Справа № 697/1789/25
Провадження № 2/697/912/2025
(ЗАОЧНЕ)
09 грудня 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Колісник Л.О.
за участю секретаря Румини М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Канів Черкаської області цивільну справу за позовом Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини в інтересах ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Канівської міської ради, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Представник позивача Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини в інтересах ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини» - адвокат Константінова Т.М. звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Канівської міської ради, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Свій позов мотивують тим, що згідно договору найму житла в гуртожитку № 45 від 15.03.2021 наймач ОСОБА_1 разом з дітьми отримала у тимчасове користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі протягом тривалого часу займають дану кімнату, не сплачують оплату за житловокомунальні послуги за проживання в гуртожитку у повному обсязі, а тому утворилась заборгованість, яка становить більше 50 тис. гривень. Більше 6 місяців у кімнаті не проживають. Залишили свої речі, а тому адміністрація гуртожитку не може передати дану кімнату студентам, що потребують проживання в гуртожитку. На претензії відповідач ОСОБА_1 не відповідає та взагалі зайняла позицію ігнорування у спілкуванні з адміністрацією. Із листа сільського голови Ліплявської ОТГ відповідач разом із співмешканцем проживає в АДРЕСА_2 у будинку, що їй належить на праві власності. Просять суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву з проханням розглянути справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримують, не заперечують проти прийняття заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися з невідомих причин, заяву про причини неявки або про розгляд справи за їх відсутності суду не надали, відзив на позов до суду не направили, тому суд ухвалює заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, про що не заперечував позивач.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Ліплявської сільської ради ОТГ у судове засідання не з'явився, скеровано до суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Канівської міської ради у судове засідання не з'явився, заяву про причини неявки або про розгляд справи за їх відсутності суду не надали.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , перебуває у власності держави в особі Міністерства освіти та науки України, переданий на баланс «Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» та має статус учнівського.
Згідно договору № 45 найму житла в гуртожитку від 15.03.2021 Відокремлений структурний підрозділ «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» в особі директора Тихомира В.П. надав ОСОБА_1 за плату в тимчасове користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до договору крім ОСОБА_1 в приміщенні будуть проживати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.13-15).
Згідно акту про відмову ОСОБА_1 ознайомлюватися з договором найму житла в гуртожитку від 15.03.2021 складеного за участю завідуючої гуртожитком ОСОБА_4 , завгоспом гуртожитку ОСОБА_5 та костелянки гуртожитку ОСОБА_6 . ОСОБА_1 відмовилась підписати договір найму житла. ( а.с.16).
Відповідно до акту про фактичне не проживання в гуртожитку коледжу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 від 04.04.2025 вбачається, що ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_2 які орендують кімнату АДРЕСА_4 в гуртожитку фактично не проживають з весни 2024, кімната на баланс гуртожитку не здана, борг по оплаті за житло станом на 31.03.2025 становить 57713,13 грн. (а.с.17).
Згідно інформації виконавчого комітету Ліплявської сільської ради № 01-02/1803 від 09.05.2024 ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 в житловому будинку, який належить ОСОБА_1 (а.с.19).
Згідно інформаційної довідки 5005320747159-17155724230 від 10.07.2025 ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу серії та номеру 1575, виданого 12.06.2023 приватним нотаріусом Стеблиною С.В. (а.с.18).
Таким чином, встановлено, що відповідачі не мешкають у вказаній вище кімнаті у гуртожитку з весни 2024, їхні особисті речі залишилися у кімнаті, добровільно вони не знялися з реєстрації за вказаною адресою. Суд вважає, що відповідачі повністю втратили зв'язок з помешканням, оплату за комунальні послуги не здійснюють, не займаються утриманням житла. Судом також не встановлено жодних обставин щодо вчинення будь-якими особами перешкод відповідачам у користуванні житлом. Крім того, відсутні об'єктивні дані вважати, що відповідачі не проживають у помешканні з поважних причин.
Оскільки відповідачі не використовують жиле приміщення за цільовим призначенням, то позивач, враховуючи його повноваження, визначені Статутом, звернувся до суду із зазначеним позовом правомірно.
Тож, між сторонами склалися житлові правовідносини, які регулюються нормами Житлового кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Способи захисту визначені Цивільним кодексом України.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3,4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 ЦК України).
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009). Аналогічна позиція викладені і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 пункт 50. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008).
У пункті 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло»- це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту1 статті8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт63).
За змістом статті 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЖК України, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.
Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється (ст.6 ЖК України).
Гарантованому ст. 9 ЖК України праву громадян на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення, кореспондує обов'язок використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення (ч. 1 ст. 10 ЖК України).
Відповідно до статті 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Згідно із частиною другою статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
Статтею 129 ЖК України передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою про вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
У статті 130 ЖК передбачено, що порядок користування житловою площею в гуртожитках визначається законодавством України.
Окрім відповідної глави ЖК України, зазначене питання на теперішній час регулюється Примірним положенням про користування гуртожитками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 498. Натомість це Положення не регулює відповідальність мешканців гуртожитку за порушення правил користування гуртожитками, а отже зазначене питання регулюється загальними нормами житлового законодавства, тобто ЖК України.
Як встановлено судом гуртожиток по АДРЕСА_3 , переданий на баланс «Відокремленого структурного підрозділу «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського дердавного педагогічного університету імені Павла Тичини», а отже на мешканців такого гуртожитку поширюються гарантії, передбачені Законом України від 04.09.2008 №500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
До відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України. (ст.62 ЖК України).
Згідно із частиною другою статті 810 ЦК України передбачено, що підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом.
Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а у разі її відсутності- відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем- громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно зі ст.72 ЖК України). Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з'ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
Так, стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців у випадках: 1)призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцеріві з запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осібі з числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров'я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров'я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров'я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2)тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Водночас, суд виходить з того, що вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи у жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Крім того, Верховний Суд у постанові №490/12384/16-ц від 24.10.2018 виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Указане відповідає роз'ясненням, наданим судам у пункті10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст.379 ЦК України).
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого оприміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово -експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України, є недійсними (ст.61 ЖК України).
Під час розгляду справи встановлено, що відповідачі не мешкають у гуртожитку більше одного року без поважних причин, вони не проявляли інтересу щодо житла у гуртожитку. Слід зазначити, що незважаючи на обставини реєстрації місця проживання відповідачів за вказаною адресою, вони не надали жодних доказів щодо того, на якій саме підставі вони набули право користування кімнатою чи ліжко-місцем у спірній кімнаті гуртожитку, враховуючи статус гуртожитку на час отримання ними права користування жилим приміщенням. Також, суд звертає увагу, що відсутні докази про визнання недійсними, розірваними договорів найму, за якими ОСОБА_1 набула право користування кімнатою у гуртожитку. Відсутні будь-які належні, допустимі та переконливі докази про те, що позивач чи інші особи, вчиняють/вчиняли дії, направлені на перешкоджання відповідачам користуватися відповідною кімнатою у гуртожитку. Також, як на думку суду, сам по собі факт реєстрації відповідачів за вказаною адресою, при відсутності їхнього бажання проживати у кімнаті, утримувати житло та відсутності поважності причин їхнього не проживання протягом тривалого часу, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Слід також зазначити, що відповідачі, ні особисто, ні через представників не подали відзив на позов та докази в обґрунтування своєї позиції, не повідомили суду про місце їхнього фактичного проживання.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для збереження за відповідачами права користування кімнатою у гуртожитку.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи думку та висновок третіх осіб, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі. Крім того, слід зазначити, що відповідачі не скористалися правом надати свої заперечення проти позову та докази на спростування доводів та доказів, які надані позивачем, третіми особами та, які були досліджені під час розгляду справи, незважаючи на те, що тягар доказування поважності причин відсутності особи понад встановлені строки покладається на відповідача.
При прийнятті судового рішення судом враховані висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 02.08.2023 у справі №761/9063/21.
Таким чином, порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений ним за подання позовної заяви у рівних долях.
Неповнолітній відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 31,32 ЦК України.
Керуючись ст. 10, 12, 13, 259, 263-265, 280- 282, 353 ЦПК України, суд ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 268, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини в інтересах ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Канівської міської ради, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме, - кімнатою АДРЕСА_6 .
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 на користь Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини в інтересах ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини» сплачений судовий збір у розмірі 1514,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 на користь Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини в інтересах ВСП «Канівський фаховий коледж культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини» сплачений судовий збір у розмірі 1514,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Суддя Л . О . Колісник