Справа № 120/13435/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
10 грудня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.07.2024 №ПШ037002 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.05.2024 у пункті габаритно-вагового контролю а/д М-21 Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський 285 км, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом FAYMONVILLE реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 .
Під час габаритно-вагового контролю транспортного засобу а/д М-21 Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський 285 км MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом FAYMONVILLE реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , зафіксовано перевезення вантажу (с/г техніка) та встановлено фактичне перевищення габаритних норм на 13%, а саме довжина транспортного засобу склала 21,2 м при допустимих 18,75 м.
За результатами проведеної перевірки посадовими особами було складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №AP001412 від 23.05.2024, яким встановлено порушення абз. 3, 15 ч.1 ст.60 ЗУ "Про автомобільний транспорт"; Акт про перевищення транспортних засобом нормативно вагових параметрів № 0004795 від 23.05.2024; Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0052256 від 23.05.2024.
За порушення вимог додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 21.06.2024 №ПШ 036898 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн за порушення абз. 3, 15 ч. 1 ст. 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт".
Не погодившись з даною постановою, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку, що сам по собі факт перевезення вантажу автомобілем позивача не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом 3, 15 частини 1 статті 60 Закону №2344, оскільки контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 23.05.2024 позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату, а відтак був автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344 (далі - Закон №2344).
Відповідно до статті 5 Закону №2344 основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
За змістом частини 12 статті 6 Закону №2344 державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Приписами частини 14 статті 6 Закону №2344 визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок №1567), відповідно до пункту 1 якого цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).
За приписами пункту 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Отже, під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, а також виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
За змістом статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 49 Закону №2344 передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 50 Закону № 2344 договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджені Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила), які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту-Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів-Замовників.
Згідно з розділом 1 Правил, перевізник - фізична або юридична особа-суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пунктів 11.1, 11.3 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках, який за змістом термінів, наведених у главі І Правил, є вантажовідправником або вантажоодержувачем, та який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом (пункт 11.3 Правил).
Згідно із пунктами 11.4 та 11.5 після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники. У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів.
За приписами абзацу 3, 15 частини 1 статті 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У справі, що розглядається, позивач є власником транспортного засобу, який перевірявся Відділом Укртрансбезпеки.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. При цьому, зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, у кожному конкретному випадку при визначенні суб'єкта, який має відповідати за порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноважений контролюючий орган встановлює таку особу саме на підставі тих документів, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові 14 грудня 2023 року у справі №340/5660/22.
Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для притягнення позивача до відповідальності, відповідно до положень абзацу 3, 15 частини 1 статті 60 Закону №2344, стало встановлення посадовими особами територіального органу Укртрансбезпеки факту перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм та перевезення позивачем вантажу за відсутності товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж.
Такий висновок зроблено відповідачем в акті перевірки від 25.05.2024 №АР001412.
Проте у вказаному акті перевірки зазначено лише загальні відомості про автомобіль (марка, номерний знак), серія і номер свідоцтва про реєстрацію, дані про власника і про водія транспортного засобу.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що з Акту неможливо встановити, на підставі яких ознак посадові особи дійшли висновку про здійснення позивачем вантажного перевезення на замовлення, неможливо встановити факту договірних умов такого перевезення та/або інших обставин, що у сукупності надавали б можливість підтвердити факт використання транспортного засобу 23.05.2024, як такого, на якому здійснюються позивачем перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Суд зазначає, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи. Чинним законодавством не визначено такий акт, як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Даний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб'єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.
В контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що товарно-транспортна накладна є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. Автомобільний перевізник не може визначатися лише тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, які зазначені в акті. Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344), а не власник/користувач транспортного засобу.
Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.02.2023 у справі №240/22448/20, який враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сам по собі факт перевезення вантажу автомобілем позивача не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом 3, 15 частини 1 статті 60 Закону №2344, оскільки контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 23.05.2024 позивач на зазначеному транспортному засобі надавав послуги з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату, а відтак був автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344.
Частиною 1 ст.77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання колегії, відповідачем у даній справі не доведено правомірності оскаржуваної постанови, а відтак наявні підстави для скасування останньої.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.