Справа № 524/15300/25
Провадження № 2/524/7252/25
про відмову у відкритті провадження
09 грудня 2025 року
Суддя Автозаводського районного суду міста Кременчука Ковальчук Т. М., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду міста Кременчука із зазначеною позовною заявою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї заяви визначено суддю Ковальчук Т. М.
У позовній заяві позивач просить визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 15000 доларів США, посвідчений розпискою від 12 липня 2019 року.
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, суддею встановлено наступне.
Рішенням від 17 грудня 2024 року у справі № 524/2624/24 Автозаводський районний суд міста Кременчука задовольнив частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики; стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000 доларів США заборгованості за договором позики від 12 липня 2019 року, а також 3% річних в сумі 786,37 доларів США, судові витрати в сумі 6006,66 грн; у задоволенні іншої частини вимог - відмовив. Рішення суду набрало законної сили.
Предметом позову вказаної вище справи було, зокрема, стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 15000 доларів США, посвідчений розпискою від 12 липня 2019 року.
При цьому свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 12 липня 2019 року відповідач отримав від нього та його сина у позику кошти в сумі 400000 грн, що було еквівалентом 15000 доларів США; відповідач зобов'язався повернути кошти в строк до 01 червня 2022 року. Кошти відповідач у визначений строк не повернув.
Заперечуючи проти задоволення наведених позовних вимог, ОСОБА_1 вказував, що розписка про отримання коштів була складена під примусом, що підтверджується вироками суду; вказана обставина, на його переконання, свідчить про недійсність договору позики; у вироках суду було встановлено, що група осіб у період із 11 по 12 травня 2022 року примушувала ОСОБА_1 до повернення боргу, а саме 400000 грн, в еквіваленті 15000 доларів США. Саме за цих обставин останнім була написана розписка про отримання коштів, а не 12 липня 2019 року.
Звертаючись із позовом у грудні 2025 року ОСОБА_1 , посилаючись на недійсність договору позики від 12 липня 2019 року, зазначає, що його було укладено не за власною волею, а під примусом, розписка складена та підписана 11-12 травня 2022 року під час його незаконного позбавлення волі та побиття, яке організував ОСОБА_3 (син відповідача) з метою примусу до підтвердження боргового зобов'язання і сплати коштів. Такий договір позики у вигляді розписки від 12 липня 2019 року укладений проти справжньої волі позивача, під тиском та у результаті протиправних дій з боку третьої особи, отже, не може вважатися дійсним і створювати юридичні наслідки. Наведене, на думку позивача, підтверджується копіями вироків Автозаводського районного суду міста Кременчука щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також матеріалами кримінального провадження № 12022170500000577 від 12 травня 2022 року, які зберігаються в Кременчуцькій окружній прокуратурі.
Водночас під час розгляду справи № 524/2624/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики Автозаводський районний суд міста Кременчука встановив, що на підтвердження факту передання коштів позивач надав суду оригінал розписки; факт складання вказаної розписки відповідачем не оспорювався. Разом із тим, відповідач та його представник повідомили про те, що вказана розписка складені під психологічним та фізичним тиском, що на думку відповідача підтверджувалось долученими копіями вироків суду.
Також суд у цій справі суд виходив із того, що долучені відповідачем докази підтверджують факт застосування до нього фізичного насилля з метою примушування до виконання зобов'язань з повернення коштів, однак врахував те, що у вироках Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 лютого 2022 року у справі № 524/3917/22, від 04 серпня 2022 року у справі № 524/4253/22, від 26 січня 2023 року у справі № 524/5442/22, від 02 серпня 2022 року у справі № 524/4255/22, від 03 серпня 2022 року у справі № 524/4252/22 зазначено, що події із застосуванням до відповідача фізичного тиску відбулись з 11 травня 2022 року по 12 травня 2022 року, в свою чергу долучена позивачем розписка про отримання коштів датована 12 липня 2019 року, тобто за 2,5 роки до подій, описаних у вироках. Також, у зазначених вище вироках суду судом не було встановлено факту написання ОСОБА_1 розписки про отримання коштів внаслідок застосування до нього фізичного і психологічного примусу. З цих підстав, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів те, що складання розписки про отримання коштів у борг відбулось через застосування до нього фізичного насилля з боку третіх осіб, тобто наявність причинного зв'язку між фізичним тиском і вчиненням правочину, а також відсутність його волі на вчинення правочину.
Отже, під час розгляду справи № 524/2624/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики Автозаводський районний суд міста Кременчука вже надав оцінку доводам ОСОБА_1 , якими він обґрунтовує вимоги у цій справі за позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним. Ці доводи є аналогічними, інших обставин позивач не наводить, нових підстав не зазначає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Одним із елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження в справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Відмова у відкритті провадження, серед іншого, можлива за умови, що вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, і це рішення ухвалено за наслідками розгляду спору (позову), який розглядається між тими самими сторони, про той самий предмет спору і з тих самих підстав.
Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається. Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все пов'язана з виключністю судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Таким чином, необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України обумовлена, зокрема, неприпустимістю розгляду судами одного і того ж спору двічі. Підставою для прийняття судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі може бути лише наявність на час вирішення питання про відкриття провадження у справі рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Для застосування вказаної підстави для відмови у відкритті провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду
Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі.
Однією з засад цивільного процесу є положення про те, що з конкретним позовом до суду можна звертатися лише один раз.
Зазначені підстави для відмови у відкритті провадження у справі спрямовані на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення суду, що набрало законної сили. У цих випадках спір остаточно вирішено судом і повторне звернення до суду не допускається.
Аналогічний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 757/44918/18-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року в справі № 146/318/20 (провадження № 61-11374св20) зроблено висновок, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права».
Так, у справі № 524/2624/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики позивач звернувся з вимогою про стягнення боргу на суму 15000 доларів США, посвідчений розпискою від 12 липня 2019 року, а відповідач, заперечуючи проти задоволення цих позовних вимог, вказував, що розписка про отримання коштів була складена під примусом (психологічним та фізичним тиском), що, за його доводами, підтверджується копіями вироків суду; у цій справі ОСОБА_1 вже як позивач просить визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 15000 доларів США, посвідчений розпискою від 12 липня 2019 року, посилаючись на те, що договір позики у вигляді розписки від 12 липня 2019 року укладений проти його справжньої волі, під тиском та у результаті протиправних дій з боку третьої особи, отже, не може вважатися дійсним і створювати юридичні наслідки. Наведене, на його думку, підтверджується, зокрема копіями вироків Автозаводського районного суду міста Кременчука щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також матеріалами кримінального провадження № 12022170500000577 від 12 травня 2022 року; в обох справах тотожні: 1) сторони: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; 2) предмет спору: фактично ним виступає договір позики у вигляді розписки від 12 липня 2019 року; 3) підстави позову: застосування ОСОБА_2 у правовідносинах із ОСОБА_1 означеного договору, що, на думку останнього, порушує його права.
Аналогічний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 15 липня 2025 року у справі № 752/26159/24.
Ураховуючи вищевикладене, суд вбачає підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, у зв'язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Керуючись статтями 186, 260-261 ЦПК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 261 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Т. М. Ковальчук