10.12.2025 Справа № 363/3729/25
Іменем України
10 грудня 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., секретаря Підопригори Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
02.07.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором за №101222463 від 19.10.2023 року в розмірі 36 593,13 грн., а також судові витрати. В обґрунтування позову вказано, що 19.10.2023 року між відповідачкою та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір за №101222463, згідно з умовами якого відповідачка отримала 15 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів, повернення кредиту та сплати комісії і процентів відповідачкою не було внесено. ТОВ «Мілоан» умови договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на потрібну їй суму. Відповідачка зі свого боку не виконала умов кредитного договору. 28.05.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладено договір відступлення прав вимоги за №108-МЛ/Т від 28.05.2024 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором за №101222463 від 19.10.2023 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою. Сума заборгованості відповідачки становить 36 593,13 грн., відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги за №108-МЛ/Т від 28.05.2024 року. З них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 8 050 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить - 28 543,13 грн. Відповідачці було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. №23612624 від 13.05.2025 року, яка залишена нею без реагування.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15.07.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, при цьому спрямував до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував.
26.08.2025 року представник відповідачки ознайомилася з матеріалами справи, про що надала суду заяву. 29.09.2025 року представник відповідачки - адвокат Кручок Н.В. спрямувала до суду клопотання, в якому просила відкласти розгляд справи на іншу дату.
28.11.2025 року від представника відповідачки до суду спрямовано пояснення по справі, в яких зазначила, що відповідачка визнає позов частково та вважає, що сума боргу за кредитним договором складає 16 836,83 грн., з яких - 8050 грн. - борг по тілу кредиту, 8 786,83 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Представник відповідачки просила розгляд справи провести за її відсутності та відсутності відповідачки.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що 19.10.2023 року відповідачка звернулась до ТОВ «МІЛОАН» із анкетою-заявою на кредит за №101222463 (а.с. 12 (на звороті)-13).
Як вбачається з довідки про ідентифікацію - відповідачці 19.10.2023 року надано одноразовий ідентифікатор - 990096 (а.с. 12).
19.10.2023 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою укладено договір про споживчий кредит за №101222463 (а.с. 5-10).
Так, відповідно до п. 1 договору - кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Відповідно до п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 15 000 грн. у валюті: українські гривні.
Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається строком на 105 днів з 19.10.2023 року і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 03.11.2023 року (п.п. 1.3.1 договору). Поточний період складає 90 днів, що настає з дати наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 01.02.2024 року (п.п. 1.3.2 договору).
Відповідно до п. 1.4 договору - позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 03.11.2023 року (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 01.02.2024 року (останнього дня строку кредитування).
Відповідно до п. 1.5 договору - загальні витрати позичальника за пільговий період складають 2 617,50 грн. в грошовому виразі та 4909.00 відсотків річних у процентом зазначенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за пільговий період), загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 49 867,50 грн. в грошовому виразі та 16142.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за весь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 17 617,50 гривень. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 64867,50 гривень. Всі вказані в цьому пункті розрахункові величини як за пільговий період так і за весь строк кредитування, включаючи загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться незмінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов?язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості згідно п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов?язань.
Відповідно до п.п 1.5.1 договору комісія за надання кредиту: 750,00 грн., яка нараховується за ставкою 5.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Згідно з п.п 1.5.2 договору проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1 867,50 грн., які нараховуються за. ставкою 0.83 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.
У відповідності до п.п 1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 47 250,00 грн., які нараховуються за. стандартною процентною ставкою 3.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього договору (п. 1.6 договору).
Згідно п.п. 2.2.3., 2.3.1. Договору проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена п.1.5.3. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, та з інших причин визначена в п.1.5.2 процентна ставка запропонована позичальнику протягом пільгового періоду зі знижкою і є меншою за стандартну ставку встановлену п.1.5.3 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ставкн, то після завершення пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, проценти протягом поточного періоду продовжують нараховуватись за стандартною ставкою згідно п.1.5.3, Договору. Стандартна процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань позичальника зі сплати процентів протягом пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, с меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк поточного періоду, це означає, що протягом пільгового періоду позичальнику була надана знижка/пільга, що дорівнює різниці між стандартною ставкою встановленою п.1.5.3. та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем без письмової (такої, що прирівнюєтъся до письмової) згоди позичальника.
Позичальник мас право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені цим п.2.3. Договору та розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління, та обслуговування кредиту та певну частку заборгоансоті по кредиту (якщо передбачено). Можливі періоди продовження/поновлення пільгового період та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від суми наданого кредиту: строк продовження - 3 дні, ставка комісії - 3.00%, строк продовження - 7 днів, ставка комісії - 6.00%, строк продовження - 15 днів, ставка комісії - 10.00%. Якщо позичальник здійснює продовження/ поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховується за ставкою визначеною п. 1.5.2. Договору.
Додатком за №1 до договору про споживчий кредит за №101222463 від 19.10.2023 року є графік платежів, згідно з яким реальна річна процентна ставка становить 16142.00 % річних, а загальна вартість кредиту - 64 867,50 грн. (а.с. 10 (на звороті)).
Факт перерахування відповідачці кредитних коштів у розмірі 15 000 грн підтверджується квитанцією за №74772519 від 19.10.2023 року (а.с. 13 (на звороті)).
Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення та виписки з особового рахунку, наданої ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - заборгованість відповідачки за кредитним договором, за період з 19.10.2023 року по 20.05.2025 рік становить - 36 593,13 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 8 050 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 28 543,13 грн. (а.с.14-15,16)
28.05.2024 року укладено договір відступлення права вимоги за №108-МЛ/Т, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором за №101222463 (а.с. 16 (на звороті)-21).
13.05.2025 року ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» зверталось до відповідачки з претензією за №23612624/4513 про виконання зобов'язання (а.с. 28).
В своїх поясненнях від 28.11.2025 року, наданих суду, відповідачка визнала позов частково, а саме на суму 16 836,83 грн, з яких: 8 050 грн - заборгованість по тілу кредиту, 8 786,83 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, про що надала відповідний розрахунок.
В обґрунтування своєї позиції, відповідачка зазначала, що позивач, формулюючи позовні вимоги, у прохальній частині позовної заяви просив стягнути з неї заборгованість за кредитним договором за №101222463 від 19.10.2023 року в сумі 36 593,13 грн, не вказуючи з яких видів нарахувань дана сума складається. Єдиним документом, який міститься в матеріалах даної справи і який містить певні розрахунки є відомість про щоденні нарахування та погашення, без номера і дати, яка сформована ТОВ «Мілоан» станом на 04.04.2024 року. Зі змісту вказаної відомості вбачається, що нарахування за кредитним договором за №101222463 від 19.10.2023 року здійснювались по 04.04.2024 року, тоді як за приписами п. 1.4 кредитного договору, останнім днем строку кредитування є 01.02.2024 року. У зв'язку з цим, відповідачка не визнає позовні вимоги, в частині стягнення з неї заборгованості, нарахованої за період, що перевищує строк кредитування, а саме з 02.02.2024 року по 04.04.2025 року. Також, зі змісту відомості вбачається, що позивач здійснив нарахування двох видів відсотків: «нарахування процентів згідно п. 1.5.2 договору» та «нарахування нестандартних процентів». Проти нарахування процентів згідно п. 1.5.2 договору, загальна сума яких, згідно відомості за період з 19.10.2023 року по 01.02.2024 року становить 6 772,45 грн., відповідачка не заперечує. Проти нарахування «нестандартних процентів» відповідачка заперечує, оскільки такий вид нарахувань не передбачений кредитним договором за №101222463 від 19.10.2023 року, відповідачці не зрозуміло, за якою відсотковою ставкою здійснювались нарахування цих «нестандартних процентів», відповідного розрахунку позивач д позову не надав. У зв'язку з цим, вимога про стягнення з неї суми «нестандартних процентів», на її думку, є безпідставною та необґрунтованою. Водночас, відповідачка визнає свій обов'язок сплатити борг за відсотками за користування кредитом, проте розрахунок суми цього боргу має бути здійснений з врахуванням умов кредитного договору за №101222463 від 19.10.2023 року та діючого законодавства України у сфері споживчого кредитування. Так, відповідно до положень п. 1.5.3 кредитного договору за №101222463 від 19.10.2023 року, проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Разом з тим, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена ч. 5 згідно із Законом за №3498-IX від 22.11.2023 року. При цьому, Закон України від 22.11.2023 року за №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 року. Пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (тобто з 24.12.2023 по 22.04.2024) - 2,5%; протягом наступних 120 днів (тобто з 23.04.2024 по 21.08.2024) - 1,5%. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Тому, відповідачка вважає законним і справедливим для обох сторін, розраховувати відсотки за користування кредитом в кредитний період, за виключенням днів, коли проценти нараховувались згідно п. 1.5.2 договору, за денною ставкою 2,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Сума такого боргу, за розрахунками відповідачки, становить 6 345 грн.
