Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 грудня 2025 року Справа№200/8316/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Біленка Євгена Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
28 жовтня 2025 року Біленко Євген Леонідович в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заробітної плати з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000,00 грн./міс (з урахуванням фактично виплачених сум) за період з 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати наказ про виплату додаткової грошової винагороди ОСОБА_1 у розмірі до 100000,00 грн./міс (з урахуванням фактично виплачених сум) за період з 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, а ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити відповідну виплату;
- визнати протиправної бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не врахування ОСОБА_1 періоду з 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року до періоду участі у заходах національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 врахувати ОСОБА_1 період 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року до періоду участі у заходах національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації про що видати відповідну довідку.
За змістом викладеного позивач у складі зведеної групи посилення ІНФОРМАЦІЯ_1 24 лютого 2022 року прибув до Військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання бойових завдань з відсічі збройної агресії Російської федерації в межах Маріупольського гарнізону. 16 березня 2022 року під час евакуації майна Військової частини НОМЕР_1 позивач разом зі своєю групою опинились відрізаними від основних сил оборони міста, та за рішенням старшого групи почали вихід з міста Маріуполь. 21 березня 2022 року позивач дістався до нового місця дислокації ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуються актом службового розслідування проведеним останнім. Представник позивача вважає, що відповідачу достеменно відомо про участь позивача в бойових діях, перебуваючи безпосередньо між позиціями противника. Разом із цим, представник позивача зазначає, що позивачу нараховувалась додаткова винагорода за участь в бойових діях, однак в деяких місяцях вона виплачувалась не в повному обсязі, а саме за період з 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року виплата додаткової грошової винагороди менша ніж 100000,00 грн/міс. Також, участь позивача в заходах національної безпеки та оборони в період з 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року не враховано до періоду участі позивача в заходах національної безпеки та оборони.
Відповідач проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову. У наданому до суду відзиві на позов відповідач зазначив, що на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №25 від 19 лютого 2022 року позивача включено до складу зведеної групи посилення, та на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №58 від 24 лютого 2022 року направлено в оперативне розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 . Водночас, відповідач наголошує, що такі накази не є бойовими, у зв'язку з чим недоцільно вважати їх документальним підтвердженням для виплати позивачу додаткової винагороди 100000,00 грн. Також, відповідач зазначає, що він не наділений повноваженнями віддання бойових наказів (бойових розпоряджень), та не веде журнал бойових дій, що в свою чергу виключає підставу вважати накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №25 від 19 лютого 2022 року та №58 від 24 лютого 2022 року, як підтвердження безпосередньої участі у бойових діях позивача. Водночас, від Військової частини НОМЕР_1 не надійшло жодних підтверджуючих документів щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях в період з 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Вирішено ряд процесуальних питань.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року витребувано визначені судом докази по справі.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , що видано Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_6 03 серпня 2018 року. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 08 грудня 2017 року по 08 червня 2023 року, що підтверджується матеріалами справи та не оскаржується відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) №289 від 08 грудня 2017 року солдата ОСОБА_1 з 08 грудня 2017 року зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , на всі види забезпечення, справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №13 від 13 листопада 2020 року старшого солдата ОСОБА_1 вважати таким, що з 13 листопада 2020 року постійно виконує посадові обов'язки за новим штатом ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності)№25 від 19 лютого 2022 року створено групи посилення зі складу військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_6 , особовому складу групи посилення в разі введення в дію плану оборони міста Маріуполь (початку бойових дій) вибути в оперативне розпорядження начальника штабу оборони ІНФОРМАЦІЯ_7 - командира НОМЕР_7 бригади оперативного призначення Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №58 від 24 лютого 2022 року старшого солдата ОСОБА_1 у складі групи посилення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено до Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №83 від 21 березня 2022 року старшого солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 21 березня 2022 року повернувся до місця дислокації ІНФОРМАЦІЯ_1 після виконання завдань в групі посилення при Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №77 від 21 березня 2022 року «Про призначення службового розслідування за фактом втрати (знищення військового майна» наказано провести службове розслідування за фактом відсутності особистої зброї, боєприпасів та засобів індивідуального захисту, зокрема, у старшого солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) №80 від 25 березня 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 наказано виплатити додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн. пропорційно у розрахунку на березень місяць 2022 року під час дії воєнного стану (з 01 березня 2022 року по 25 березня 2025 року).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) №87 від 01 квітня 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 наказано виплатити додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн. пропорційно у розрахунку на березень місяць 2022 року під час дії воєнного стану (з 26 березня 2022 року по 31 березня 2025 року).
Згідно з актом службового розслідування №1562/2-22 від 01 квітня 2022 року службове розслідування, призначене наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21 березня 2022 року №77 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати (знищення) військового майна», завершено, зазначене в акті військове майно ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано такими, що безповоротно втрачено (знищено) 16 березня 2022 року близько 3 години під час артилерійського обстрілу Військової частини НОМЕР_1 , розташованої у АДРЕСА_1 , де на той час перебували військовослужбовці.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) №89 від 01 квітня 2022 року «Про результати службового розслідування» на підставі акта службового розслідування службове розслідування вважати завершеним.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №162 від 08 червня 2023 року старший солдат ОСОБА_1 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, з 08 червня 2023 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення.
