09 грудня 2025 року № 640/23877/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 25.05.2021 про скасування посвідки на тимчасове проживання, виданої 20.08.2018 громадянину рф ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 ;
- зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити громадянину рф ОСОБА_1 посвідку на тимчасове проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022р. № 2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Маричу Є.В.
Ухвалою суду справу прийнято до провадження, вирішено здійснювати її розгляд у спрощеному провадженні без призначення судового засідання.
Представником відповідача до суду подано клопотання про залучення до участі у розгляді справи Департамент стратегічних розслідувань НП України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Суд залишає подане клопотання без задоволення з підстави його необґрунтованості, адже у даному випадку відповідачем не вказано у клопотанні, яким саме чином рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки Департаменту стратегічних розслідувань НП України, що вказує на невідповідність поданого клопотання приписам ч. 2 ст. 49 КАС України.
У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, зі змісту якого слідує, що відповідач вважає пред'явлений позов таким, що не підлягає до задоволення з огляду на його необґрунтованість.
20.11.2025р. відповідачем до суду подано додаткові пояснення.
Суд, дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є іноземним громадянином російськовї федерації (підтверджується наявним у справі паспортом громадянина рф від 26.06.2017р. НОМЕР_2 ), був документований наступними посвідками на тимчасове проживання:
- серії НОМЕР_3 від 15.09.2017р. терміном дії до 31.08.2018р. на підставі частини 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» як особа, яка прибула в Україну для працевлаштування в ТОВ «МІРАС БІЛДІНГ» на посаді - економіст (дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства Київського МЦЗ від 31.08.2017р. №60780 терміном дії до 31.08.2018р.), орган видачі - 8001 (ГУ ДМС України в м. Києві);
- серії ТР № 222011 від 20.08.2018р. терміном дії до 13.07.2021р. в порядку обміну на підставі частини 4 статті 4 Закону як особа, яка прибула в Україну для працевлаштування в ТОВ «АТЛАНТ ВЄСТ» на посаді - директор (дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства Київського МЦЗ від 13.07.2018р. № 74142 терміном дії до 13.07.2021р.), орган видачі - 3201 (УДМС України в Київській області).
25.05.2021р. ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. № 322 (в редакції, чинній на дату прийняття рішення), у зв'язку із отриманням подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування посвідки на тимчасове проживання, примусове видворення та заборону в'їзду на територію України громадянину російської федерації ОСОБА_2 від 24.05.2021р. №5428/55/01-2021, яке надійшло від Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України листом від 24.05.2021р. № 8.1/1766-21.
Вважаючи наведене рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 року (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №3773-VIіноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.
Відповідно до частини 15 статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - тринадцятій цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій та вісімнадцятій статті 4 вказаного Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Частиною 15 статті 5 Закону №3773-VI визначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною п'ятнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та документ, згідно з яким вони, відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства, вважаються членами сім'ї особи, зазначеної в частинах другій - тринадцятій статті 4 цього Закону.
Документ, що підтверджує належність до членів сім'ї, визнається дійсним в Україні у разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322).
Посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 1 Порядку №322).
Відповідно до пункту 63 Порядку №322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 64 Порядку №322 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Відповідно до пункту 77 Порядку №322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
Як встановлено судом, спірне рішення прийняте відповідачем відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322, а саме, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Так, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України направлено голові Державної міграційної служби України подання на скасування посвідки на тимчасове проживання позивача, його примусове видворення та заборону в'їзду на територію України.
Зі змісту даного подання слідує, що Департаментом, у ході здійснення безпекових заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, протидію підривній діяльності, отримано відомості щодо громадянина рф - ОСОБА_1 , перебування якого в Україні становить загрозу національній безпеці держави.
З вказаного подання вбачається, що відповідно до наявних відомостей, отриманих у передбачений Законом спосіб встановлено, що з метою легалізації на територію України прибув уродженець російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який являється учасником організованої злочинної групи, яка вчиняє тяжкі та особливо тяжкі злочини насильницького та майнового характеру.
За період перебування на території України ОСОБА_1 перевірявся на причетність до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а саме:
- матеріал, внесений до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12020000000001119 від 17.11.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство);
- матеріал, внесений до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12018100090008325 від 21.07.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство).
Вказано на те, що своїми безпосередніми діями ОСОБА_1 створює реальну загрозу національним інтересам, національній безпеці, порушує права і свободи людини і громадянина, сприяє дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та поширює вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах.
Суд також враховує посилання відповідача у додаткових поясненнях від 20.11.2025р. на те, що за відомостями Державного реєстру санкцій Апарату РНБО України, громадянин російської федерації ОСОБА_1 - значиться (https://drs.nsdc.gov.ua/).
Тому з метою забезпечення національної безпеки України та захисту інтересів громадян, керуючись пп. 4 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення державі, визнання недійсною та зниження посвідки на тимчасове проживання, просить прийняти рішення про скасування виданої йому посвідки.
Суд звертає увагу, що оскаржуване рішення містить посилання на норми Порядку №322, на підставі якої було відмовлено в оформленні/видачі посвідки. При цьому, про мотиви прийняття оскаржуваного рішення, а саме наявності подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 24.05.2021 року № 5428/55/01-2021, відповідачем повідомлено у відзиві під час розгляду справи в суді. Суд погоджується з доводами відповідача, що наявність вказаної інформації щодо позивача є підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання.
Варто також зазначити, що оформлення, видача, обмін, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання є дискреційними повноваженнями Державної міграційної служби України.
У свою чергу, чинним законодавством не передбачено повноважень органів Державної міграційної служби України щодо здійснення перевірки інформації, наданої уповноваженим органом, адже така інформація сприймається як достовірна.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що визначені законодавством України, та з урахуванням усіх обставин необхідних для прийняття відповідного рішення.
Відповідно до ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України,у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1ст.77 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
Відповідно дост.90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно достатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.