З розрахунку відповідачки вбачається, що у період з 16.12.2023 року по 20.12.2023 року сума боргу становила - 9 600 грн., процентна ставка за відсотками - 2,5%, сума процентів - 240 грн; у період з 24.12.2023 року по 30.12.2023 року сума боргу становила - 9 000 грн., процентна ставка за відсотками - 2,5%, сума процентів - 225 грн; у період з 03.01.2024 року по 19.01.2024 року сума боргу становила - 8 400 грн, процентна ставка за відсотками - 2,5%, сума процентів - 210 грн. На виконання вимог кредитного договору за №101222463 від 19.10.2023 року, в міру своїх можливостей, відповідачка здійснювала часткове погашення заборгованості по процентах і сплатила за відсотками 4 330,62 грн, що підтверджується і відомістю, сформованою ТОВ «Мілоан». Тому, на даний час за відповідачкою існує заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом по кредитному договору за №101222463 від 19.10.2023 року в сумі 8 786,83 грн, яку відповідачка визнає. Враховуючи вказані вище обставини, сума боргу за кредитним договором за №101222463 від 19.10.2023 року, яку визнає відповідачка, складає 16 836,83 грн, з яких 8 050 грн - борг по тілу кредиту, 8 786,83 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом.
Проти стягнення витрат на правничу допомогу відповідачка заперечує у повному обсязі з підстав ненадання позивачем доказів оплати ним таких послуг.
Таким чином між сторонами виникли зобов'язальні, цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628, ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, ст. 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Враховуючи наведене, проаналізувавши зміст договору, його форму, суд дійшов висновку, що договір про споживчий кредит дійсно укладений сторонами правочину в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідачка суду не надала, як і не спростувала факт укладення договору.
Договір містить повну інформацію щодо особи позичальниці, її персональні дані, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника. Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «МІЛОАН» виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідачки - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
Свої зобов'язання за кредитним договором кредитодавець виконав належним чином, надавши позичальниці кредит в обумовленому розмірі 15 000,00 грн., що підтверджується квитанцією за №74772519 від 19.10.2023 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитодавця вимагати їх повернення.
28.05.2024 року укладено договір відступлення права вимоги за №108-МЛ/Т, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором за №101222463.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі за №2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно розрахунку заборгованості позивача, заборгованість відповідачки за прострочену заборгованість за сумою кредиту становить - 8 050 грн, прострочену заборгованість за сумою відсотків становить - 28 543,13 грн, згідно розрахунку заборгованості відповідачки: 8 050 грн - борг по тілу кредиту, 8 786,83 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність здійснення перерахунку:
Так, судом встановлено, що згідно умов договору пільговий період становить - 15 днів із застосуванням відсоткової ставки 0,83% та завершується 03.11.2025 року. За час пільгового періоду відповідачка сплатила тіло кредиту в загальній сумі 2 700 грн., які згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості вносились 20.10.2023 року, 22.10.2023 року в розмірі 600 грн., 24.10.2023 року в розмірі 1 500 грн.
Таким чином, з урахуванням часткової сплати тіла кредиту за пільговий період, виходячи з того, що відсотки нараховуються на залишок по тілу кредиту, з відповідачки підлягають стягненню відсотки в сумі 1 175,28 грн., виходячи з розрахунку - залишок по тілу кредиту (з урахуванням часткової сплати відповідачкою грошових коштів, які позичальником зараховані до тіла кредиту) * 0,83% (погоджена сторонами відсоткова ставка).
Крім того, суд враховує, що за вказаний період відповідачкою сплачено грошові кошти у розмірі 592,62 грн., які зараховані позикодавцем в рахунок сплати відсотків. Таким чином, станом на 03.11.2023 року заборгованість відповідачки по відсоткам становила 582,66 грн. (1 175,28 грн. - 592,62 грн.), а заборгованість за тілом - 12 300 грн.
Водночас, з 04.11.2023 року, згідно умов договору, мав розпочатись поточний період за % ставку 3.5%, але, згідно долученого позивачем розрахунку, банк продовжив нараховувати відповідачу % згідно умов п. 1.5.2. договору, що свідчить про застосування пролонгації пільгового періоду, відповідно до п. 2.3.1.1. договору, а тому з 04.11.2023 року по 01.02.2024 року (дата закінчення строку кредитування) відповідачкою вносились плати за погашення кредиту також за відсотковою ставкою 0,83%, за що, згідно розрахунку заборгованості та умов договору, відповідачкою сплачувалась комісія для пролонгації пільгового періоду, що в загальній сумі становить 4 300 грн. та повністю сплачена останньою.
Судом, також здійснено перерахунок за поточний період, який становить 90 днів. Так, за час поточного періоду відповідачка сплатила тіло кредиту в загальній сумі 4 250 грн., які згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості вносились 09.11.2023 року в розмірі 1 500 грн., 04.12.2023, 09.12.2023 року, 20.12.2023 року та 30.12.2023 року в розмірі по 600 грн., а 19.01.2024 року - 350 грн.
Таким чином, з урахуванням часткової сплати тіла кредиту за поточний період, виходячи з того, що відсотки нараховуються на залишок по тілу кредиту, з відповідачки підлягають стягненню відсотки в сумі 6 529,19 грн. виходячи з розрахунку - залишок по тілу кредиту (з урахуванням часткової сплати відповідачкою грошових коштів, які позичальником зараховані до тіла кредиту) * 0,83% (погоджена сторонами відсоткова ставка).
