09 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/29430/25
Суддя І інстанції - Єфанова О.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Локарус Україна» України про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 10 жовтня 2025 року надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Локарус Україна» про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 року позовну заяву залишено без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності підстав його пропуску та надання відповідних доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з вказаною ухвалою від 13 жовтня 2025 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що нормою п. 87.13 ст. 87 ПК України встановлено строк звернення до суду до погашення такого податкового боргу, а тому позивачем дотримано умови щодо задоволення позовних вимог для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, правову оцінку досліджених судом доказів у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно до пункту 87.13 статті 87 ПК України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 КАС України.
Частиною першою статті 289-2 КАС України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень: саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід вважати об'єктивно визначені обставини, за наявності яких суб'єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб'єкта владних повноважень чи пов'язуватися з будь-якими суб'єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз'яснень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб'єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов'язано з принципом, що суб'єкт владних повноважень «зв'язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.
Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, законодавець передбачив об'єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб'єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує рівність інтересів суб'єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 120/2322/24 дійшов висновку, що норми статті 289-2 КАС України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.
Вказана правова позиція знайшла своє відображення і у постановах Верховного Суду від 02.09.2024 р. у справі №120/1770/24, від 01.07.2025 р. у справі №120/2450/24.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
При цьому, правові підстави для звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникають через 240 днів від дня вручення платнику податків податкової вимоги, а відповідні повноваження повинні бути реалізовані контролюючим органом в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що податковий орган сформував податкову вимогу форми "Ю" № 0000522-1307-0436 від 07 квітня 2023 та направив її на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОКАРУС-Україна». Зазначена податкова вимога отримана уповноваженим представником платника податків 22 квітня 2023 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно, граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України для сплати податкового боргу, завершився 18 грудня 2023 року. Саме ця дата є тим днем, саме з якого у контролюючого органу виникли правові підстави для реалізації владної компетенції та пред'явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість, контролюючий орган подав позов до суду лише 10 жовтня 2025 року, що свідчить про те, що він не скористався своїми владними повноваженнями у межах та у спосіб визначені законодавством (пунктом 87.13 статті 87 ПК України та статті 122 КАС України), при цьому жодних поважних причин такого пропуску ним не наведено.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що позовна заява у цій справі подана поза межами визначених законом, а наведені позивачем обставини його пропуску не є поважними.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що доводи апеляційної скарги про неправильність зроблених судом першої інстанції висновків є безпідставними, адже апеляційна скарга не містить відомостей про обставини, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення судом норм процесуального права при ухваленні рішення, а тому колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 09 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун