10 грудня 2025 року справа № 160/29955/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
за участю секретаря судового засідання: Тарантюк А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 160/29955/25 (суддя Златін С.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) від 21.07.2025 року № 44 про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.07.2025 року № 1201130100018883 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Позивач через свого представника подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог позивача та скасування оскаржених рішень відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом безпідставно не враховано доводи позивача про те, що відповідач протиправно скасував дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання, адже вони були видані після проведення у 2013 році визначених законом перевірок та підтверджено законність перебування позивача на території України. Позивач не вчиняв жодних протиправних дій на території України, не порушував закон, отже підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну у відповідача не було.
Представником відповідача подано письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві стверджує, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та прийняв законне і обґрунтоване рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідач звертає увагу, що громадянин ОСОБА_2 , приховав факт перебування у іншому зареєстрованому шлюбі, повідомивши про себе свідомо неправдиві дані. Згідно вимог законодавства України, що регулює сімейні відносини, в тому числі з іноземними громадянами, шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_3 вважається таким, який було укладено з особою, яка перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, а отже такий шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Статтею 12-1 Закону №2491-III визначені підстави для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію. Зокрема, дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності (п. 1).
Видана на підставі рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію, посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 від 24.10.2017 визнана недійсною на підставі статті 12-1 Закону України «Про імміграцію» та підлягає вилученню та знищенню на підставі пп. 1 п. 64-1 Порядку № 321.Посвідка не вилучена та знаходиться у позивача.
На підставі прийняття рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання стосовно позивача, відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ГУ ДМС у Дніпропетровській області 21.07.2025 було
прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про поважність причин своєї неявки суд не повідомили.
Заслухавши представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що позивач 04.07.2013 року отримав дозвіл на імміграцію № с.9/8, який видано на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію»: перебування у шлюбі з громадянкою України понад два роки (дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 від 25.03.2011 року, актовий запис про шлюб № 77 від 25.03.2011 року).
21.07.2025 року відповідач прийняв рішення № 44, яким визнав недійсним дозвіл на імміграцію позивача від 04.07.2013 року № с 9/8 на підставі п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України “Про імміграцію» (а.с.15).
21.07.2025 року відповідач прийняв рішення № 1201130100018883 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно позивача, яке обґрунтовано визнанням недійсним дозволу на імміграцію позивача від 04.07.2013 року № с 9/8 на підставі рішення від 21.07.2025 року № 44, а також визнання через це недійсною посвідки на постійне проживання позивача від 24.10.2017 року серії НОМЕР_3 (а.с. 16).
Позивач, вважаючи такі рішення відповідача протиправними, звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновків, що спірні рішення прийняті відповідачем у відповідності до вимог діючого законодавства на законних підставах.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері імміграції, визначається Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-ІІI (далі-Закон).
Положенням статті 1 Закону визначено, що імміграція є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно до ст. 3 Закону, правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 12-1 Закону України «Про імміграцію» визначені підстави для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію. Зокрема, дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо:.. з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності.
Прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання. Згідно діючого законодавства України, питання щодо оформлення та видачі посвідки на постійне проживання іноземцю, визначено Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, Затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 року № 321 (далі - Порядок № 321).
Відповідно до пункту 1 Загальної частини Порядку № 321, посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну. Посвідка видається строком на 10 років.
У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» передбачена процедура вилучення посвідки на постійне проживання, виїзд за межі України та примусове повернення.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення.
Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.
Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Згідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону.
У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини 5 статті 26 вищезазначеного Закону, іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Судом встановлено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся в 2013 до Софіївського РС ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» в редакції від 07.06.2021, як чоловік громадянки України, з якою він перебуває у шлюбі понад два роки (дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 25.03.2011, актовий запис про шлюб № 77 від 25.03.2011).
04.07.2013 громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 було
надано дозвіл на імміграцію в Україну № с.9/8 та 15.08.2013 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 .
09.12.2022 до Довгинцівсько-Металургійного відділу у м.Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області звернулася громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001.
На підтвердження відомостей про склад сім'ї ОСОБА_5 разом із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну надала свідоцтво про шлюб з громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_5 від 22.11.2022, видане Центрально-Міським ВДРАЦС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області.
Оскільки, підставою для надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 є наявність у її чоловіка громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, було проведено перевірку матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію № 9 ОСОБА_1 .
Перевіркою інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб встановлено, що шлюб між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 та громадянкою України ОСОБА_3 , 17.01.1982 розірвано, актовий запис про розірвання шлюбу № 23 від 23.11.2013.
В заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 у відомостях про близьких родичів зазначив двох синів: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Громадянка ОСОБА_5 в свою чергу, також повідомила, що має двох синів та надала свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уродженця м. Барда Азербайджанської Республіки та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 уродженця м. Шоралли Бардинського району Азербайджанської Республіки, в яких батьком зазначений ОСОБА_2 .
30.01.2023 за вх.№ 2040/1/1201-23 Управлінням міграційної поліції ГУНП в Дніпропетровській області надано відповідь на запит ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, що в ході проведених заходів встановлено зміну місця проживання громадян Азербайджанської Республіки Гараєвої ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , які проживають сімєю з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що може бути підставою для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Після проведення визначених імміграційним законодавством перевірок та наявністю підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до статті 10 Закону України «Про імміграцію» ГУ ДМС в Дніпропетровській області було прийнято рішення № 12034300018678 відносно громадянки Азербайджанської Республіки Гараєвою ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її неповнолітніх дітей громадян Азербайджанської Республіки Гараєва ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
ГУ ДМС у Дніпропетровській області 09.04.2025 за № 1201.3.4-4470/12.2-25 було направлено повторний запит до Посольства Азербайджанської Республіки в Україні з метою зясування факту укладення/розірвання шлюбу між громадянами Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на
території Азербайджанської Республіки.
За інформацією, отриманою в листі від 25.06.2025, Посольство Азербайджанської Республіки в Україні підтверджує факт перебування у шлюбі громадян Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 26.10.2004 року. У протоколі акта відсутній запис про розірвання їх шлюбу.
Тобто, ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було виявлено, що станом на дату укладання шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 , який став підставою для отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну, він як громадянин Азербайджанської Республіки перебував у іншому зареєстрованому шлюбі на території Азербайджанської Республіки, тобто подав про себе свідомо неправдиві відомості.
Відповідно до п. 2 ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право», шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні.
Отже, шлюб між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , укладений в Азербайджанській Республіці вважається дійсним на території України з дати його укладання (26.10.2004 року).
Громадянин ОСОБА_2 на час подання документів приховав факт перебування у іншому зареєстрованому шлюбі, повідомивши про себе свідомо неправдиві дані.
Як вбачається з матеріалів справи, шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 розірвано позивачем 23.11.2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, тобто майже одразу після отримання ним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання - 04.07.2013.
Згідно п. 1 ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
За ст. 44 Сімейного кодексу України такий шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Шлюб ОСОБА_1 з громадянкою України ОСОБА_3 вважається таким, який було укладено з особою, яка перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, а отже такий шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Позивач наведених вище обставин не спростовує, а лише стверджує, що не порушував законів та порядку в Україні.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач обґрунтовано, на підставі п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України “Про імміграцію», визнав недійсним дозвіл позивача на імміграцію в Україну, оскільки з'ясувалось, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, повідомлених позивачем.
Видана позивачу посвідка на постійне проживання, з урахуванням прийнятого рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну, підлягає вилученню та знищенню на підставі пп. 1 п. 64-1 Порядку № 321.
Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення.
Враховуючи той факт, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 не належить до категорії осіб, на яких поширюються виключення щодо прийняття рішення про примусове повернення, у відповідача були визначені законодавством підстави для прийняття рішення про примусове повернення його до країни походження або третьої країни.
Спірні рішення прийняті відповідачем обґрунтовано та з визначених законом підстав. Судом не встановлено факту вчинення відповідачем протиправних дій по відношенню до позивача, з огляду на що обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення про примусове повернення приймається без зобов'язання позивача повертатись саме до країни походження або громадянської належності, йому надається право вибору: він може виїхати до будь якої країни. Оскільки рішення прийнято без заборони в'їзду в Україну, позивач має право повернутись на територію України після виконання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні.
Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Керуючись ст.288, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 160/29955/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак