Справа № 752/3430/25 Головуючий у 1 інстанції: Кокошко О.Б.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
09 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), в якому просив Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, від 27.01.2025 серії АВ №00004390, винесену Державною службою України з безпеки на транспорті відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення;
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року позовну заяву задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті,зафіксоване в автоматичному режимі від 27.01.2025 серії АВ №00004390, винесену Державної служби України з безпеки на транспорті (ЄДРПОУ 39816845) відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст.. 132-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 - закрито.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що ключовим питанням є встановлення саме контейнерного перевезення. Так, апелянт зазначає, що використання позивачем нопівпричепу - контейнеровозу відповідачем не ставиться під сумнів і не заперечується, оскільки, вказана обставина вбачається з матеріалів фотофіксації адміністративного правопорушення. Водночас, апелянт наголошує на тому, що, досліджуючи обставини справи, судом першої інстанції не враховано, що не кожна конструкція розміщена на контейнеровозі є контейнером. Апелянт вказує, що позивачем до матеріалів справи не долучено належних доказів, що під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу, який належить позивачу, здійснювалися безпечні вантажні перевезення в контейнері згідно з їх призначенням, а також не надано доказів на підтвердження того, який вантаж перевозився та у який спосіб. Таким чином, позивачем не надано доказів перевезення вантажу саме контейнером.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України від 27 січня 2025 року серії АВ №00004390, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляд штрафу у розмірі 8 500,00 грн.
Відповідно до оскаржуваної постанови, 25.01.2025, за адресою М-06, км 54+285, Київська обл., на автоматичному зважувальному комплексі WIM-2, зафіксовано транспортний засіб MAN TGX 26.480 д.н.з. НОМЕР_1 , з перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР: перевищення загальної маси транспортного засобу на 6,650% (2,660 тонн), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн.
Не погоджуючись із постановою про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442, утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Приписами пп. 15, 27, 29 п. 5 Положення № 103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює стягнення, у тому числі в судовому порядку, плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.
Отже, відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
У відповідності до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
В силу вимог частини 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси вантажних автомобілів, зокрема:
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом - 40 тон;
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тон;
- двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 42 тони;
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тони.
Частиною 2 статті 132-1 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Як вбачається з матеріалів справи, головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Солов'янчик С.І. винесено постанову від 27 січня 2025 року серії АВ №00004390, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляд штрафу у розмірі 8 500,00 грн.
Згідно даної постанови, 25.01.2025, за адресою М-06, км 54+285, Київська обл., на автоматичному зважувальному комплексі WIM-2, зафіксовано транспортний засіб MAN TGX 26.480 д.н.з. НОМЕР_1 ,, відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 6,650% (2,660 тонн), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн.
Положеннями п. 1 ст. 247 КУпАП визначено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Так, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
У відповідності до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Нормами статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Відповідно до приписів статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова не містить даних щодо марки, моделі, державного номерного знаку напівпричепу-контейнеровоза, приєднаного до сідлового тягача MAN TGS 26.4840, д.н.з. НОМЕР_1 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що зроблені відповідачем в оскаржуваній постанові розрахунки, в основі яких вказано про дозволену фактичну масу в 40 тон, є помилковими, оскільки, відповідно до п. 22.5 ПДР, дозволена фактична маса для двовісного автомобільного (тягача) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз) становить 44 тони.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначено Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року №1174 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2021 року №623).
Відповідно до п. 17 Порядку № 1174, у постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на даній ділянці автомобільної дороги.
Згідно статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, вона містить всю необхідну інформацію, передбачену КУпАП та Порядком № 1174. Крім того, постанова містить відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації.
Посилання суду першої інстанції на те, що в оскаржуваній постанові відсутні про відомості щодо марки, моделі, державного номерного знаку напівпричепу-контейнеровоза, приєднаного до сідлового тягача MAN TGS 26.4840, д.н.з. НОМЕР_1 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, відповідальність за правопорушення передбачена за рух транспортних засобів та їх составів, а рух напівпричіпа здійснюється лише за допомогою тягача.
В свою чергу, встановити кількість вісей для здійснення розрахунку можливо із зображень транспортного засобу, які розміщенні за посиланням, що містить оскаржувана постанова.
Вимоги пункту 22.5 Правил дорожнього руху, стосуються обмежень по загальній масі та/або по окремій масі кожної осі транспортного засобу та не ставляться у залежність від наявності чи відсутності причепу/напівпричепу, оскільки останній приводиться у рух за допомогою тягача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що долучені відповідачем до матеріалів справи докази є належними та допустимими, в розумінні КАС України, такими що підтверджують правомірність дій відповідача в цій частині.
Щодо висновку суду першої інстанції про неврахування відповідачем використання позивачем спеціалізованого напівпричепа-контейнеровоза, слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Положеннями п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Отже, напівпричеп - це транспортний засіб без джерела енергії та самостійно пересуватись і перевозити вантажі по дорогах не може, отже рушійною силою для нього є саме тягач, який є основним транспортним засобом, котрий здійснює перевезення вантажів.
Відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 14.01.1997 року №363 «Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (далі - Наказ №363), надано визначення спеціалізованого автомобіля - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій..
Згідно з п.п. 17.2-17.5 Наказу №363, забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
Спеціальні контейнери належать вантажовідправникам і вантажоодержувачам та призначаються для перевезення автомобільним транспортом певних видів вантажів, які потребують додержання особливих умов під час транспортування.
Універсальні автомобільні контейнери, що належать перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб.м).
Після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил, навісити бирку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача (пункт 17.15. Правил № 363).
Відповідно до пункту 17.9 Правил № 363, приймання вантажів для перевезення в контейнерах здійснюється при наявності Договору на підставі заявки, а при відсутності Договору - разового договору.
Колегія суддів наголошує, що самого напівпричепу контейнеровоза недостатньо для того, щоб застосовувати норму пункту 22.5 ПДР України - максимально допустимої ваги перевезення для контейнеровозів як 44 000 кг, позаяк норма передбачає, що перевезення повинно здійснюватися контейнером.
Напівпричіп контейнеровоз є транспортним засобом, що відноситься до класу колісної техніки суворого функціонального призначення, який необхідний для організації транспортування стандартних морських, залізничних та спеціалізованих контейнерів.
Якщо перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів не здійснюється - беруться показники 40 т., оскільки, максимальне значення фактичної маси автомобіля 44 т. передбачене саме для перевезення контейнерів та змінних кузовів.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що сам факт реєстрації за позивачем автомобільного транспорту - контейнеровоза не поширює вагові обмеження, передбачені п.22.5 Правил дорожнього руху, у 44 т для відповідного транспорту з урахуванням вантажу.
Згідно матеріалів справи, позивачем не надано суду будь-яких доказів, що в спірному випадку здійснювалось перевезення вантажів саме контейнером (зокрема, договорів про перевезення вантажів контейнером, актів про пломбування, тощо).
Також, слід звернути увагу на те, що у товарно-транспортній накладні від 24.01.2025 №ОС-01/016 не вказано про перевезення контейнера, а в графі «кількість місць» зазначено «насипом».
Так, позивач посилався на те, що на контейнері було нанесено відповідне маркування та контейнер мав відповідні фітинги.
З даного приводу, колегія суддів зазначає, що надані позивачем фотознімки містять загальний вигляд сідлового тягача з напівпричіпом, знімки зроблені здалеку, а тому, з них неможливо встановити, чи напівпричіп був обладнаний нижніми фітингами та чи такі фітинги розташовані у спосіб, визначений для контейнерів типу 1А.
На переконання колегії суддів, у даному випадку, наявність певного маркування не може розцінюватися як достатній доказ факту перевезення контейнера, оскільки, позивачем не надано будь-яких інших доказів використання контейнера. Для підтвердження такої обставини мають бути надані докази фактичного використання контейнера, як спеціалізованої тари, яка підлягає обліку, пломбуванню та оформленню відповідними документами.
Отже, колегія суддів зазначає, що вищезазначені обставини вказують на відсутність належних доказів перевезення позивачем вантажів за допомогою контейнера.
Таким чином, позивач здійснював вантажні перевезення транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні вищезазначених норм (оскільки позивачем не надано доказів, що вантаж, який перевозився на платформі був контейнером), тобто не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз, тому фактична маса транспортного засобу повинна бути не більше 40 т.
Виходячи із вказаних обставин справи та положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи Укртрансбезпеки при прийнятті спірної постанови правильно визначили типи автомобіля при проведенні розрахунку відсоткового перевищення загальної маси транспортного засобу, взявши допустиму вагу не контейнеровоза 44 тони, а вантажного тягача 40 тон, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи вищезазначене, постанова відповідача про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі від 27.01.2025 серії АВ №00004390 прийнята на підставі та в межах повноважень, а тому, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.