10 грудня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/5103/19
провадження № 2-іс/340/195/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнання протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення № 1968559-1305 від 28.04.2017.
02.04.2019 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі.
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований, утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. На виконання вимог Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та визначає порядок передачі не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджений Порядок передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (ОАСК).
Згідно з пунктами 4-7 Порядку №399 на розгляд та вирішення судам належать передачі судові справи, що не розглянуті ОАСК та передані до Київського окружного адміністративного суду, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ належать передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, що належать передачі судам, мають бути зареєстровані у базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акта приймання-передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 05.03.2025, згідно супровідного листа Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 №01-19/3049/25 до Кіровоградського окружного адміністративного суду передано 689 судових справ (у тому числі дану адміністративну справу).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2025 адміністративна справа № 640/5103/19 передана судді А.В. Сагуну, у зв'язку з чим суддя прийняв справу до свого провадження.
Замінено відповідача-1 Головне управління ДФС у місті Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві (вул. Шолуденка, будинок 33/19, місто Київ, 04116, ЄДРПОУ відокремленого підрозділу юридичної особи 44116011).
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року вирішено здійснити розгляд справи одноособово за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до протоколу судового засідання від 08.10.2025 року ухвалено розгляд справи здійснити в порядку письмового провадження.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що у контролюючого органу не було підстав для визначення податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік, позаяк позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування і належне йому на праві власності нежитлове приміщення та земельну ділянку використовує у власній господарській діяльності, а тому, в силу положень статті 297 Податкового кодексу України, вважає, що звільнена від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень. Зазначено, що у розумінні Податкового кодексу України та Земельного кодексу України особа, яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Крім того, обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав у разі набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого. Позивачем не надано доказів використання земельної ділянки в господарській діяльності ( а.с.47-50).
Представником відповідача надано додаткові пояснення у справі ( а.с.76-88).
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Позивач є платником єдиного податку, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності є КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна( а.с.8-9).
Згідно бази даних інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС, позивач перебуває на обліку, як платник земельного податку за земельну ділянку під нежитловою будівлею, що розташована за адресою: м. Київ вул. Бориспільська, 9, площею - 0,3456 га., придбану на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.02.2005 р ( а.с.10-18).
Вказане нежитлове переміщення позивач використовує у господарській діяльності, шляхом надання в оренду нерухомості ( а.с.21-26).
28.04.2017 р. ГУ ДФС України у м Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 1968559-1305 згідно якого податковим органом визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб 18010700 за період 2017 року на загальну суму - 405 084,82 грн ( а.с.30).
Податкове повідомлення-рішення направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення (за номером відправлення - 010015169650) на податкову адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Даний лист повернувся з відміткою Укрпошти з відміткою «за закінченням терміну зберігання» ( а.с.97).
19.12.2018 р. позивач звернулась з відповідною скаргою до Державної фіскальної служби України з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення № 1968559-1305 від 28.04.2017 р. в порядку адміністративного оскарження. ( а.с.27)
Вказана скарга отримана ДФС 21.12.2018 р.
Згодом, було прийнято рішення від 09.01.2019 р. № 933/6/99-99-11-05-01-25 про продовження строку розгляду скарги до 18.02.2019 р. включно ( а.с.31).
Позивачем зазначено, що 20.02.2019 р. на її адресу надійшло лист ДФС № 6374/6/99-99-11-05-01-25 від 08.02.2019 р. за результатами розгляду скарги, згідно якого, податковим органом вирішено залишити скаргу без розгляду ( а.с.32).
Не погодившись з рішенням контролюючого органу, позивач звернулася до суду з даним позовом - 20.03.2019 ( а.с.44).
Щодо посилання представника відповідача на порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду з позовом щодо оскарження податкового повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 вказала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб'єкта владних повноважень: 1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України); 2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України); 3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Так, 20.02.2019 р. на адресу позивача надійшов лист ДФС № 6374/6/99-99-11-05-01-25 від 08.02.2019 р. за результатами розгляду скарги, згідно якого, податковим органом вирішено залишити скаргу без розгляду ( а.с.32).
Доказів направлення та отримання позивачем вказаного листа в іншу дату відповідачем до суду не надано.
Згідно поштового конверту, повивач звернулася до суду з даним позовом - 20.03.2019 ( а.с.44), тобто у встановлений місячний строк звернення до суду.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) (з наступними змінами та доповненнями, чинними на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пп. 14.1.72 та пп. 14.1.73 п. 14.1 статті 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 ПК України).
Положеннями статей 269 та 270 ПК України визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з п. 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За змістом п. 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з п. 287.8 зазначеної норми Закону власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Частинами 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (далі також - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Отже, власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з п. 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (п. 269.2 статті 269 ПК України).
За правилами пп. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена.
Виходячи з системного аналізу наведених вище правових норм, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй можливостей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
З наведених норм випливає, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Натомість, для відсутності обов'язку сплати земельного податку обов'язковою умовою є отримання позивачем прибутку від використання земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 29 липня 2021 року у справі №826/13147/17.
Тому, позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку відповідно до пп. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об'єктом оподаткування, не використовується позивачем для провадження господарської діяльності.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують. При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Оцінюючи зібрані по справі докази в межах предмету та підстав позову, суд дійшов висновку, що позов є безпідставним та у його задоволенні слід відмовити повністю.
Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.
Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН