ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" грудня 2025 р. справа № 300/2886/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій,
Адвокат Макеєв Дмитро Вячеславович (надалі, також - представник позивача, адвокат Макеєв Д.В.) , який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у відмові в задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт старшого солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення про звільнення з лав Збройних Сил України.
В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до безпосереднього командира з рапортом по команді про звільнення його з Збройних Сил України на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII), а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи, додавши до нього нотаріально завірені копії відповідних документів. Однак, як вказує адвокат Макеєв Д.В., за результатами розгляду рапорту позивача, отримано відповідь від командира ВЧ НОМЕР_1 , за вихідним номером 1838/12-252 від 07.04.2025, в якій зазначено, що рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 залишено без задоволення, через те, що у поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав, передбачених чинним законодавством для звільнення з військової служби під час дії військового стану. Додатково зазначено, що в чинному Законі №2232-XII відсутня підстава для звільнення вказана у рапорті, а саме "наявність матері з числа осіб з інвалідністю". Водночас, представник позивача наголошує, що відповідно до абзацу 13 пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Таким чином, з огляду на викладене вище, ОСОБА_1 , з відхиленням рапорту про звільнення на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, не згоден, та вважає його протиправним та таким, що порушує його права, як військовослужбовця.
Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягає у відмові в задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, позивач, через уповноваженого представника, звернувся до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.47-48).
Відповідач, 23.05.2025, сформував у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи відзив на позов, який зареєстровано у суді 26.05.2025 (а.с.55-82). Військова частина НОМЕР_1 проти позову заперечує в повному обсязі, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Мотивуючи свою позицію відповідач зазначив, що за результатами опрацювання наданих до рапорту позивача документів, ВЧ НОМЕР_1 повідомила позивача, що в поданому рапорті та доданих до нього документів не доведена потреба в постійному догляді за матір'ю. За доводами військової частини, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за родичами військового, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, позаяк необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько консультативної комісії для осіб до 18 років. Відповідач переконаний, що оскільки позивач ставить питання про звільнення з військової служби у зв'язку із потребою у постійному догляді за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, відповідно належним доказом потреби у постійному догляді повинен бути саме висновок МСЕК. Однак, як стверджує ВЧ НОМЕР_1 , в долученій до рапорту про звільнення Довідці до акту огляду МСЕК не зазначено про потребу ОСОБА_2 (надалі, також - матір позивача, ОСОБА_2 ) у постійному догляді. Таким чином, за твердженням військової частини позивачем не надано жодного з належних доказів, які свідчать про потребу в постійному догляді його матері ОСОБА_2 .
Також, відповідач звертає увагу, що серед наданих позивачем документи не містять вичерпних даних про наявність або відсутність у матері позивача родичів першого або другого ступеня споріднення.
З урахуванням зазначеного, Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином оформлені копії письмових доказів: рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, за результатами розгляду якого надано відповідь за вихідним номером 1838/12-252 від 07.04.2025, з усіма долученими до нього документами; рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 20.04.2025, з усіма долученими до нього документами (а.с.83-85).
На виконання ухвали суду від 21.11.2025, Військова частина НОМЕР_1 направила через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 28.11.2025 заяву про виконання ухвали суду із копіями документів витребуваних судом (а.с.88-123).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзиви на позов та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.
Солдат запасу ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2022 №8 призначений до військової частини НОМЕР_1 стрільцем 1 відділення 4 взводу охорони 5 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 (а.с.65).
ОСОБА_1 21.03.2025 звернувся до безпосереднього командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом в якому просив звільнити його з військової служби. У коментованому рапорті позивач зазначив, що має матір - ОСОБА_2 , інваліда ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №225939. Позивач зазначив, що відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, передбачено, що військовослужбовці, як проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час військового стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжити військову службу), а саме: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружин (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
До рапорту було долучено:
- нотаріально завірену копію паспорта та РНКОПП ОСОБА_1 ;
- нотаріально завірену копію паспорту та РНКОПП ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 ;
- нотаріально завірену копію довідки до Акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №225939;
- нотаріально завірену копію пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_4 ;
- нотаріально завірену копію довідки щодо обліку в відділі обслуговування громадян ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №1011 від 08.04.2024;
- нотаріально завірену копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №51;
- нотаріально завірену копію висновку про необхідність забезпечення особі з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) №10/5 від 08.01.2024;
- нотаріально завірену копію висновку про наявність порушень функціонування організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги догляду на непрофесійній основі №3/209 від 06.02.2025 (а.с.90-зворотній бік а.с.90).
Однак, листом від 07.04.2025 №1838/1.2-252 "Про звільнення" Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 , що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану. Відповідач зазначив, що в чинному законодавстві України відсутня вказана в рапорті підстава для звільнення (наявність матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи) (а.с.152).
Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , що полягає у відмові в задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні цієї справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (надалі, також - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (надалі, також - Закон №1932-XII).
Також, статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі, також - Положення №1153/2008).
Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону № 2232-XII.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII:
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно із пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Як вже встановлено судом вище по тексту судового рішення, листом від 07.04.2025 №1838/1,2-252 "Про звільнення" Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 , що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану. Відповідач зазначив, що в чинному законодавстві України відсутня вказана в рапорті підстава для звільнення (наявність матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи).
Так, позивач у рапорті від 21.03.2025 вказав, що має матір - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №225939. Позивач зазначив, що відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, передбачено, що військовослужбовці, як проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час військового стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжити військову службу), а саме: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружин (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
До рапорту було долучено:
- нотаріально завірену копію паспорта та РНКОПП ОСОБА_1 ;
- нотаріально завірену копію паспорту та РНКОПП ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 ;
- нотаріально завірену копію довідки до Акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №225939;
- нотаріально завірену копію пенсійного посвідчення Серії НОМЕР_4 ;
- нотаріально завірену копію довідки щодо обліку в відділі обслуговування громадян ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №1011 від 08.04.2024;
- нотаріально завірену копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №51;
- нотаріально завірену копію висновку про необхідність забезпечення особі з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) №10/5 від 08.01.2024;
- нотаріально завірену копію висновку про наявність порушень функціонування організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги догляду на непрофесійній основі №3/209 від 06.02.2025 (а.с.90-зворотній бік а.с.90).
Суд погоджується, що Законом №2232-XII та абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII ) не передбачена така підстава для звільнення з військової служби, як "наявність матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи".
Водночас, суд наголошує, що у відповідності до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
На переконання, суду зі змісту рапорту ОСОБА_1 та долучених до нього документів, можна дійти висновку, що позивач вважає, що має право на звільнення з військової служби під час воєнного стану з підстав - необхідність здійснювати постійний догляд за мамою - ОСОБА_2 , яка являється особою з інвалідністю ІІ групи.
Суд зазначає, що "некоректне" формулювання у рапорті підстав для звільнення з військової служби, не змінює суті підстави звільнення, оскільки позивач прямо вказав на наявність матері - особи з інвалідністю ІІ групи.
У такому випадку, суд вважає, що відповідач був зобов'язаний з'ясувати зміст заявленої у рапорті вимоги та перевірити наявність документів, а не відмовляти з формальних підстав, таких як відсутність у чинному законодавстві України вказаного в рапорті формулювання підстави для звільнення (наявність матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи), що на переконання суду є неточним/некоректним зазначенням підстави для звільнення з військової служби, що по суті не свідчить про відсутність права на звільнення з військової служби.
Відтак суд дійшов висновку, що відповідач формально віднісся до розгляду рапорту, а сам рапорт позивача є неналежним чином розглянутим.
З огляду на зазначене, суд вважає, що відмова ВЧ НОМЕР_1 в задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є протиправною.
Щодо доводів відповідача наведених у відзиві на позовну заяву, про те, що в долученій до рапорту про звільнення Довідці до акту огляду МСЕК не зазначено про потребу ОСОБА_2 у постійному догляді та про те, що серед наданих позивачем документів не містяться вичерпні дані про наявність або відсутність у матері позивача родичів першого або другого ступеня споріднення, суд зазначає таке.
Згідно з листом Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2025 №1838/1.2-252 "Про звільнення" єдиною підставою для відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби було те, що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, в чинному законодавстві України відсутня вказана в рапорті підстава для звільнення (наявність матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи) (а.с.152).
Суд наголошує, що відповідач у своєму листі від 07.04.2025 №1838/1.2-252 "Про звільнення" не наводив, як підставу для відмови позивачу в звільненні з військової служби, саме відсутність інформації про потребу ОСОБА_2 у постійному догляді в довідці до акту огляду МСЕК та відсутність вичерпних даних про наявність або відсутність у матері позивача родичів першого або другого ступеня споріднення.
ВЧ НОМЕР_1 жодним чином не пояснює причини не визначення у листі Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2025 №1838/1.2-252 "Про звільнення" вищезазначених обставин, як підстав для відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Суд критично оцінює покликання відповідача у відзиві на позовну заяву на нові обставини, які не були зазначені у листі Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2025 №1838/1.2-252 "Про звільнення" як підстава для відмови у звільненні з військової служби. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний чітко та вичерпно формулювати мотиви свого рішення (відмови у звільненні з військової служби). Відтак, обставини, наведені вперше під час розгляду адміністративної справи в суді, не можуть бути використані для виправдання правомірності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності (відмови у звільненні з військової служби), оскільки вони не відображають фактичних мотивів, якими відповідач керувався на момент прийняття рішення про відмову у звільненні з військової служби позивача.
З огляду на викладене, суд, не бере до уваги доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки вони не зазначені у листі Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2025 №1838/1.2-252 "Про звільнення", як підстава для відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 .
Суд констатує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Суд наголошує, що згідно з частиною другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 Кодексу адміністративного України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі", заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява №20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде: зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 21.03.2025 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту, з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення певних дій підлягає задоволенню частково.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Водночас, при зверненні до суду з цим позовом позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від такої сплати на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підтвердженням чого є посвідченням серії НОМЕР_5 від 17.12.2024 (а.с.5).
Таким чином, оскільки сторонами не надано доказів понесення будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, такі не підлягають розподілу на момент ухвалення цього рішення.
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у відмові в задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 21.03.2025 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти мотивоване та обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту, з урахуванням оцінки суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ;
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 .
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.