Справа № 420/25704/25
09 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (Люстдорфська дор.,9, м.Одеса, 65017) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції за результатом якого позивач просить:
стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 800 703,27 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працювала в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на посаді заступника начальника управління - начальника відділу проходження служби та комплектування управління персоналу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Однак, крім проведення не повного розрахунку при звільненні з Позивачем, Відповідачем також було не вірно вирахувано кількість днів невикористаної відпустки для нарахування відповідної грошової компенсації, у зв'язку із чим ОСОБА_1 вимушена була звернутись до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки; - зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні, починаючи з 22.01.2021 по 17.02.2021. На виконання рішення суду відповідачем перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та 09.07.2025 платіж було оплачено органом казначейської служби, що вбачається з відповідного штампу на платіжному дорученні. Згідно банківської виписки 09.07.2025 зарахування коштів на рахунок Позивача відбулось 09.07.2025. Разом з тим, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Електронний примірник копія ухвали суду від 04 серпня 2025 року у електронному вигляді, засвідчена електронно-цифровим підписом судді, позовна заява з додатками по справі 420/25704/25 надіслано на електрону пошту odessa@kvs.gov.ua представнику відповідача Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 13.08.2025.
Також, ухвала про відкриття провадження по справі оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не подав.
Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 працювала в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на посаді заступника начальника управління - начальника відділу проходження служби та комплектування управління персоналу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
Відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 12/ОС від 21.01.2021 «Про особовий склад» Позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.
Цим же наказом Позивачу призначено до виплати грошову компенсацію за 30 (тридцять) календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 06 (шість) календарних днів невикористаної додаткової щорічної відпустки за період роботи з 11.05.2019 по 10.05.2020, за 09 (дев'ять) календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки та 06 (шість) календарних днів невикористаної додаткової щорічної відпустки за період роботи з 11.05.2020 по день звільнення. Призначено до виплати допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати відповідно до п.7 ч.1 ст.20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, крім проведення не повного розрахунку при звільненні з Позивачем, Відповідачем також було не вірно вирахувано кількість днів невикористаної відпустки для нарахування відповідної грошової компенсації, у зв'язку із чим ОСОБА_1 вимушена була звернутись до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі № 420/23343/21 було частково задоволено позов ОСОБА_1 , зокрема: - визнано протиправними дії Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 2 дні невикористаної додаткової щорічної відпустки; - зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки; - зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні, починаючи з 22.01.2021 по 17.02.2021.
Одночасно, вказаним судовим рішенням було відмовлено у задоволенні позовної вимоги Позивача про - зобов'язання Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки при звільненні, починаючи з 22.01.2021 по день ухвалення рішення суду, оскільки норми КЗпП України прямо передбачають, що середній заробіток стягується за час затримки по день фактичного розрахунку. Тому. З огляду на те, що на момент розгляду даної адміністративної справи фактичний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки при звільненні відповідач не здійснював, суд вважав вказану позовну вимогу передчасною. Однак, зазначене не позбавляє права Позивача звернутись до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку після фактичної виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки право на яку встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі № 420/23343/21.
В даному випадку на виконання судового рішення у справі № 420/23343/21 лише 07.07.2025 Відповідачем було сформовано платіжне доручення щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки та 09.07.2025 платіж було оплачено органом казначейської служби, що вбачається з відповідного штампу на платіжному дорученні. Згідно банківської виписки 09.07.2025 зарахування коштів на рахунок Позивача відбулось 09.07.2025. Таким чином період з 22.01.2021 (наступний день після звільнення) по 08.07.2025 включно є періодом затримки розрахунку при звільненні.
Як зазначалось вище, остаточний розрахунок з Позивачем було проведено 09.07.2025, в той час як Позивача було звільнено 21.01.2021.
Поряд із цим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду вже вирішувалось питання щодо стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2021 по 17.02.2021. Враховуючи неможливість Відповідача нести подвійну відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один і той же період, позивач вважає, що вона має право на стягнення середнього заробітку за час не охоплений судовий рішенням у справі № 420/23343/21, а саме з 18.02.2021 по 08.07.2025 включно.
