П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35871/25
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Дата і місце ухвалення: 10.11.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004р. №44;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р., а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. адміністративний позов повернуто позивачу без розгляду на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 10.11.2025р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання про дотримання позивачем строку звернення з даним позовом до суду судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 при виключені його зі списків особового складу військової частини не одержав письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при його розрахунку грошового забезпечення у період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених у вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності дій військової частини НОМЕР_1 при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді від 13.07.2025р. на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права на належний розмір грошового забезпечення.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що ОСОБА_1 не мав об'єктивної можливості дізнатися про порушення свого права на момент отримання виплати, оскільки: військовослужбовець не отримує повного розрахункового листа або відомостей про структуру нарахувань; інформація про наявність/відсутність індексації або додаткових виплат не є відкритою та зрозумілою без спеціальних розрахунків і роз'яснень фінансових органів; лише після звернення (запиту, отримання відповіді, ознайомлення з довідками чи документами) позивач міг дізнатися, що право порушене. Сам факт отримання грошового забезпечення не може свідчити про усвідомлення позивачем факту порушення права. Повернення позовної заяви на підставі начебто формального пропуску строку, без врахування реальної дати отримання інформації про порушення, за твердженнями апелянта, є непропорційним обмеженням права ОСОБА_1 на доступ до суду.
Військова частина НОМЕР_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум шляхом вручення 29.10.2024р. витягу з наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та грошового атестату (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). До того ж, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено розрахунок грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.10.2024р. №308 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.10.2024р. №248-РС у відставку (за станом здоров'я), визнано таким, що справи та посаду здав та направлено його для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 29.10.2024р. позивача виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення.
Видано грошовий атестат.
Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати в належному розмірі грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р.
Повертаючи спірною ухвалою без розгляду позовну заяву суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, та не доведено наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, які могли б бути підставою для його поновлення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви з огляду на наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами, заявленими за період з 19.07.2022р. встановленню, передусім, підлягає яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин.
Як вже зазначалося, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.10.2024р. №308 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.10.2024р. №248-РС у відставку (за станом здоров'я), визнано таким, що справи та посаду здав та направлено його для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 29.10.2025р. позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Фактично відповідач мав завершити свої правовідносини з позивачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день виключення зі списків особового складу військової частини, а також письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Колегія суддів вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24.
Виходячи з цього, колегія суддів доходить висновку про те, що саме дата вручення позивачу грошового атестату є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Отримання у день виключення зі списків особового складу військової частини грошового атестату ОСОБА_1 не заперечує.
Таким чином, строк на оскарження дій відповідача щодо неналежного нарахування сум грошового забезпечення сплинув 30.01.2025р.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що з виданих йому наказу про звільнення та грошового атестату ОСОБА_1 не мав можливості встановити порушене його право на належний розмір грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р.
Позивач не був позбавлений можливості запитати у військовій частині роз'яснення щодо отриманих коштів, в той час як з відповідним запитом ОСОБА_1 звернувся до військової частини тільки в липні 2025р., тобто також після закінчення строку звернення до суду.
Апелянтом не наведено та колегією суддів не встановлено наявності поважних причин, які могли б бути підставою для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає, що висновок суду про повернення позовної заяви на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук