09 грудня 2025 р. № 400/3399/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність щодо незастосування при обчисленні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період служби: з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року; за період служби з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року; за період служби з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року; за період служби з 01.01.2023 по 20.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів;
- зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за періоди служби: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2020, за період служби з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2021, за період служби з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022, за період служби з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2023, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що у зв'язку з визнанням протиправними та скасуванням пунктів 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - постанова № 103), та відповідно відновленням попередньої редакції пункту 4 постанови №704 та пункту 5 і додатку 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 (далі - Порядок № 45), має право на отримання грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки відсутні підстави для визначення складових грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до ст.262 КАС України справа розглядається без проведення судового засідання в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
Позивач з 28.03.2007 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 01.01.2020 по 20.05.2023 позивачу виплачувалося грошове забезпечення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Не погоджуючись із таким розрахунком грошового забезпечення позивач звернувся до суду з позовом.
За частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).
Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
У пункті 4 Постанови № 704 - у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності Постанови № 103 - було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітка додатку 1 до Постанови № 704 у цьому зв'язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови № 704.
Проте вже 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої вніс зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
На момент набрання чинності Постановою № 704 (1 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
А проте, ще до ухвалення зазначеної постанови [від 28 жовтня 2020 року № 1038] Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і скасував пункт 6 Постанови № 103.
Отже, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
В цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення, доводить, що його посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися - за правилами пункту 4 Постанови № 704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (у випадку з позивачкою - на 1 січня 2020 і 2021 року відповідно), а не «на 1 січня 2018 року» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 зазначив про те, що застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій написано, з-поміж іншого, таке: « на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-ІХ та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-1Х таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням наведеного, суд дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; .
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), № 640/17686/21 (постанова від 4 січня 2023 року), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року).
Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (на яку є покликання у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 6 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18.
У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Проте з уваги на вимоги позивача, період, за який він просив перерахувати і виплатити (доплатити) йому грошове забезпечення, зокрема, за 2020-2023 роки (виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704), суд вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, та повторений у постановах, зокрема, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704 при вирішенні також і цієї справи.
Тому посадовий оклад позивача, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 01.01.2020 по 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). З тих самих мотивів обґрунтовані вимоги і про неправильне обчислення інших складових грошового забезпечення (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі № 420/6572/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова № 481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, №320/35573/23.
На час розгляду справи рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Враховуючи, що предметом розгляду у цій справі є дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період, зокрема, 20.05.2023 із застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 704, то подальше скасування судом цієї норми не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період.
Така позиція Верховного Суду узгоджується з раніше викладеною у численних постановах, зокрема у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 не підлягають застосуванню саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18.06.2025.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.09.2025 року у справі № 200/4426/24.
Тому за 20.05.2023 правові підстави для застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, до внесення змін Постановою № 481 відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі приписів пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481.
Відповідно до п. 7 розділу ХХІV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Позивач до позову додав довідку про розмір грошового забезпечення за спірний період, яка свідчить, що до 19.05.2023 позивачу не виплачувалася матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, тому відсутні підстави для її розрахунку та виплати із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2023.
Тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
За таких обставин, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу.
До позову додано: копію ордеру серії АА № 1558685, копію договору № 2025-0103 про надання послуг правничої (правової) допомоги від 14.03.2025 року, відповідно до якого авансування вартості правової допомоги становить 6200,00 грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тому, зважаючи на незначний обсяг матеріалів справи (поданих позивачем доказів), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, те, що у наданих позивачем дані про час, витрачений на правову допомогу, відсутні, суд дійшов висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо незастосування при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року;
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошове забезпечення за період служби: з 01.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року; за період служби з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року; за період служби з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року; за період служби з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2020; матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2021; матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022; матеріальну допомогу на оздоровлення за період служби з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2023, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
5. В решті позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко