09 грудня 2025 рокусправа №380/16060/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар Н.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової часини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 14 червня 2025 року, та не нарахування і невиплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 14 червня 2025 року, та здійснити нарахування і виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.
Ухвалою суду від 07 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою від 12 серпня 2025 року залучено до участі у справі як співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що до 14 червня 2025 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідачем відмовлено позивачу у видачі довідки про вартість речового майна та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно на основі такої довідки, так як відсутня заборгованість за недоотримане речове майно. Вважає таку відмову протиправною, просить позов задоволити.
Представник відповідача військової частини НОМЕР_1 подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що відповідно до абз 11 п. 29 розділу У Інструкції №232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період предмети речового майна особистого користування, які не були отри мані за період проходження служби не видаються. Звернув увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на позов, у якому вважає позовні вимоги безпідставними, у зв'язку з неправильним застосуванням позивачем норм права. Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Інструкції №232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. Отже, Позивачу, як військовослужбовцю за призовом під час мобілізації на особливий період при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби, не видаються, тому при звільненні і не виникає право на отримання таких речей та право на грошову компенсацію їх вартості. Просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №167 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У липні 2025 року представником позивача було подано заяву до військової частини НОМЕР_1 щодо видачі ОСОБА_1 довідки про вартість неотриманого речового майна станом на 14 червня 2025 року та на основі цієї довідки здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь від 28 липня 2025 року №2383, якою відмовлено у видачі довідки про вартість речового майна та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно на основі такої довідки.
Вважаючи відмову протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 1 Закону №2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок № 178) пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з п.15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 (далі по тексту - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 03.10.2018 року у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18.
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд звертає увагу, що військова частина на день звільнення військовослужбовця із військової служби зобов'язана провести із останнім усі виплати та не може бути виключений із складу військової частини без його згоди; на час підписання наказу про звільнення, мав право на отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі в період проходження військової служби, а також на отримання такої довідки після звільнення зі служби.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що дані правовідносини регулюються виключно Порядком № 178, Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, не підлягає застосуванню як акт нижчої юридичної сили.
Оскільки у позивача наявне право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, тому відповідно і наявні підстави для видачі йому довідки про вартість речового майна, таким чином позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та зобов'язання військову частину видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане позивачем речове майно під час проходження військової служби, то така не підлягає задоволенню як передчасна, оскільки відповідачем ще не видано довідку про невикористане речове майно під час проходження військової служби.
Посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є необгрунтованими, так як такий позивачем не пропущено.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 14 червня 2025 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 14 червня 2025 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
СуддяКухар Наталія Андріївна