Справа № 539/1398/25
Провадження № 2/548/487/25
10.12.2025 м. Хорол
Хорольський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Лідовець Т. М.,
за участю секретаря судового засідання - Манжос Т. В.,
представника позивача - адвоката Кулішова В. П.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів. В обґрунтуванні позову зазначає про те, що рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 05 березня 2024 року в справі №548/2601/23 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09 березня 2020 року в розмірі 462 295,21 грн. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 4 623 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000 грн.
Позивач зазначає, що він за період з 2020 року до 2022 року перерахував на рахунок відповідача 125 740,06 грн, що доводиться копіями платіжних інструкцій та виписками по рахунку, які вважав поверненням коштів за договором позики від 09 березня 2020 року і які не були зараховані відповідачем ОСОБА_1 на погашення зазначеного договору позики.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 заперечував отримання грошових коштів від позивача ОСОБА_2 саме на виконання договору позики. Інших договірних зобов'язань між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не має.
Під час перегляду Полтавським апеляційним судом зазначеного судового рішення від 05 березня 2024 року, під звукозапис, відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що отримував грошові кошти від ОСОБА_2 з його банківського рахунку на свій банківський рахунок, про що свідчать надані виписки з рахунку ОСОБА_2 .
Позивач вказує, що не вчиняв будь-яких суперечливих дій чи недобросовісних дій; вважав, що виконує своє боргове зобов'язання перед ОСОБА_1 , сплачував кошти відповідачу на виконання умов договору позики від 17 вересня 2015 року, але, як виявилося, без належної правової підстави, оскільки ОСОБА_1 заперечив сплату коштів в розмірі 125 740,06 грн в межах судового розгляду справи № 548/2601/23 ОСОБА_2 на виконання умов договору позики між учасниками справи, а тому ці кошти не зарахувались судом як сплата коштів за зазначеним договором позики.
Враховуючи вищевказане позивач, керуючись положеннями статті 1212 ЦК України, просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 162 006,04 грн, з яких: 125 740 гривень 06 копійок - безпідставно набуті кошти ОСОБА_1 від ОСОБА_2 за період з 2020 по 2022 рік, 8 949,93 грн - 3% річних, 27 316,05 грн - інфляційні втрати та судові витрати.
14 травня 2025 року відповідач ОСОБА_1 надіслав відзив, в якому зазначив про те, що заперечує проти задоволення позову. Вказує, що у період з 2020 року до 2023 року від позивача надходили на картковий рахунок відповідача певні хаотичні грошові суми, пов'язані із веденням спільної справи, зокрема відповідач допомагав позивачу в обслуговуванні його автопарку в службі таксі «Uber». Відповідач вказує, що він нараховував і виплачував заробітну плату водіям та видавав грошові кошти на поточні витрати, що доводиться скріншотами переписки між сторонами електронною поштою, доказами обліку робочого часу та заробітної плати водії таксі та двома грошовими переказами відповідача позивачу від 22.07.2020 на 2 000 грн та від 11.03.2021 на 4 000 грн.
Відповідач вказує, що позивач добровільно перерахував на карткові рахунки відповідача кошти, знаючи, що між ними відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) із повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Водночас ОСОБА_2 регулярно перераховував відповідачу понад 1 рік кошти, різними сумами, що виключає жодну помилку з боку позивача в частині отримувача, зазначаючи, що призначенням платежу є власні кошти.
Оскільки позивач не був зобов'язаний перераховувати грошові кошти з огляду на відсутність договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов'язань, проте здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів в сумі 125 740,06 грн є суперечливою та недобросовісною, а отже вона не підлягає до задоволення.
Відповідач просить суд відмовити у стягненні з нього 8 949,93 грн - 3% річних та 27 316,05 гн - інфляційних втрат, так як позивачем не надано жодного аргументу нарахування штрафних санкцій з 03 листопада 2022 року по 28 лютого 2025 року та не надано жодних доказів на підтвердження факту прострочення відповідачем перед позивачем будь-якого грошового зобов'язання. Також вказує, що нарахування таких штрафних санкцій, як 3% річних прямо заборонено пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Враховуючи вищезазначене, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову та стягнути з позивача судові витрати.
У відповіді на відзив від 19.05.2025 позивач ОСОБА_2 зазначив, що відповідач не надає ніяких доказів щодо співпраці між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : договорів на співпрацю, наказів про призначення на посаду та/або наказ про звільнення з роботи, якщо була наявна трудова діяльність, результат такої співпраці, в чому така співпраця виявлялась, вклад кожного в таку діяльність та економічну зацікавленість кожного та чи досягнуто ними таких цілей. Позивач сплачував кошти відповідачу, а відповідач їх не повертав, зауважень не мав. В подальшому відповідач заперечив їх призначення: сплата в рахунок боргу по договору позики, що і стало підставою для звернення до суду і винесення рішення від 05 березня 2024 року в справі №548/2601/23. ОСОБА_2 вказує, що ним підтверджено проплату на користь ОСОБА_1 наданими виписками по рахунку та квитанціями за період 2020-2022 роки на загальну суму 125 740,06 грн на виконання зобов'язань за договором позики. Однак, коли в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заперечив сплату вищевказаних коштів за договором позики, ОСОБА_2 дізнався, що сплачені кошти ОСОБА_1 є безпідставно ним набуті. Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції ці кошти не зараховані, бо не містили призначення платежу, отже ніяких недобросовісних дій ОСОБА_2 не здійснено, а сплачені кошти є дійсно безпідставно набутими.
21 березня 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів.
24 березня 2025 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області справу передано до Хорольського районного суду Полтавської області за підсудністю.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2025 року справу передано на розгляд судді Лідовець Т. М.
25 квітня 2025 року ухвалою судді Хорольського районного суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
12 червня 2025 року ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, аргументуючи обставинами, викладеними у заявах по суті. Додатково зазначив, що згідно із випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 останній отримував заробітну плату від ТОВ «Маніфою», заробітної плати від ОСОБА_2 не отримував. Вказав на положення пункту 8 договору позики, за якими сторони домовилися, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошей готівкою або шляхом сплати на картку, реквізити якої вказані у пункті 3 цього Договору. ОСОБА_2 здійснював періодичні платежі на рахунок ОСОБА_1 з метою повернення коштів за договором позики.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні у задоволені вимог просив відмовити, мотивуючи тим, що вони знайомі з дитинства з позивачем. У період 2020-2021 років вони разом співпрацювали у сфері пасажирських перевезень зі службою Uber Україна. ОСОБА_2 здійснював діяльність як ФОП, а він надавав юридичні консультації, займався веденням бухгалтерії, заробітною платою водіїв, закупівлею розхідних матеріалів, дрібними ДТП. Кошти від ОСОБА_2 надходили, спрямовувалися на обслуговування автопарку. Офіційно не був працевлаштований та не отримував офіційно заробітну плату. Вважає, що періодичні перекази ОСОБА_2 його на рахунок не є помилковими переведенням коштів.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні вказав, що знає ОСОБА_2 кілька років, разом працювали з позивачем та відповідачем щодо надання послуг пасажирських перевезень. ОСОБА_2 був власником, ОСОБА_1 - керуючим, він - менеджером, що обслуговував створений для цього автопарк. Стверджував, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 займалися фінансовими питаннями, він - водіями, технічним станом транспортних засобів. ОСОБА_2 передавав кошти на технічне обслуговування транспортних засобів ОСОБА_1 , йому передавав ОСОБА_1 . Офіційних документів на підтвердження здійснення пасажирських перевезень в офісі Uber Україна він не бачив, знає про укладення ФОП ОСОБА_2 партнерської угоди зі службою Uber Україна. Заробітну плату отримував. Знає, що отримував заробітну плату ОСОБА_1 , в якій сумі не знає. За кілька днів до надання свідчень у суді отримав текстове повідомлення від ОСОБА_2 із текстом «… не вірити в нісенітницю, за все відповідатимеш…». Розцінив це як погрозу. За останні 4 роки особистих зустрічей з ОСОБА_2 не було.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, свідчення свідка, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд встановив такі факти.
Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 18.05.2025 № 20.1.0.0.0/7-250509/37355-БТ підтверджено, що банком емітована картка за № НОМЕР_1 та належить ОСОБА_1 (а. с. 121).
Згідно із випискою з особового рахунку ОСОБА_2 в АТ «Ідея Банк» 10.02.2021 на рахунок № НОМЕР_2 ОСОБА_2 здійснено переказ на суму 6100 грн; 12.01.2021 - 4300 грн; 08.12.2020 - 11800 грн; 11.11.2020 - 4265 грн; 08.09.2020 - 10000; 08.09.2020 - 1000 грн; 14.04.2021 - 4200 грн; 10.06.2021 - 4200 грн; 13.07.2021 - 4250 грн; 17.08.2021 - 4500 грн; 13.10.2021 - 4000 грн; 15.11.2021 - 4000 грн; 10.12.2021 - 4200 грн; 17.05.2021 - 4200 грн; 09.03.2021 - 5500 грн (а. с.14-21).
Всього сплачено з рахунку ОСОБА_2 в АТ «Ідея Банк» на банківський рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_2 - 91515 грн;
Квитанцією № 1830399 від 16.09.2021 засвідчується переказ з рахунку ОСОБА_2 в АТ «Таскомбанк» на картку НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 на суму 4100 грн (а. с. 29).
Обставини перерахування коштів ОСОБА_2 ОСОБА_1 у загальній сумі 30125,06 грн підтверджується платіжними інструкції № Р24А331565334D26215 від 02.10.2022 та № Р24А444770790D36024 від 02.11.2022 (а. с. 31-33).
Обставини перерахування коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2 з призначенням платежу: переказ власних коштів, позика, у загальній сумі 6000 грн підтверджується платіжною інструкцією № Р24А1032022162С1936 від 11.03.2021 та платіжною інструкцією № Р24А1032022162С1936 від 22.06.2020 (а. с. 83,84).
Отже, за період з 2020-2022 років ОСОБА_2 на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховано кошти на загальну суму 125740,06 грн. Це підтверджується Випискою за договором б/н за період 01.09.2020 - 01.11.2022, наданої АТ КБ «ПриватБанком» від 18.05.2025 № 20.1.0.0.0/7-250509/37355-БТ (а. с. зворот 121 - 125).
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 05.03.2024 у справі 548/2601/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики позовні вимоги задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09.03.2020 в розмірі 462295 грн та вирішено судові витрати (а. с. 40-44).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 29.08.2024 у справі 548/2601/23 рішення Хорольського суду Полтавської області від 05.03.2024 у справі 548/2601/23 залишено без змін (а. с. 34-39).
09.03.2020 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 295 000 грн, що є еквівалентом 11800 доларів США.
Згідно з пунктами 2, 3 Договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві до 09.03.2021 включно суму позики. Повернення позики здійснюватиметься в місті Києві готівкою у гривнях за курсом продажу доларів США на день повернення. Сторони погодили повернення позики частинами до 9 числа щомісяця, починаючи з 09.04.2020 до 09.02.2021 року включно у розмірі, що еквівалентний 150 доларів США у гривнях та до 09.03.2021 у розмірі, що еквівалентний 10150 доларів США у гривнях. Про сплату чергових платежів позикодавець видає позичальнику розписку про одержані кошти (пункт 4 договору). У пункті 8 сторони погодили, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошей готівкою або шляхом сплати на картку, реквізити якої вказані у пункті 3 цього Договору. У разі відмови позикодавцем прийняти гроші, позичальник має право внести суму позики в депозит державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса (а. с. 45-48).
07.02.2025 ОСОБА_2 надіслано претензію ОСОБА_1 про повернення грошових коштів у сумі 125 740,06 грн впродовж 5 днів з моменту отримання даної претензії. Адресат відмовився від отримання повідомлення (а. с. 38).
Згідно з паперовими копіями роздруківки електронних поштових повідомлень між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 13.02.2020, 18.03.2020, 24.09.2020 засвідчується взаємодія між вказаним особами щодо діяльності автопарку (а. с. 84-90).
Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 20.02.2020 ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_5 бути представником з питань купівлі, постановки на облік на ім'я довірителя, продажу, передачі в оренду будь-яких транспортних засобів, будь-якої марки моделі, року випуску, за ціну та на умовах на свій розсуд; … здійснювати представництво інтересів довірителя в інтересах як фізичної особи-підприємця; … надається право повіреному представляти інтереси довірителя в органах Державтоінспекції, Центрах ДАІ, в офісі UBER Україна та інші повноваження. Довіреність дійсна строком на 5 років до 20.02.2025 (а. с. 129).
Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 41407773 від 20.02.2020 засвідчується видача довіреності ОСОБА_2 представнику ОСОБА_5 для купівлі, постановки на облік, продаж, передача в оренду будь-яких транспортних засобів, представництво інтересів фізичної особи-підприємця (а. с. 130).
Між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з безпідставним отриманням, збереженням майна та неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права, і є предметом правового регулювання глави 83 ЦК України.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04.08.2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20), від 11.01.2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22) та від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22 (провадження № 61-18405св 23).
Судом встановлено, між позивачем та відповідачем 09.03.2020 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кошти у розмірі 295 000 грн, що еквівалентно 11800 доларам США. ОСОБА_2 сплачував (перерахував) грошові кошти ОСОБА_1 впродовж 2020-2021 років на загальну суму 125 740,06 грн. Дані обставини сторони визнають та були встановлені в рішенні Хорольського районного суду Полтавської області від 05.03.2024 у справі 548/2601/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Згідно з вказаним судовим рішенням, залишеного без змін Постановою Полтавського апеляційного суду від 29.08.2024 у справі 548/2601/23, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 09.03.2020 в розмірі 462295 грн, вирішено судові витрати. Рішення суду мотивоване поміж іншого тим, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами здійснення перерахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 у сумі 125 740,06 грн, спрямованих на погашення заборгованості за договором позики від 09.03.2020. За наведених обставин, суд вважає, що дії ОСОБА_2 по стягненню безпідставно набутих коштів ОСОБА_1 у розмірі 125 740,06 грн, такими, що відповідають принципу добросовісності, не є суперечливими, обумовлені попередньою поведінкою сторони договору позики, оскільки позивач помилково вважав, що між сторонами існували договірні зобов'язання, на виконання яких вчинялися ним дії.
Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 та не бере до уваги свідчення свідка ОСОБА_5 щодо підтвердження використання сплачених позивачем коштів для забезпечення підприємницької діяльності, до якої були залучені сторони у справі та свідок. У платіжних квитанціях, у Виписці за договором № б/н за період 01.09.2020 - 01.11.2022 ОСОБА_1 , досліджених судом, у призначеннях проведених платежів від ОСОБА_2 зазначається: «переказ власних коштів». Належних та допустимих доказів здійснення платежів щодо цільового їх спрямування на використання у підприємницькій діяльності, зокрема у сфері пасажирських перевезень у службі «Uber» Україна, відповідачем не було надано, як і не було надано доказів на підтвердження виникнення таких договірних зобов'язань у ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд виснує про наявність обґрунтованих підстав у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 125 740,06 грн відповідно до статті 1212 ЦК України.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 8949,93 грн та 27 316,05 грн інфляційних втрат. Суд вважає ці вимоги обґрунтованими, проведеними відповідно до вимог закону з огляду на таке.
Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі 910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на необхідність застосування до даних правовідносин пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України зі змінами, які були внесені Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ, оскільки даною нормою матеріального права врегульовано питання можливості звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення виключно стосовно прострочення, яке було допущено позичальником за договором позики або банківського кредиту, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) в порядку, що передбачений главою 71 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав у стягненні з ОСОБА_1 на користь позивача грошових коштів у розмірі 125 740,06 грн - як безпідставно набуті відповідачем кошти, 8 949,93 грн - 3% річних та 27316,05 грн - інфляційні втрати, всього - 162 006,04 грн.
За правилами статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним документально підтверджені витрати на оплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на сплату судового збору у розмірі 1620,06 грн.
Керуючись статтями. 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд
позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 125 740 (сто двадцять п'ять тисяч сімсот сорок) гривень 06 копійок - як безпідставно набуті відповідачем кошти, 8 949 (вісім тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) гривень 93 копійки - 3% річних та 27316 (двадцять сім тисяч триста шістнадцять) гривень 05 копійок - інфляційні втрати, всього - 162 006 (сто шістдесят дві тисячі шість) гривень 04 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в розмірі 1620 (одну тисячу шістсот двадцять) гривень 06 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_2 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
представник позивача: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , Свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 1782 від 25.07.2017);
відповідач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя Т. М. Лідовець