У позовній заяві представник позивач навела власні розрахунки. Таким чином, на думку представника позивача, з Відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати при звільненні за період з 18.02.2021 по 08.07.2025 у розмірі 800 703,27 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправною, позивач вимушений звернутися до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 р. (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 12/ОС від 21.01.2021 року «Про особовий склад» Позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби..
Разом з тим, у день припинення трудових відносин відповідач не виплатив позивачу грошове забезпечення в належному розмірі, а здійснив вказані виплати лише 09.07.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року по справі № 420/23343/21 - відповідачем перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані 2 дні щорічної додаткової відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні, починаючи з 22.01.2021 року по 17.02.2021 року.
Отже, при звільненні позивача з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з ним не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як вже встановлено судом, позивача було звільнено з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 21.01.2021 року. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 09.07.2025 року (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
При цьому суд враховує, що за період з 22.01.2021 року по 17.02.2021 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/23343/21 від 07 лютого 2022 року зобов'язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні.
Враховуючи неможливість Відповідача нести подвійну відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один і той же період, суд вважає, що Позивач має право на стягнення середнього заробітку за час не охоплений судовим рішенням у справі № 420/23343/21, а саме з 18.02.2021 по 08.07.2025 включно.
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 18.02.2021 року по 08.07.2025 року є протиправною.
Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 12/ОС від 21.01.2021 року «Про особовий склад» Позивача звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.
Строк затримки по виплаті перерахованого грошового забезпечення слід рахувати з 22.01.2021 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Остаточний розрахунок з Позивачем було проведено 09.07.2025.
Враховуючи неможливість Відповідача нести подвійну відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один і той же період, суд вважає, що Позивач має право на стягнення середнього заробітку за час не охоплений судовий рішенням у справі № 420/23343/21, а саме з 18.02.2021 по 08.07.2025 включно.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 18.02.2021 року по 08.07.2025 року.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р., яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 р. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 р. у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду у справі № 440/6856/22 від 06.12.2024 р., від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 18.02.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 року по 08.07.2025 року - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 09.07.2025 року, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року.
При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 18.02.2021 року по 18.07.2022 року, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки від 17.07.2025 року № 3.1/221 розмір середньоденної заробітної плати Позивача складає 1637,43 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 18.02.2021 року по 18.07.2022 року складає 516 календарних днів.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 11335,56 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 844913,88 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (516 днів х 1637,43 грн.)) = 0,013.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 18.02.2021 року по 18.07.2022 року з врахуванням істотності частки становить 10983,88 грн. (1637,43 грн. х 516 календарних днів х 0,013).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 08.07.2025 року суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 301287,12 грн. (1637,43 грн. х 184 календарних днів).
Також суд враховує правову позицію Верховного суду по справі № 489/6074/23 від 08.10.2025 року у якій він відступив від попередніх правових позицій верховного суду та зазначив: «Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Враховуючи вищенаведене суд вважає доцільним до суми 301287,12 грн. (за 184 дня) застосувати вищенаведений підхід у розрахунку.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 11335,56 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 301287,12 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (184 днів х 1637,43 грн.)) = 0,037.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року з врахуванням істотності частки становить 11147,62 грн. (1637,43 грн. х 184 календарних днів х 0,037).
Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку з 18.02.2021 по 08.07.2025 року має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 10983,88 грн. + 11147,62 грн. = 22131,50.
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 22131,50., в тому числі за період з 18.02.2021 року по 18.07.2022 року в розмірі 10983,88 грн., та з 19.07.2022 року по 08.07.2025 року у розмірі 11147,62 грн.
Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог пунктів 1, 13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі та учасники бойових дій у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав. Позивач є учасником бойових дій, у зв'язку із чим звільнений від сплати судового збору.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 237, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (Люстдорфська дор.,9, м.Одеса, 65017) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.02.2021 року по 08.07.2025 року.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (Люстдорфська дор.,9, м.Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 40867311) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22131 (двадцять дві тисячі сто тридцять одна) грн.. 50 коп., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя К.С. Єфіменко