Справа № 120/686/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
10 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на сім'ю внаслідок смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, оформлене та викладене в листі №0200-0312-8/130963 від 16.12.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім'ю внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві та одноразової страхової виплати, як особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого ОСОБА_2 ..
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги на сім'ю внаслідок смерті ОСОБА_2 у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, яка оформлена листом №0200-0312-8/130963 від 16.12.2024.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оформлену листом від 16.12.2024 за №0200-0312-8/130936, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.12.2024 про призначення одноразової допомоги на сім'ю внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_2 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням правової оцінки наданої судом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2024 щодо призначення одноразової грошової допомоги на сім'ю у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн. (три тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач - ОСОБА_1 відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/009553724 від 09.08.2024, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №054097 від 09.09.2015, яка видана Жмеринською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією у Вінницькій області позивач є особою з інвалідністю третьої групи.
Позивач є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 04.12.2002 серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (син позивача) помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки від 08.01.2025 №2 виданої квартальним комітетом "Першотравневий", судом встановлено, що на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 разом зі своїми батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також сестрою ОСОБА_4 . Також, місце реєстрації та проживання ОСОБА_2 підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 01.08.2022 №2022/000204271.
При цьому з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 у шлюбі не перебував та власних дітей не мав.
Як зазначає у своїй позовній заяві позивач, її син ОСОБА_2 працював електромонтером з експлуатації розподільних мереж СО "Жмеринські ЕМ" АТ "Вінницяобленерго".
23.07.2024 під час виконання посадових обов'язків ОСОБА_2 отримав удар високою напругою (технічним струмом), що в подальшому призвело до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За даним фактом Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці було призначено та проведено спеціальне розслідування нещасного випадку, що стався 23.07.2024.
Так, відповідно до акту розслідування нещасного випадку (форми Н1/П), затвердженого в.о. начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 25.10.2024, комісією встановлено, що нещасний випадок із електромонтером з експлуатації розподільних мереж СО "Жмеринські електричні мережі" АТ "Вінницяобленерго" ОСОБА_2 стався на території трансформаторної підстанції 10/0,4 кВ №73, що знаходиться за адресою: с. Біликівці Жмеринського району Вінницької області. Після ураження електричним струмом потерпілого було доставлено до опікового центру КНП "Вінницька обласна клінічна лікарня імені М.І. Пирогова Вінницької обласної ради".
Згідно інформації яка наведена у акті спеціального розслідування, смерть настала від термічних опіків тіла, що ускладнились поліорганною недостатністю, яка має причинний зв'язок.
Враховуючи вищенаведене, члени комісії щодо розслідування смерті ОСОБА_2 , дійшли висновку, що відповідно до пп. 1, 2 пункту 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 даний нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом.
Окрім того, у графі про відомості про членів сім'ї потерпілого, які перебувають на його утриманні (у разі проведення спеціального розслідування) в Акті розслідування вказано на ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати, інвалід третьої групи за загальним захворюванням (довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №054097 від 09.09.2015, видана Жмеринською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією у Вінницькій області).
Надалі, позивач звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою від 11.12.2024 про призначення страхової виплати у зв'язку зі смертю годувальника ОСОБА_5 , а саме одноразової допомоги на сім'ю загиблого, додавши до такої заяви відповідний пакет документів згідно з переліком, що у ній наведено.
За наслідками розгляду цієї заяви відповідач листом від 16.12.2024 №0200-0312-8/130963 відмовив позивачу у призначенні одноразової допомоги на сім'ю внаслідок смерті потерпілого.
Обґрунтовуючи свою відмову, відповідач зазначив, що за приписами абз. 3 частини 1 статті 3 Сімейного кодексу України дитина належить до сім'ї свої батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Правовий статус дитини згідно з частиною 1 статті 6 Сімейного кодексу України має особа до досягнення нею повноліття. Відповідач робить висновок, що досягнувши повноліття, особа втрачає статус дитини, а отже перестає бути належною до сім'ї своїх батьків. За таких обставин, на думку відповідача, відсутні правові підстави у призначенні позивачу одноразової допомоги на сім'ю внаслідок смерті потерпілого, передбаченої Порядком призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 №4-1, оскільки ОСОБА_2 , будучи повнолітньою особою, на день смерті не входив до складу сім'ї позивача.
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, до смерті проживав разом із своєю матір'ю ОСОБА_1 однією сім'єю, що є достатньою підставою для висновку про наявність у них сімейних відносин та права на отримання страхових виплат у зв'язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової допомоги як член сім'ї потерпілого, передбаченої частиною п'ятою статті 36 Закону №1105-ХІV, а тому відмова відповідача у призначенні такої соціальної виплати за наведених вище підстав є протиправною.
Таким чином, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачу у спірних правовідносин буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2024 про призначення страхової виплати, передбаченої частиною 5 статті 36 Закону №1105-XIV, у зв'язку зі смертю сина ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в ході розгляду цієї справи.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у Головного управління відсутні правові підстави для призначення одноразової допомоги на сім'ю внаслідок смерті потерпілого, передбаченої Порядком, в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 на день смерті не входив до складу сім'ї Позивача.
Також апелянт зазначає про зменшення витрат на правничу допомогу.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV).
Частиною першою статті 4 Закону №1105-XIV унормовано, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
На уповноважений орган управління та його територіальні органи, серед іншого, покладено завдання здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №1105-XIV).
За приписами частини першої статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Нормами пункту 2 частини сьомої статті 30 Закону №1105-XIV визначено, що до складу страхових виплат входить, зокрема, одноразова допомога потерпілому або членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Частина перша статті 35 цього Закону передбачає, що у разі смерті потерпілого право на щомісячні страхові виплати мають непрацездатні особи, які на день смерті мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, народжена не пізніше ніж протягом десяти місяців після його смерті.
Відповідно до частини другої статті 35 Закону №1105-XIV непрацездатними особами вважаються:
1) діти, які не досягли 18 років;
2) повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови що такий період не перевищує чотири місяці), - до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;
3) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють;
4) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Частина третя статті 35 також встановлює, що право на страхові виплати у разі смерті потерпілого мають дружина (чоловік), один із батьків або інший член сім'ї, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами чи онуками потерпілого віком до восьми років.
Частина п'ята статті 36 Закону №1105-XIV визначає, що у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
З аналізу зазначених норм убачається, що законодавець визначив коло осіб, які мають право як на щомісячні страхові виплати, так і на одноразові виплати (допомогу сім'ї та індивідуальну страхову виплату особам, що мали право на утримання).
Стаття 37 Закону №1105-XIV регламентує порядок звернення за страховими виплатами: заява подається потерпілим або особами, які мають право на виплати у разі смерті потерпілого, через електронні сервіси або у паперовій формі. За малолітніх та неповнолітніх заяву подає законний представник.
Частина друга статті 37 визначає, що рішення про призначення виплат ухвалюється на підставі заяви та відомостей, отриманих в автоматичному режимі з державних реєстрів, зокрема щодо: актів розслідування нещасного випадку, інвалідності, актів цивільного стану, даних реєстру застрахованих осіб, реєстрації місця проживання, навчання, відомостей про аліменти, статус внутрішньо переміщеної особи та інших необхідних даних. У разі відсутності інформації заявники мають право подати додаткові документи.
Згідно зі статтею 38 Закону №1105-XIV територіальний орган розглядає справу протягом 10 календарних днів та приймає постанову про призначення виплат або про відмову із зазначенням підстав. Вичерпний перелік підстав для відмови визначений статтею 39 цього Закону.
З 21.03.2024 діє Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №4-1 від 26.01.2024, який деталізує механізм призначення та здійснення страхових виплат, у тому числі у разі смерті потерпілого.
Пункти Порядку встановлюють процедуру подання заяв, строки ухвалення рішень (10 календарних днів), форму та зміст постанови, а також регламентують види виплат у разі смерті потерпілого: одноразова допомога сім'ї, одноразові страхові виплати кожному утриманцю та щомісячні виплати особам, які втратили годувальника. Право на такі виплати мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, а також дитина, народжена протягом десяти місяців після його смерті.
Судом встановлено, що 11.12.2024 ОСОБА_1 подала до відповідача заяву про призначення страхової виплати у зв'язку зі смертю годувальника, оформлену відповідно до додатка 2 Порядку.
Разом із тим відповідач не ухвалив рішення у формі постанови, як того вимагають положення Закону №1105-XIV та Порядку №4-1. Замість цього було направлено лист від 16.12.2024, у якому фактично викладено відмову в призначенні виплати. Такий спосіб повідомлення суперечить установленій законом процедурі та вимогам до форми рішення.
Суд враховує, що зазначений лист не може розцінюватися як просте роз'яснення порядку призначення страхової виплати, оскільки містить оцінку фактичних обставин і висновки щодо наявності/відсутності підстав для призначення одноразової допомоги сім'ї.
Як встановлено вище, у цьому листі мотиви відмови зведені до твердження відповідача про те, що ОСОБА_2 (син) не належав до складу сім'ї ОСОБА_1 (матері), оскільки на момент смерті був повнолітнім.
Оцінюючи такі доводи відповідача щодо відмови у призначенні страхової виплати у вигляді «одноразової допомоги сім'ї», суд передусім зазначає, що ні Закон №1105-XIV, ні Порядок №4-1 не містять визначення понять «родина» або «сім'я».
Для вирішення питання щодо права на отримання допомоги, передбаченої Законом №1105-XIV, з урахуванням предмета спору саме Сімейний кодекс України є спеціальним законом, норми якого підлягають застосуванню для визначення поняття сім'ї та її членів.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права й обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і за відсутності спільного проживання з поважних причин. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 роз'яснено, що членами сім'ї є особи, які постійно проживають разом і ведуть спільне господарство. Це можуть бути не лише близькі родичі, а й інші особи, за умови наявності спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участі в утриманні та ремонті житла тощо.
Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22 дійшов висновку, що різні зареєстровані місця проживання членів сім'ї не впливають на право отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого, оскільки визначальне значення має факт проживання однією сім'єю.
У цій справі встановлено факт кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Також підтверджено їх спільне проживання, зокрема витягами з реєстру територіальної громади від 01.08.2022 №2022/000204271 та від 09.08.2024 №2024/009553724, довідкою квартального комітету «Першотравневий» від 08.01.2025 №2. Крім того, у матеріалах спеціального розслідування від 23.07.2024 комісія зазначила, що позивач є членом сім'ї потерпілого та перебувала на його утриманні.
Водночас відповідач ані у листі від 16.12.2024 №0200-0312-8/130963, ані під час розгляду справи не подав доказів, які б спростовували сімейні відносини позивача та померлого. Матеріали справи не містять відомостей про перебування ОСОБА_2 у шлюбі або наявність у нього власних дітей.
З огляду на наведені обставини колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 , який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, проживав разом із матір'ю однією сім'єю. Це є достатньою підставою для висновку про існування між ними сімейних відносин та наявність у позивача права на отримання страхових виплат у зв'язку зі смертю потерпілого.
Суд також зазначає, що відмова відповідача у призначенні одноразової допомоги, передбаченої частиною п'ятою статті 36 Закону №1105-XIV, є безпідставною. Крім того, відповідач не прийняв рішення за наслідками розгляду заяви від 11.12.2024 у формі постанови, чим порушив вимоги статті 38 Закону №1105-XIV та абзацу другого пункту 4 розділу ІІІ Порядку №4-1.
За частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає справу в межах позовних вимог, але може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи у сфері публічно-правових відносин.
Зважаючи на те, що суд не уповноважений самостійно призначати чи обчислювати соціальні виплати, а його функція полягає у перевірці правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також беручи до уваги відсутність у відповідача належно оформленого рішення за заявою позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2024 про призначення страхової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 36 Закону №1105-XIV, у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у межах цього провадження.
Щодо доводів апелянта стосовно зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Таким чином, обов'язковим документом, який має бути поданий на підтвердження понесення витрат на правову допомогу є відповідний договір про правову (правничу) допомогу, укладений між адвокатом та позивачем.
За визначенням, що міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції.
На підтвердження цих витрат стороною позивача надано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 08.01.2025 укладеного між адвокатом Вересюком М.В. та позивачем ОСОБА_1 , копію додатку №1 від 08.01.2025, копію ордеру про надання правничої допомоги від 03.02.2025 серії АВ №1150587, копію квитанції до прибуткового касового ордеру №08/01 від 08.01.2025 на суму 12000 грн. та копію акту приймання-передачі наданих послуг від 17.01.2025.
Як зазначено у додатку №1 до договору від 08.01.2025, сторони договору визначили та погодились, що за надання правничої допомоги, клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 42000 грн. Пунктом 2 додатку №1 від 08.01.2025 передбачено, що гонорар в сумі 12000 грн. сплачується клієнтом на користь адвоката в день укладання додатку. Відповідно до п. 3 додатку №1 гонорар в сумі 30000 грн. сплачується клієнтом після отримання одноразової грошової допомоги внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_2 .
Однак суд першої інстанції зазначив, що ні позивачем, ні її представником не подано до суду відповідної заяви про надання додаткових доказів щодо понесення витрат за надання правничої допомоги в сумі 30000 грн., яка зазначена у п. 3 додатку №1 до договору від 08.01.2025. Отже підстав вважати, що такі витрати дійсно були чи будуть понесені позивачем наразі не має.
В даному випадку матеріали справи містять лише докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн., що підтверджено документально.
Суд першої інстанції встановив, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн є неспівмірною зі складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що обґрунтованим та справедливим є відшкодування витрат у розмірі 3 000 грн, який відповідає критеріям розумності та пропорційності.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, колегія суддів робить висновок, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції вірно враховано предмет спору, складність справи, обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи.
Відтак витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, відповідають критеріям співмірності та вимогам розумності, є підтвердженими та обґрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.