Крім того, суд враховує, що за вказаний період відповідачкою сплачено грошові кошти у розмірі 3 738 грн., які зараховані позикодавцем в рахунок сплати відсотків. Таким чином, за поточний період заборгованість відповідачки по відсоткам становила 2 791,20 грн. (6 529,19 грн. - 3 738,00 грн.), а заборгованість за тілом - 8 050 грн.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 11 423,86 грн. з яких: 8 050 грн. - залишок по тілу кредиту та 3 373,90 - заборгованість по відсотках (сукупна сума заборгованості по відсотках за поточний та пільговий період).
Щодо стягнення з відповідачки відсотків за період з 01.02.2024 року по 04.04.2024 року:
Згідно змісту умов укладеного між сторонами договору, строк кредитування становить 105 днів з 19.10.2023 року.
Пунктами 2.3.1 та 2.3.2 договору передбачено умови пролонгації, де після вибору доступних умов пролонгації або поновлення пільгового періоду позичальник має направити кредитодавцю електронне звернення-повідомлення із застосуванням одноразового ідентифікатора, який надсилається до особистого кабінету позичальника або в sms-повідомленні та здійснити платіж передбачений п. 2.3 Договору. Виконання позичальником лише частини дій цього пункту не призводить до пролонгації.
Доказів того, що позичальником було вчинено відповідні дії для подовження даного строку користування позикою, що давало б позивачу право на нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, матеріали справи не містять.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі за №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України - право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі за №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі за №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.
У постанові від 05.04.2023 року у справі за №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (п. 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі за №910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі за №363/1834/17 (п. 57).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4ст. 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contraproferentem (лат. verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (висновки Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19).
Позивач, як юридична особа, діяльність якою пов'язана з наданням фінансових послуг і яка підготувала проект договору позики - є сильнішою стороною у цих правовідносинах, а тому тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь відповідача.
Як встановлено судом, за умовами укладеного між сторонами договору, первісний кредитор відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 01.02.2024 року (105 днів), а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору задоволенню не підлягають.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками поза межами дії кредитного договору є безпідставними.
Водночас, суд не вбачає підстав для застосування до умов вказаного кредитного договору ЗУ «Про захист прав споживачів» з огляду на наступне:
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року, що набрав чинності 24.12.2023 року доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» п. 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23.04.2024 року не більше 1,5 %, а з 21.08.2024 року не більше 1 %.
При цьому, суд звертає увагу, що за весь строк кредитування відповідачці нараховувались відсотки за ставкою 0,83%, що є навіть меншою за передбачену Законом України «Про споживче кредитування».
За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором у загальному розмірі 11 423,86 грн. з яких: 8 050 грн. - залишок по тілу кредиту та 3 373,90 грн.- заборгованість по відсотках.
Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, за №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 756,20 грн., виходячи з розрахунку: розмір задоволених позовних вимог 11 423,86 грн * 2 422,40 грн сума сплаченого судового збору / 36 593,13 грн розмір заявлених позовних вимог = 756, 20 грн.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі за №904/4507/18, провадження за №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02. 2020 року у справі за №755/9215/15-ц, провадження за №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява за №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява за №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі за №905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі за №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі за №905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі за №320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі за №911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи за №873/212/21 року, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі за №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі за №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі за №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява за №71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява за №72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява за №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідачки на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем наданий договір про правничу допомогу за №0605 від 06.05.2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об'єднанням «Апологет» (а.с. 31), акт наданих послуг з правничої допомоги за №437 від 20.05.2025 року, згідно якого підтверджується, що об'єднання «Апологет» надало ТОВ «Кредит-Капітал» наступні послуги: по боржнику ОСОБА_2 , а саме: усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції клієнта у справі, складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта, подання заяви до суду від імені Клієнта.(а.с. 32). На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги від 06.05,2025, виписаний на підставі договору про правничу допомогу за №0605 від 06.05.2025 року.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 року у справі за №810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. ст. 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідачки не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною.
Таким чином, суд, зважаючи на положення ст. ст. 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, які задоволені частково, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 1 500 грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідачки слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 533, 549, 625, 629, 759, 1046-1051 ЦК України, ст. ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. ст. 1, 3, 4, 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 259, 265, 268, 279, 354 ЦПК України,-
Позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ( ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ( ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором за №101222463 від 19.10.2023 року у загальному розмірі 11 423 (одинадцять тисяч чотириста двадцять три) грн. 86 коп.
Стягнути з ( ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 756 (сімсот п'ятдесят шість) грн. 20 коп.
Стягнути з ( ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит - Капітал", місцезнаходження: 79000, Львівська обл., м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28; ЄРДПОУ: 35234236.
Відповідачка: ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна