Справа № 366/628/25
Провадження № 2/366/416/25
25.11.2025 селище Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Мовчана В.В., за участю секретаря судового засідання Кулик А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні цивільну справу
за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння
Представники учасників справи:
від прокуратури: Приходько Ю.В.;
від позивача:не з'явився;
від відповідача: Старовойтова Д.А.;
від третьої особи: Яременко З.І.
Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах Держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач) звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для витребування на користь Держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 площею 1,7264 га.
Позивач посилається на те, що ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 038045 від 27.10.2011, який посвідчує право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Згідно з вказаним державним актом, підставою для його отримання стало розпорядження Іванківської РДА № 1693 від 13.09.2010. Окрім того, на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Тимощук Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2015 № 23235877 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку. Поряд з цим, ОСОБА_1 не був включений до розпорядження Іванківської РДА від 13.09.2010 № 1693 та до додатків до нього, яким є список громадян, котрим затверджено проекти відведення та передано земельні ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Блідчанської сільської ради.
Однак, за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 37 кварталу Леонівського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника лісогосподарського ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 37 кварталу Леонівського лісництва, відповідно до Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово - картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Таким чином, спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення її з Державного лісового фонду України.
У зв'язку реєстрацією права приватної власності на спірну земельну ділянку, дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися нею.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Вишгородською окружною прокуратурою Київської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час відведення земельної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у Вишгородському районі Київської області.
Київська обласна військова адміністрація листом від 10.12.2024 повідомила, що заходи цивільно-правового характеру, шляхом звернення до суду з позовом не вживалися та зазначила, що не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірної земельної ділянки, як і відповідними доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви.
Таким чином, Київською обласною державною адміністрацією не вживаються належні заходи щодо захисту порушених інтересів держави та остання не заперечує щодо вжиття таких заходів органами прокуратури.
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 14.03.2025 відкрито провадження у справі № 366/628/25, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», підготовче засідання призначено на 10.04.2025.
09.04.202025 до Іванківського районного суду Київської області від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшли пояснення по суті спору. У поданих поясненнях третя особа зазначила, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054 вибула з державної власності всупереч встановленого законом порядку, у зв'язку з чим позовна заява підлягає задоволенню.
У судовому засіданні 10.04.2025 розгляд справи відкладено на 14.05.2025.
12.05.2025 до Іванківського районного суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
13.05.2025 до Іванківського районного суду Київської області від прокуратури надійшла заява про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 14.05.2025 розгляд справи відкладено на 12.06.2025.
03.06.2025 до Іванківського районного суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві зазначено, що ОСОБА_1 є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області. Право власності на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 038045 від 27.10.2011 року. Державний акт був виданий на підставі Розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1693 від 13.09.2010. За твердженнями відповідача, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 відносилась до лісів. Крім того, відповідач зазначає про відсутність підстав для звернення прокурора до суду та заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
09.06.2025 до Іванківського районного суду Київської області від прокуратури надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив зазначається, що прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду. Нездійснення захисту інтересів держави Київською обласною державною адміністрацією, є бездіяльністю відповідного уповноваженого органу та свідчить про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді саме прокурором. Планово-графічні матеріали лісовпорядкування 2003 та 2014 років, погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затверджені Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства на других лісовпорядних нарадах є підтвердженням права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення. Спірна земельна ділянка вибула з власності держави протиправно, без волі уповноваженого на те, органу, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України. Крім того, прокуратура просила визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду та поновити його.
Судове засідання, призначене на 12.06.2025 року не відбулося у зв'язку з відсутністю електропостачання у приміщенні Іванківського районного суду Київської області. Наступне судове засідання призначено на 30.07.2025.
29.07.2025 до Іванківського районного суду Київської області від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без руху.
30.07.2025 до Іванківського районного суду Київської області від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
30.07.2025 до Іванківського районного суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Розгляд справи у судовому засіданні 30.07.2025 відкладено на 28.08.2025.
12.08.2025 до Іванківського районного суду Київської області від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
26.08.2025 до Іванківського районного суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без руху.
28.08.2025 до Іванківського районного суду Київської області від прокуратури надійшла заява, відповідно до якої прокуратура заперечували проти поданої заяви відповідача про залишення позову без руху.
28.08.2025 до Іванківського районного суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Суд, розглянувши у судовому засіданні 28.08.2025 року заяву відповідача про залишення позовної заяви без руху, дійшов висновку про відмову у її задоволенні, враховуючи таке.
Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Указана норма передбачає обов'язок суду постановити ухвалу про залишення позову без руху лише з тих підстав, які при початковому (первинному) вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не врахував (не помітив) або про них йому не було відомо щодо невідповідності позовної заяви вимогам, викладеним у статтях 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до частин 3, 4 статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Позов прокуратурою подано 10.03.2025.
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 14.03.2025 відкрито провадження в даній справі.
09.04.2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Нова редакція частини 4 статті 177 ЦПК України набула чинності 09 квітня 2025 року, тобто вже після подачі позовної заяви та після відкриття провадження у даній справі.
Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Водночас пункт 2 розділу ІІ Закону № 4292-ІХ передбачає, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
За переконанням суду, Закон № 4292-ІХ не передбачає зворотної дії в часі положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України.
За таких обставин, відсутні підстави для залишення позову без руху, оскільки на час звернення прокурора з цим позовом до суду, позовна заява відповідала вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України в редакції, яка діяла на той час.
Розгляд справи у судовому засіданні 28.08.2025 відкладено на 07.10.2025.
06.10.2025 до Іванківського районного суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 07.10.2025 розгляд справи відкладено на 23.10.2025.
14.10.2025 до Іванківського районного суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про приєднання висновку експерта до матеріалів справи.
20.10.2025 до Іванківського районного суду Київської області від прокуратури надійшли пояснення по справі. У поданих поясненнях зазначено, що спірна земельна ділянка повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України», тому ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявлення віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 387 Цивільного кодексу України. Прокурор стверджує про обізнаність відповідача щодо незаконності набуття у приватну власність земельної ділянки та його недобросовісність у спірних правовідносинах, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 388 ЦК України.
У судовому засіданні 23.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.11.2025.
Розгляд справи у судовому засіданні 04.11.2025 відкладено на 19.11.2025.
У судовому засіданні 19.11.2025 розгляд справи відкладено на 25.11.2025.
У судовому засіданні 25.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Звертаючись до суду з позовною заявою в даній справі, прокурор посилався на положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналіз змісту ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що Київська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Листом № 54-6662 вих. 24 від 06.12.2024 Вишгородська окружна прокуратура звернулася до Київської обласної державної адміністрації у якому просила вирішити питання щодо звернення до суду з позовом про витребування з незаконного володіння земельної ділянки лісового фонду.
Київська обласна військова адміністрація листом від 10.12.2024 повідомила, що заходи цивільно-правового характеру, шляхом звернення до суду з позовом не вживалися та зазначила, що не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірної земельної ділянки, як і відповідними доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) з даним позовом у порядку ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 038045 від 27.10.2011, який посвідчує право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222080300:07:007:0054, площею 1,7264 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Згідно з вказаним державним актом, підставою для його отримання стало розпорядження Іванківської РДА № 1693 від 13.09.2010.
Окрім того, на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області Тимощук Юлії Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2015 № 23235877 за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку.
Звертаючись з даним позовом до суду прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення її з Державного лісового фонду України. Внаслідок реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку за відповідачем, дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися нею.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша та друга статті 20 ЗК України).
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Землі лісогосподарського призначення належать до земель державної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, крім випадків, визначених у цьому кодексі (пункт «г» частини четверта статті 84 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За переконанням суду, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 05.11.2025 у справі № 366/3223/23.
Відповідачем було надано до суду висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 483/09-2025 від 03.10.2025.
На вирішення експерта були поставлені наступні питання:
1)Чи можливо встановити місцеположення меж земель лісового фонду, а саме кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2003 року, станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га?;
2)Чи можливо встановити місцеположення меж земель лісового фонду, а саме кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за планшетами:
-№ 2 лісовпорядкування 1983 року;
-№ 3 лісовпорядкування 2014 року?;
3)Чи можливо встановити накладання (перетинання меж) земельної ділянки 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на землі лісового фонду в кварталі 37 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки?;
4)Чи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на землі лісового фонду (зокрема і на квартал 37) площею 3476,9777 га на яку присвоєно кадастровий номер 3222080300:07:007:0078?
5)До якої категорії земель відноситься земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області?;
6)До якої категорії відносяться землі лісового фонду розташовані в кварталі № 37 Леонівського лісництва, які перебувають у користуванні ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство»?;
7)Чи може одночасно перебувати одна й та сама земельна ділянка в двох різних категоріях?
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 483/09-2025 від 03.10.2025 на вищезазначені питання було надано наступні відповіді:
1)В наданих планшетах, схемах та інших документах відсутні координати поворотних точок меж земель лісових фондів зображених на планшетах № 2, № 3, відсутня будь-яка відмітка про погодження органами землеустрою того району де проводяться лісовпорядні роботи, як передбачено п. 2.14., п. 2.1., п. 2.3.4., п. 2.3. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986.
Відсутня документація державного лісового кадастру, яка ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації обстежень та обліку лісів на підставі: матеріалів лісовпорядкуванню, передбачених ст. ст. 46, 48, 52 Лісового кодексу України.
Отже, місцеположення земель лісового фонду у кварталі 37, станом на 2010 рік були не встановлені, картографічні документи станом на 2010 рік не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56, тому не можливо встановити межі земель лісового фонду, а саме кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп», станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки.
2)Встановити місцеположення меж земель лісового фонду, а саме кварталу № 37 Леонівського лісництва ДП «Іванківський лісгосп» за планшетами:
-№ 2 лісовпорядкування 1983 року;
-№ 3 лісовпорядкування 2014 року, не можливо, оскільки вищезазначені планшети не мали координат поворотних точок меж в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкцією з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56.
3)Оскільки, матеріали лісовпорядкування 2003 року, не мали координат поворотних точок меж земель лісового фонду в кварталі 37, в державній системі координат 1942 року, відсутні матеріали топографо-геодезичних робіт, як передбачено п 1.4.1. Інструкцією з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженою наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру від 09.04.1998 № 56, тому встановити накладання (перетинання меж) земельної ділянки 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області на землі лісового фонду в кварталі 37 за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, станом на 2010 рік - рік відведення земельної ділянки, не можливо.
4)Земельна ділянка кадастровий номер 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області не накладається на землі лісового фонду (зокрема і на квартал 37) площею 3476,9777 га на яку присвоєно кадастровий номер 3222080300:07:007:0078.
5)Земельна ділянка з кадастровим номером 3222080300:007:007:0054, площею 1,7264 га, яка відведена для ведення особистого селянського господарства на яку присвоєно код 01.03, розташована на території Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області відносилась та відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.
6)Землі лісового фонду розташовані в кварталі № 37 Леонівського лісництва, які перебувають у користуванні ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство» на які присвоюється код цільового призначення (09.01) відносяться до категорії земель - землі лісогосподарського призначення.
7)Відповідно до Додатку № 58 до Порядку № 1051, одночасно одна й та сама земельна ділянка не може перебувати в двох різних категоріях.
Відповідно до ч. 1 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Приписами ст. 110 ЦПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У наданому до суду висновку експерта № 483/09-2025 від 03.10.2025 зазначено, що відповідно до ст. 106 ЦПК України, висновок підготовлений для подання до суду. Експерт про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 КК України та ст. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків обізнаний.
Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок експерта № 483/09-2025 від 03.10.2025, суд вважає його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, вказаний висновок не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності та обґрунтованості.
Інші учасники не скористалися правом на подання до суду висновку експертизи, зокрема, прокурор не заявляв відповідне клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (не замовив висновок експерта самостійно).
Таким чином, звертаючись до суду з позовом, керівник Вишгородської окружної прокуратури не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, достатніх і достовірних доказів на підтвердження того, що земельні ділянки відведені з порушенням порядку передачі земель у приватну власність, прокурором у порядку, передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України, також надано не було, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, зокрема, щодо не включення ОСОБА_2 до розпорядження Іванківської РДА № 1693 від 13.09.2010 та додатків до нього, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Частинами 1, 3 статі 89 ЦПК України визначено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене вище, заявлені позовні вимоги керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.
Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд вказує, що виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність порушеного права позивача, підстави для застосування положень законодавства про позовну давність відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Київську обласну прокуратуру.
Керуючись ст. 12, 13, 18, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
1.У позові Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння - відмовити повністю.
2.Витрати по сплаті судового збору покласти на Київську обласну прокуратуру.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Прокуратура: Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області (07301, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13);
Позивач: Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація) (01196, місто Київ, площа Лесі Українки, будинок 1, ідентифікаційний код 00022533);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, Україна, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9-а, ідентифікаційний код 44768034).
Повне судове рішення складено 08.12.2025.
Суддя Віталій МОВЧАН