10 грудня 2025 р. Справа № 520/15155/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 (ухвалене суддею Бабаєвим А.І.) в справі № 520/15155/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувсь до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просив: скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2025 № 20475003981 про відмову в призначенні пенсії за віком, згідно із Законом України «Про державну службу» ОСОБА_1 з 15.05.2025; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 29.11.1995 по 28.06.2024 в митних органах до стажу на посадах віднесених до категорії посад державних службовців та призначити та виплатити ОСОБА_1 з 15.05.2025 пенсію за віком, згідно із Законом України «Про державну службу» на підставі довідок, виданих Харківською митницею № 7.14.22.53/149 від 05.05.2025 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 7.14.22.53/151 від 05.05.2025 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби; допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплат позивачу пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 позов задоволено частково, а саме: скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2025 № 20475003981 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 з 15.05.2025; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2025 про перехід на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про державну службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком.
Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив перевести позивача з пенсії за віком, призначену згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 23.05.2025 № 20475003981, яким відмовлено позивачу в переході з пенсії за віком, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки відповідно до п. 10 і п 12 Розділу XI - Прикінцевих та перехідних положень'' Закону № 889-, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016) займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесеній до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів Украйні, мають право на призначення пенсії, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Крім того, така пенсія призначається за наявності, зокрема, в чоловіків 35 років страхового стажу та досягнення ними 62-річного віку. Зазначено, що ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ визначені категорії посад державних службовців. Зазначено, що під час розгляду наданих заявником документів, а саме: трудової книжки НОМЕР_1 встановлено, що 29.11.1995 гр. ОСОБА_1 призначено інспектором Полтавської митної служби. 18.05.1998 присвоєно персональне звання Інспектор митної служби II рангу. Зазначено, що посадовим особам митних органів, згідно із ст. 410 Митного кодексу України, присвоюються спеціальні звання і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. Вказано, що періоди роботи гр. ОСОБА_1 в Полтавській митниці не зараховуються до стажу роботи держслужби.
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2025 № 20475003981, оскільки порушує його право на отримання пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про державну службу" звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2025 про перехід на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-ІV).
Згідно із ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ст. 45 Закону № 1058-ІV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України "Про державну службу".
01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу", підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII вік і страховий стаж державної служби.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 у справі № 466/5138/17, від 25.06.2024 у справі 620/11015/23, від 30.07.2024 у справі 500/2602/23.
Судовим розглядом встановлено, що згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в період з 29.11.1995 по 28.04.2006 працював у митних органах Полтавської області, проте, оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2025 № 20475003981 досліджено період роботи позивача в Полтавській митниці та не враховано, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , позивач працював також у митних органах Харківської області з 03.05.2006 по 28.06.2024.
Враховуючи вищевикладене, пенсійним органом не досліджено всіх документів позивача, під час вирішення питання про перехід позивача на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем у спірних правовідносинах не надавалась оцінка довідкам Харківської митниці № 7.14.22.53/149 від 05.05.2025 та № 7.14.22.53/151 від 05.05.2025.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що пенсійним органом, під час розгляду заяви позивача, не досліджено зміст вказаних довідок, трудової книжки позивача та не надано оцінки всьому зазначеному в ній періоду роботи на предмет включення такого періоду роботи до стажу роботи на посадах держслужбовця.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем в обґрунтування рішення від 23.05.2025 № 20475003981 вказано, що відповідно до п. 10 і п 12 Розділу XI - Прикінцевих та перехідних положень'' Закону № 889- VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016) займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесеній до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів Украйні, мають право на призначення пенсії, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Крім того, така пенсія призначається за наявності, зокрема, в чоловіків 35 років страхового стажу та досягнення ними 62-річного віку. Зазначено, що ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ визначені категорії посад державних службовців. Зазначено, що під час розгляду наданих заявником документів, а саме: трудової книжки НОМЕР_1 встановлено, що 29.11.1995 гр. ОСОБА_1 призначено інспектором Полтавської митної служби. 18.05.1998 присвоєно персональне звання Інспектор митної служби II рангу. Зазначено, що посадовим особам митних органів, згідно із ст. 410 Митного кодексу України, присвоюються спеціальні звання і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. Вказано, що періоди роботи гр. ОСОБА_1 в Полтавській митниці не зараховуються до стажу роботи держслужби.
Однак, з такими доводами суд апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в митних органах, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апаратів щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно із п. 2 ст. 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ, митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України.
Частинами 1, 3 статті 569 Митного кодексу України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
З системного аналізу викладеного вбачається, що митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.
Аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, були визначені Митним кодексом України від 11.07.2002 та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991.
Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 за № 1262-XII (у редакції чинній протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в митних органах) визначено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про митну справу в Україні», посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.
Статтею 5 Закону визначено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Із системного аналізу вказаних норм убачається, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
У свою чергу, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 за № 283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ (в подальшому - Порядок № 283).
Згідно з абзацами 3, 5 пункту 2 Порядку № 283 (чинного, до набрання законної сили Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 за № 889-VIII), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Водночас період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні званим) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного віку.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 за № 839 (в подальшому - Порядок № 839).
Згідно з п. 9 Порядку № 839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
Відповідно до п. 4 Порядку № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» від 20.04.2016 № 306 (в подальшому - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Наведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, у даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Отже, спеціальні звання посадових осіб органів державної митної служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Згідно із пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Водночас період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу».
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 в справі № 465/7218/16-а та від 13.12.2018 в справі № 539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії, відповідно до Закону України "Про державну службу", у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку № 283.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач під час розгляду заяви позивача безпідставно виходив з того, що в нього відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2025 № 20475003981 прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв'язку з чим є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2025 № 20475003981 про відмову в призначенні пенсії за віком, згідно із Законом України «Про державну службу» ОСОБА_1 з 15.05.2025 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2025 про перехід на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 в справі № 520/15155/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін