про повернення позовної заяви
10 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/23595/25
категорія 109020000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Андрушівської міської ради Житомирської області про скасування рішення,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просить скасувати рішення Андрушівської міської ради Житомирської області №55 від 23 квітня 2021 року в частині встановлення терміну оренди та розміру орендної плати.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, шляхом, зокрема, подання уточненої позовної заяви, в мотивувальній частині якої навести обґрунтовані підстави для оскарження спірного, на думку позивача, рішення, а саме яким чином таке порушує права позивача та які саме права, з метою захисту чи відновлення яких подано відповідний позов.
На виконання вимог ухвали позивач подав уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено та визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, продовжено строк для усунення визначених в ухвалі суду від 14 жовтня 2025 року недоліків на п'ять днів з дати отримання копії даної ухвали.
На виконання вимог ухвали позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що відправлення Андрушівської міської ради він не отримував, оскільки такі містять неточності, зокрема в його прізвищі, поштовій адресі, а також інформація з вказаного відправлення не ідентифікує Андрушівську міську раду Житомирської області, як відправника та не ідентифікує вміст такого відправлення. Указує, що навіть, якщо припустити, що він отримував поштове відправлення з одним з перелічених Андрушівською міською радою чи Андрушівським районним судом супровідних листів з договором оренди землі, який містить лише посилання на рішення №55 від 23 квітня 2021 року, а тому відповідно не є доказом реальної обізнаності з текстом цього рішення. Наголошує, що з окаржуваним рішенням ознайомився тільки 07 квітня 2025 року при ознайомленні з матеріалами справи №272/52/22.
Вирішуючи питання про дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом суд зауважує на таке.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційних прав на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Позивач зазначає, що не отримував поштового відправлення від Андрушівської міської ради, в якому, як установив Андрушівський районний суд Житомирської області у своєму рішенні, були направлені екземпляри договору оренди, що містили посилання на оскаржуване у цій справі рішення.
Суд зауважує, що правила надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
Так, згідно з пунктом 2 названих Правил, рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв'язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення.
Згідно з пунктом 17 Правил №270 внутрішні реєстровані поштові відправлення (крім прямих контейнерів), поштові перекази можуть прийматися для пересилання з рекомендованим повідомленням про їх вручення в письмовому вигляді, через смс-повідомлення або повідомлення, що підтримуються засобами Інтернету, на вибір користувача.
Відповідно до пункту 71 згаданих Правил, реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються адресатам (одержувачам) за умови пред'явлення ними документів, що посвідчують особу згідно із законодавством.
При цьому, пунктом 72 Правил №270 установлено, що адресат (одержувач) може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю на визначений строк, що оформляється в установленому законодавством порядку або шляхом надання разового доручення на отримання поштового відправлення в електронній формі, порядок якої встановлюється оператором поштового зв'язку.
Ураховуючи викладене, суд робить висновок, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення інформації, яка дозволяє ідентифікувати особу отримувача. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №911/2523/20.
Аналогічний підхід також застосований Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2022 року у справі №640/16786/20, у якій зазначено, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис здійснює працівник поштового зв'язку.
Верховний Суд у справі №640/16786/20 дійшов висновку про недотримання вимог Правил №270, а саме: повідомлення про вручення поштового відправлення не містить інформації про прізвище особи, яка отримала відправлення за наявності заперечень скаржника щодо фактичного отримання цього поштового відправлення, а тому таке рекомендоване повідомлення не може бути належним доказом отримання вказаного відправлення уповноваженою особою позивача.
Суд зазначає, що позивач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке містить число та місяць отримання поштового відправлення - 06.10 та прізвище особи, яка отримала відправлення - Дідківський, а також працівником поштового зв'язку проставлено власний підпис у відповідній графі.
Застереження позивача про те, що у повідомленні зазначено прізвище « ОСОБА_2 » суд до уваги не приймає, оскільки згідно наведених вище положень Правил №270 можливість вручення передбачена тільки за умови ідентифікації отримувача відправлення, яким зазначено саме Дідківського.
Особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов'язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.
Аналогічний правовий висновок містять, зокрема, постанови Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №813/1517/16 та від 18 лютого 2020 року у справі №520/3945/19.
Суд зазначає, що напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано.
Відповідний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 03 травня 2023 року у справі №580/4989/22.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що рекомендованим повідомленням, наявним в матеріалах справи, підтверджується вручення позивачу відправлення Андрушівської міської ради.
Разом із цим, позивачем не спростовано презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків при врученні йому відповідного рекомендованого листа, оскільки докази на підтвердження цих обставин у справі відсутні та позивачем при подачі позову не надано.
При цьому, посилання позивача на неточності в поштовій адресі суд до уваги не приймає, оскільки відсутність вулиці на корінці рекомендованого повідомлення не означає, що така відсутня на конверті поштового відправлення, ураховуючи зазначення індексу 13401, який також указаний в адресі позивачем в позовній заяві.
Щодо інформації з вказаного відправлення, яка не ідентифікує Андрушівську міську раду Житомирської області, як відправника, суд зазначає, що в графі найменування відправника зазначено міська рада та в поштовій адресі зазначено пл.Шевченка,1, Андрушівка, Бердичівський району, Житомирської області, що в повній мірі дає змогу ідентифікувати відправника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №320/12137/20 зауважила, що частинами 2 та 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із частиною 2 якої якщо заяву про поновлення строку не буде подано особою в зазначений судом строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
У рішенні від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13) у справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.».
Окрім того, у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року зі справи «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження,
З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи значний проміжок часу між прийняттям оскаржуваного рішення (23 квітня 2021 року) та зверненням позивача до суду з позовною заявою (07 жовтня 2025 року), суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22, 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, а підстави, наведені ним у клопотанні про поновлення цього строку, не є поважними, тому позовну заяву слід повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Андрушівської міської ради Житомирської області про скасування рішення повернути особі, яка її подала.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис