справа №580/6993/25
10 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.06.2025 року лейтенанта ОСОБА_2 , начальника групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у перетині державного кордону України, громадянину України ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії лейтенанта ОСОБА_2 , начальника групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 - стосовно відмови в перетині Державного кордону України ОСОБА_1 та зобов'язати утриматися від вчинення таких дій.
Посилається на те, що 13.06.2025 року прибув до пункту пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону України та надав усі необхідні документи, передбачені Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі - Правила №57), однак відповідач безпідставно та необґрунтовано, на думку позивача, відмовив у перетині кордону, пославшись на їх відсутність. Зазначив, що оскаржуване рішення від 13.06.2025 року не визначає конкретних документів, які не подано позивачем. При цьому, вказав, що можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів. Однак оскільки відповідачем такого переліку не зазначено, позивач не мав об'єктивної можливості їх подання. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на свободу пересування та право вільно залишати територію України порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що спірне рішення уповноваженої посадової особи має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення уповноваженої посадової особи жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України. Таким чином, скасування чи не скасування вказаного акту індивідуальної дії у судовому порядку не захищатиме прав та інтересів позивача, оскільки вичерпало свою дію. За таких обставин, вважає, що Військова частина НОМЕР_1 діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення є необґрунтованими, у задоволенні яких слід відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року матеріали справи №580/6993/25 передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 року прийнято до провадження вказану адміністративну справу та відкрито провадження у ній; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
13.06.2025 року позивач прибув до пункту пропуску «Шегині» з наміром перетнути державний кордон та пред'явив прикордонникам: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; військовий квиток; довідки ВЛК; витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів за стосунку «Резерв+».
13.06.2025 року начальник групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А), лейтенант ОСОБА_2 , прийняв рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України з причини того, що він не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які надають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України».
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Спірним у цій справі є рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 13.06.2025 року про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Частиною 1 ст.2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.3 Закону №1710-VI, під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
За приписами ч.1 ст.14 Закону №1710-VI, громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 року №457.
Так, у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, причини відмови громадянину України в перетинанні державного кордону України.
Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 13.06.2025 року зазначив, що відсутні необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57.
У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 року у справі №819/330/18, від 10.01.2020 року у справі №2040/6763/18).
Даючи оцінку оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач формально покликався на: «відсутність необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил №57».
Тобто спірне рішення не містить конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
Більше того, оскаржуване рішення від 13.06.2025 року навіть не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Подібне правозастосування наведено Верховним Судом у його постановах від 12.11.2024 року у справі №380/11916/22 та від 20.12.2024 року у справі №160/14683/22.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що рішення посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 13.06.2025 року не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості актів індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається в можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, та не відповідають ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. А тому його слід скасувати як протиправне.
Водночас щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача в частині відмови в перетині державного кордону України позивачу, суд звертає увагу, що у випадку, коли спірним є індивідуальний акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, належним способом захисту порушеного права є визнання його протиправним та скасування. Вимога про визнання протиправними дій, пов'язаних з прийняттям такого рішення, є похідною і не має самостійного юридичного значення, оскільки права позивача повністю відновлюються шляхом скасування самого рішення.
Тому, у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача утриматися від вчинення дій, пов'язаних із відмовою в перетині державного кордону України, суд зазначає, що відповідно до положень ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягають лише порушені права та інтереси особи. Водночас захист права на майбутнє законодавством не передбачений.
А тому, суд вважає, що вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з їх передчасністю.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням відповідачем судового рішення, шляхом зобов'язання у встановлений судом строк подати звіт про його виконання, то суд зазначає, що зобов'язання сторони надати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не обов'язком. Крім того, право на встановлення судового контролю не є абсолютним і може бути реалізоване тільки у тих випадках, коли рішенням суду зобов'язано суб'єкта владних повноважень вчинити певні конкретні дії. Натомість, визнання протиправним та скасування рішення є рішенням, яке не потребує подання суб'єктом владних повноважень звіту про його виконання.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.06.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України (через пункт пропуску «Шегині») ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.