10 грудня 2025 р. Справа № 520/11677/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) по справі № 520/11677/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_3 остаточного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 98 250,46 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.06.2024 -11.04.2025.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період 17.06.2024 - 11.04.2025 у сумі 98 250,46 грн з утриманням належних податків (зборів, обов'язкових платежів).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не доведено вину роботодавця у затримці виплати.
Крім того, розрахунок середнього заробітку здійснений не відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя ОСОБА_4 , судді Бегунц А.О., Калиновський В.А.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку, на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді П'янова Я.В., Бегунц А.О.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходила службу цивільного захисту в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до 17.06.2024, звільнена та виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №289 від 17.06.2024р.
Під час проходження служби та під час здійснення розрахунку при звільненні позивачці виплачено грошове забезпечення не в повному обсязі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 по справі № 520/26599/24 зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з 01.01.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане судове рішення набрало законної сили 23.01.2025 року.
11.04.2025 на виконання рішення суду по справі № 520/26599/24, відповідачем перераховано та виплачено позивачці грошове забезпечення за 2020-2023 в розмірі 133.219,04 грн; 31.142,12 грн. та 8.650,59 грн (з урахуванням податків).
Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції стягнув на користь позивача середнє грошове забезпечення за період 17.06.2024 - 11.04.2025 у сумі 98.250,46 грн, оскільки заявлена позивачем сума не перевищує максимального розміру середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні - 116 752, 17 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України.
Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст. 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст. 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст. 117 КЗпП України у цій справі, є 18.06.2024 - наступний день після звільнення позивача із займаної посади.
Отже, ураховуючи ст. 117 КЗпП у відповідача виник обов'язок виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (17.06.2024), зокрема грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023, здійснений відповідачем лише 11.04.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі № 520/26599/24, що підтверджується платіжними інструкціями № 7837, № 7838, та № 7839 від 11.04.2025 (а.с. 6-7).
Доводи апелянта щодо відсутності вини відповідача в несвоєчасній виплаті в належному розмірі грошового забезпечення спростовуються рішенням суду по справі № 520/26599/24, яким встановлено протиправну бездіяльність.
Враховуючи, що позивача звільнено зі служби 17.06.2024, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є квітень, травень 2024 року.
Згідно з довідкою № 435 від 30.05.2025 (а.с. 49) розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період квітень 2024 - травень 2024 складає - 637,99 грн (квітень 2024р. - 19 458, 60 грн, травень 2024р. - 19 458, 60 грн).
У свою чергу, періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є 18.06.2024 - 18.12.2024, тобто 184 календарних дні, або шість місяців як це встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 637,99 грн/день за 184 дні (з 18.06.2024 по 18.12.2024) становить 117 390,16 грн.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Проте, судом першої інстанції не проведено належних розрахунків, а лише зроблено висновок, що максимальний показник тривалості затримки розрахунку при звільненні згідно з ст. 117 КЗпП України з 01.07.2023р. складає 183 дні; розмір середньоденного грошового забезпечення заявника дорівнює - 637, 99 грн.; максимальний розмір середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні за період з 17.06.2024р. не може перевищувати - 116.752,17 грн.
Суд першої інстанції також дійшов висновку, що оскільки позивач заявив до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 98 250,46 грн, суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, задовольнив позов у межах заявлених позовних вимог.
З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, апеляційним судом встановлено, що сума належна до виплати позивачу на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 по справі № 520/26599/24 у розмірі 173 011, 75 грн (133 219, 04 + 31 142, 12 + 8 650, 59) складає 42,48% від загального розміру належних при звільненні виплат 407 244, 25 (173 011, 75 + 234 232, 50).
Тому, керуючись принципом пропорційності, колегія суддів зменшує відшкодування до суми, співмірної з порушенням та стягує з відповідача 49 867, 34 грн, що становить ті ж 42,48% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.06.2024 по 18.12.2024 (117 390, 16 грн).
Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 03.12.2025 у справі № 560/7/23, від 20.11.2025 у справі № 420/10380/23, від 19.11.2025 у справі № 380/10701/24, від 13.11.2025 у справі № 520/9192/22.
Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період 18.06.2024 по 11.04.2025, але не більше шести місяців, буде сума 49 867, 34 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 по справі № 520/11677/25 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.06.2024 по день фактичного розрахунку 11.04.2025.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2024 по 11.04.2025, але не більше шести місяців у сумі 49 867, 34 грн (сорок дев'ять тисяч вісімсот шістдесят сім гривень 34 коп).
В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц