про відмову в забезпеченні позову
09 грудня 2025 року м. Київ № 320/34488/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного Державного реєстру призовників військовозобов'язаних та резервістів відомостей про відстрочку від 26.04.2023 №1/1430,від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (яка діяла редакція закону станом на 2023 рік під час надання відстрочки) щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про відстрочку від 26.04.2023 №1/1430 , від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (яка діяла редакція закону станом на 2023 рік під час надання відстрочки) щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 58 Конституції України (закон зворотної сили не має).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
На адресу Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 повторно надійшла заява про забезпечення позову.
У заяві про забезпечення позову позивач просить суд забезпечити позов шляхом:
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією та призовом ОСОБА_1 , на військову службу по мобілізації до розгляду по суті справи №320/34488/25;
- зупиненити діїю індивідуального акта , а саме подання для здійснення адміністративного затримання та доставлення призовника, військовозобов'язаних та резервістів , які вчинили правопорушення, передбачені статтями 210,210-1 від 27.11.2025 року , до Національної поліції України щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) до розгляду по суті справи № 320/34488/25.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав ОСОБА_1 , що може мати вплив та негативні наслідки для нього. Зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/22747/25 було задоволено частково позов ОСОБА_1 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 відкликати своє подання від 06.12.2024 до Фастівського РУП ГУНП Київської області про доставлення громадянина, який нібито вчинив адміністративні правопорушення за ст.210 КуПаП, щодо ОСОБА_1 у відповідності до висновків суду. Зазначає, що заявник має право на відстрочку від мобілізації та не підлягає мобілізації. Отже, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Крім того, у заяві про забезпечення позову позивач посилався на практику Верховного Суду.
Відповідно до приписів частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування наведеного положення Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Зазначений перелік способів забезпечення позову є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.
Суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Варто відзначити, що обставини правомірності рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізаці можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідження усіх доказів, наданих як позивачем так і відповідачем.
Таким чином, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Відносно посилання позивача у заяві про забезпечення позову на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 320/22747/25 в обгрунтування доводів вказаної заяви, суд зазначає, що прийняте рішення не є релевантним до спірних правовідносин та стосується іншого предмету спору, а саме, подання про доставлення громадянина, який нібито вчинив адміністративні правопорушення.
Суд зазначає, що в обгрунтвання доводів заяви позивачем наведено підстави для забезпечення позову згідно пункту 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення). Проте, слід зазначити, що наведення в ухвалі суду про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача буде фактично означати вирішення спору по суті до ухвалення рішення в адміністративній справі, що є неприпустимим та порушуватиме такі принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Щодо тверджень заявника, про наяність у нього відстрочи від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України "Про мобілізаційн підготовку та мобілізацію" з 26.04.2023 до 21.03.2028 суд зазначає, що надання судом правової оцінки вказаним доводам позивача у заяві про забезпечення позову є фактично розглядом справи по суті заявлених позовних вимог, що не відповідатиме меті забезпечення позову. Тому цим обставинам суд надасть правову оцінку у судовому рішенні прийнятому по суті позовних вимог.
Також твердження позивача, що рішення про мобілізацію ОСОБА_1 було прийнято неправомірно, як підстава для забезпечення позову також вказує на необхідності надання судом правової оцінки даним доводам по суті, що є неприпустимим на стадії вирішення заяви про забезпечення позову.
Щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22760/17, суд зазначає, що вказана практика не є релевантною відносно цієї справи і стосується оскарженню встановлення фактів родинних відносин у цивільній справі, а не правовідносин щодо надання відстрочки від мобілізації.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України встановлено, що не допускається зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
При цьому, заявник також просить суд зупинити дію індивідуального акта, а саме подання для здійснення адміністративного затримання та доставлення призовника, військовозобов'язаних та резервістів, що не є предметом оскарження у цій справі.
Отже, вимога заявника, зазначена в заяві про забезпечення позову, суперечить вимогам пункту 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного, відповідний захід забезпечення не може бути застосовано в силу прямої заборони, передбаченої пунктом 5 ч. 3 ст. 151 КАС України.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Панова Г. В.