П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/40256/24
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Дата і місце ухвалення: 01.09.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), в якому просила суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загону морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, в частині несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі, яка була виплачена ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2024р. у справі №420/4217/24, по день фактичного розрахунку, виходячи з її середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, в частині несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі, яка була виплачена ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2024р. у справі №420/4217/24, по день фактичного розрахунку, виходячи з її середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні ОСОБА_1 повного розрахунку в частині індексації грошового забезпечення за період з 01 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 76 744,71 грн., з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 01.09.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом не надано належної правової оцінки твердженням військової частини, що після звільнення з військової служби ОСОБА_1 були виплачені всі належні їй грошові кошти, будь-якого спору про розмір сум виплачених коштів між позивачкою та військовою частиною НОМЕР_1 не було, з заявами для проведення інших нарахування та виплат перерахунку складових грошового забезпечення вона не зверталася. Лише в лютому 2024 року, через майже два роки після звільнення, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про перерахунок індексації грошового забезпечення. Таким чином, з боку військової частини НОМЕР_1 не було допущено порушення вимог закону щодо виплати грошових коштів, належних ОСОБА_1 при її звільненні, та обов'язку нарахування та виплати їй середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку у військової частини НОМЕР_1 не виникло, а тому суд першої інстанції мав підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Також, апелянт посилається на те, що судом не враховано, що служба у Держприкордонслужбі є державною службою особливого характеру, а не являється працею за трудовим договором. Нормативно-правовими актами, якими затверджено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, не передбачені підстави для нарахування та виплати середнього заробітку військовослужбовцям Держприкордонслужби за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що питання щодо наявності підстав для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було предметом спору у справі №420/38552/24. А відтак, у справах №420/38552/24 та №420/40256/24 суд вираховував середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за один і той же термін - шість місяців після звільнення, виходячи з одного і того ж вирахуваного середньоденного грошового забезпечення, яке обчислювалося виходячи з виплат позивачу за останні 2 календарні місяці роботи, тобто за грудень 2021- січень 2022 року, що є одним і тим самим предметом обох позовних заяв та обох адміністративних справ. Застосування ст.117 КЗпП України не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер, а тому неодноразове стягнення середнього заробітку за невиплату працівнику кожної складової грошового забезпечення є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання. Дії позивача щодо повторного заявлення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку з військової частини НОМЕР_1 за той самий період, а саме з моменту її звільнення з військової служби, але з інших підстав, а саме: несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення під час звільнення, свідчить про зловживання правом.
ОСОБА_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 24 лютого 2022 року №66-ОС «Про особовий склад» (зі змінами) головного корабельного старшину ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 23 лютого 2022 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року по справі №420/4217/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, серед іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
На виконання судового рішення по справі №420/4217/24 військовою частиною НОМЕР_1 нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 31550,50 грн. за період з 01.05.2015р. по 28.02.2018р., яку фактично виплачено ОСОБА_1 26 листопада 2024 року.
Стверджуючи, що військова частина НОМЕР_1 допустила порушення строків розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду про нарахування та виплату на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку нарахувати та виплатити на її користь середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні. За висновками суду, на підставі ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідно до довідки - розрахунку військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2025р. №1 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становить 419,37 грн. Отже, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача складає 76 744,71 грн. (419,37 грн. х 183 дні), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Спір у цій справі виник у зв'язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у вказаній постанові зазначено, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні
Зокрема, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як вже зазначалось вище та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 23.02.2022р., однак розрахунок при звільненні з нею проведено відповідачем 26.11.2024р.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. У період з 23.02.2022р. по 26.11.2024р. має місце затримка розрахунку при звільненні, виплата середнього заробітку за яку чинною редакцією статті 117 КЗпП України обмежена шістьма місяцями.
Апелянт не заперечує в поданій ним скарзі здійснених судом розрахунків суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за затримку розрахунку при звільненні.
У відповідній частині рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржено.
В апеляційній скарзі апелянт, серед іншого, зазначає, що питання щодо наявності підстав для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було предметом спору у справі №420/38552/24. А відтак, у справах №420/38552/24 та №420/40256/24 суд вираховував середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за один і той же термін - шість місяців після звільнення, виходячи з одного і того ж вирахуваного середньоденного грошового забезпечення, яке обчислювалося виходячи з виплат позивачу за останні 2 календарні місяці роботи, тобто за грудень 2021- січень 2022 року, що є одним і тим самим предметом обох позовних заяв та обох адміністративних справ.
Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта з огляду на наступне.
Як встановлено колегією суддів, позовні вимоги у справі №420/38552/24 ОСОБА_1 обґрунтовувала наявністю у неї права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022р. по 15.11.2024р. Зокрема, позивач стверджувала, що у день припинення трудових відносин відповідач не виплатив їй грошове забезпечення в належному розмірі, а здійснив вказану виплату лише 16.11.2024р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024р. по справі №420/33967/23.
Колегія суддів, передусім, звертає увагу, що наразі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025р. по справі №420/38552/24 не набрало законної сили.
При цьому, виходячи з обставин даної справи, остаточний розрахунок при звільненні військова частина НОМЕР_1 провела з ОСОБА_1 26.11.2024р., виплативши на її користь індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2024р. по справі №420/4217/24.
Тобто, датою остаточного розрахунку при звільненні позивача є саме 26.11.2024р.
Визначення дати фактичного розрахунку у контексті обставин даної справи має вирішальне зазначення, оскільки від встановлення такої дати прямо залежить розмір належного до сплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.
Оскільки обставини цієї справи на даний час відповідають гіпотезі статті 117 КЗпП України, тому у колегії судів відсутні підстави для висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вже захищено судовим рішенням у іншій справі.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук