Справа № 120/11722/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
10 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.05.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №2351605583 від 29.05.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 21.05.2024 здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески та передують року звернення за призначенням пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі десяти місячних пенсій.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1985 року працювала вчителем світової (зарубіжної) літератури та російської мови у комунальному закладі освіти.
Наказом відділу освіти №185-К від 29 грудня 2010 року, ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням від 29.12.2010 у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років.
30 грудня 2010 року ОСОБА_1 вперше було призначено пенсію за вислугу років.
Наказом відділу освіти №7-К від 06.01.2011 року, ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя зарубіжної літератури та російської мови з 10.01.2011 року, у зв'язку з чим, пенсія за вислугу років була призупинена, а позивач продовжила працювати на посаді вчителя комунального закладу загальної середньої освіти.
Відтак, з 30.12.2010 року по 10.01.2011 року позивач перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області, однак жодних пенсійних виплат за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" чи Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не отримувала.
21.05.2024 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, а також щодо виплати десяти пенсій як працівнику освіти.
Відповідну заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке рішенням № 2351605583 від 29.05.2024 року частково відмовлено в перерахунку пенсії.
При цьому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У зв'язку з прийнятим рішенням, представником позивача було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на який 30.07.2024 отримано відповідь про те, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки пенсійна справа позивача сформована за місцем реєстрації у Вінницькій області.
У відповідь на адвокатський запит листом від 02.08.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проінформував представника позивача, що право на застосування показника середньої заробітної плати (доходу) за 2021-2023 роки, визначеного ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при призначенні пенсії, відсутнє.
Такі дії відповідачів позивач вважає протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що за призначенням пенсії відповідно до Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV позивачка звернулась вперше у травні 2024 року, а тому відповідачем при призначенні позивачу пенсії за віком протиправно не застосовано показник середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, відтак заявлені позивачем позовні вимоги в цій частині позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV від 09.07.2003 та зобов'язати вчинити такі дій, суд зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю наступних обставин: наявністю необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах, вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Судом встановлено, що у 2010 році позивачу було сформовано справу про призначення пенсії за вислугу років, однак у зв'язку з поданням 06.01.2011 року заяви та наказу про призначення на посаду, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, нарахування пенсії було призупинено. Вказане підтверджується листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 02.08.2024 року та витягом з Наказу № 3 від 10.01.2011 року про прийняття на роботу позивача.
Відтак, за наведених обставин слідує, що позивач не реалізувала своє право у повній мірі, а саме не отримувала пенсію, яка повинна виплачуватися кожного місяця.
Враховуючи, що у травні 2024 року позивач, досягши пенсійного віку, маючи необхідний, визначений законом трудовий стаж, вперше звернулась з заявою про призначення їй пенсії за віком, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача у виплаті позивачу грошової допомоги, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до п. 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправною.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1+ Кз2+Кз3+...+Кзn); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Отже, вказана норма передбачає врахування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно з статтею 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV регламентований порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.
Зазначені висновки щодо здійснення призначення пенсії, а не переведення згідно з частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №876/5312/17.
В той же час, враховуючи той факт, що позивачу з 30.12.2010 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, то призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV із 21.05.2024 є призначенням позивачу пенсії за віком вперше, а тому в даній ситуації переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону відсутнє.
Тому при обчисленні пенсії вперше за віком відповідно до Закону №1058-ІV слід застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
З огляду на вищевикладене та беручи до уваги той факт, що за призначенням пенсії відповідно до Закону від 09.07.2003 № 1058-ІV позивачка звернулась вперше у травні 2024 року, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії за віком протиправно не застосовано показник середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, у зв'язку з чим слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу призначеної пенсії за віком в порядку ст. 40 Закону №1058-IV з 21.05.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачено страхові внески.
Щодо позовних вимог в частині виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV від 09.07.2003 та зобов'язати вчинити такі дій, суд зазначає наступне.
Як передбачено пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такий Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Кабінету Міністрів Україні 23.11.2011 року № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Згідно пункту 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відтак, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю наступних обставин: наявністю необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах, вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Отже, з аналізу пункту 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та пункту 5 Порядку № 1191 можна зробити висновок, що отримання особою до виходу на пенсію за віком, будь-якого виду пенсії в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, є перешкодою для призначення зазначеної грошової допомоги. При цьому законодавство не ставить право особи на допомогу в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до досягнення пенсійного віку.
За змістом вказаних норм отримання зазначеної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2020 року по справі № 175/4086/16-а, від 28.04.2020 року по справі № 678/941/17, від 12.03.2019 року по справі №127/9277/17 та іншим.
Судом встановлено, що у 2010 році позивачу було сформовано справу про призначення пенсії за вислугу років, однак у зв'язку з поданням 06.01.2011 року заяви та наказу про призначення на посаду, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, нарахування пенсії було призупинено. Вказане підтверджується листом ГУ ПФУ у Вінницькій області від 02.08.2024 року та витягом з Наказу № 3 від 10.01.2011 року про прийняття на роботу позивача.
При цьому, як встановлено судом, позивач ані пенсії за вислугу років, ані будь-якого іншого виду пенсії до моменту призначення пенсії за віком не отримувала.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 234/13835/17 зробив висновок про те, що пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV встановлені три обов'язкові обставини, які зумовлюють виникнення права на її отримання, а саме:
1) наявність у позивача необхідного спеціального стажу роботи, з огляду на віднесення посади вчителя-логопеда до посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
2) вихід позивача на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності;
3) неотримання позивачем до момента виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Пункт 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV пов'язує позбавлення права на отримання одноразової грошової допомоги з фактом отримання особою будь-якої іншої пенсії до виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не з фактом призначення іншої пенсії.
Аналізуючи пункт 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV та пункту 5 Порядку № 1191, суд приходить до висновку, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
При цьому законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Як вже встановлено судом позивачем одразу після призначення їй 30.12.2010 пенсії за вислугу років виявлено бажання продовжити працювати за спеціальністю, а відтак остання не отримувала жодних грошових коштів у зв'язку із призначеною їй пенсією за вислугу років, що підтверджується матеріалами справи.
Колегія суддів зазначає, що факт призначення пенсії за вислугу років не має бути поставлений в залежність від права останньої на виплату одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій за віком з урахуванням перерахованого розміру пенсії за віком, згідно пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи, що у травні 2024 року позивач, досягши пенсійного віку, маючи необхідний, визначений законом трудовий стаж, вперше звернулась з заявою про призначення їй пенсії за віком, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у виплаті позивачу грошової допомоги, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до п.7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправною.
Інших доводів щодо відсутності підстав для отримання позивачкою грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач не зазначив.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу Х Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.