10 березня 2023 року Військова частина НОМЕР_8 Національної гвардії України листом вих.№40/57/12-2018 надала відповідь на запит ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 січня 2023 року №13/25 стосовно надання інформації про зарахування військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_8 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому додатково повідомлено, що відповідно до ІНФОРМАЦІЯ_9 , затвердженого наказом КОС від 18 лютого 2023 року №9т, до складу сил оборони м. Маріуполь від ЗСУ входив особовий склад ІНФОРМАЦІЯ_10 та ІНФОРМАЦІЯ_8 , які мали виконувати бойові завдання в секторах оборони « ІНФОРМАЦІЯ_11 » (підрозділ охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 ) та « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (відділ ІНФОРМАЦІЯ_8 ). Особовий склад ІНФОРМАЦІЯ_12 мав забезпечувати питання призову резервістів, мобілізації приписного складу та постановки їх до підрозділів. Керівництво ІНФОРМАЦІЯ_12 повинно було надати свого представника до об'єднаного штабу оборони міста. Це виконано не було. За інформацією, яка є в наявності військової частини, наказів та розпоряджень від КОС, Командуючого ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_13 » на вихід з міста будь - яких підрозділів не надходило. Стосовно військовослужбовців, які зазначені у надісланому списку є наявна інформація, що вищезазначені військовослужбовці дійсно знаходились на території заводу «Азовсталь» та евакуювались із території заводу «Азовсталь» м. Маріуполь, інформації, стосовно їхнього статусу не має. Інформації стосовно інших військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 на теперішній час військова частина не має. Надати інформацію з журналів бойових дій стосовно особового складу зазначеного підрозділу не є можливим, з огляду на те, що журнал бойових дій вівся відносно військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
17 травня 2025 року адвокат ОСОБА_2 в інтересах позивача звернувся з адвокатським запитом вих.№АЗ/05/2025-17 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому серед іншого просив:
1. Повідомити чи проводилися розрахунок та виплата клієнту додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 за період з лютого 2022 року по березень 2022 року.
2. Надати інформацію (витяги з наказів) про періоди залучення клієнта до заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з лютого 2022 року по березень 2022 року.
3. Надати належним чином завірені копії витягів з наказів про виплату клієнту додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 з лютого 2022 року по березень 2022 року.
4. Надати належним чином завірені копії матеріалів службових розслідувань (витяги з наказів про призначення службового розслідування та про результати службового розслідування, акта службового розслідування), яке проводилось відносно клієнта після його повернення з оточеного міста Маріуполь.
5. Надати інформацію (довідки) про отримане клієнтом грошове забезпечення з розбивкою по його складових (видах оплати) та в розрізі місяців за періоди з 01 січня 2022 року по 01 червня 2022 року.
6. Надати належним чином завірені копії витягів з наказів про зарахування та виключення клієнта до/зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом від 23 травня 2024 року вих.№09/02/825 ІНФОРМАЦІЯ_2 надав відповідь на адвокатський запит від 17 травня 2025 року №АЗ/05/2025-17, вх.№3879 від 20 травня 2025 року, стосовно громадянина ОСОБА_1 , в якому серед іншого повідомив, що нарахування та виплата громадянину ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 100000,00 грн. за період з лютого 2022 по березень 2022 року проводилось на підставі наданих витягів з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та довідок про залучення про приймання безпосередню участь у бойових діях, відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до довідки про нараховане та утримане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2022 року позивачу нараховано та виплачено «Премія захисникам» у березні 2022 року у розмірі 29550,69 грн., за лютий 2022 року така премія не нараховувалась та не виплачувалась.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою-другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види відповідного грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно із пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Постанови №704 передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється у порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №260), врегульовані правила та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам та визначена структура (складові) грошового забезпечення, яка є аналогічною структурі грошового забезпечення, визначеної у частині другій статті 9 Закону №2011-ХІІ та у пункті 2 Постанови №704.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено станом і на теперішній час.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_14 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату прийняття та на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №168) пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Разом із цим, постановою Кабінету Міністрів України №217 від 07 березня 2022 року, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, до Постанови №168 від 28 лютого 2022 року внесено відповідні зміни та доповнення.
Відтак, пунктом 1 Постанови №168 у зазначений редакції установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд зазначає, що Постановою №168 не було визначено перелік документів, які мають підтверджувати участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів.
Інших нормативно-правових документів (наказів, доручень), які би встановлювали порядок та умови виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та були належним чином зареєстровані Міністерством оборони України, у період з 24 лютого 2022 року по 21 березня 2022 року не видавалось.
Стосовно посилання відповідача на телеграми Міністра оборони України від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року №248/1298, від 18 квітня 2022 року №248/1529, суд зазначає, що вказані телеграми Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 та від 18 квітня 2022 року №248/1529 взагалі не існували на момент виникнення спірних правовідносин, тому доводи представника відповідача в цій частині відхиляються судом, як безпідставні та помилкові.
Беручи до уваги, що протягом спірних правовідносин був відсутній належний підзаконний нормативно-правовий акт щодо встановлення порядку та умов виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, військовослужбовцям Збройних Сил України, який був зареєстрований в Мінюсті України, суд висновує, що єдиним чинним у спірний період підзаконним нормативно-правовим актом, яким визначались підстави, порядок та умови виплати відповідачем додаткової винагороди, що передбачена Постановою №168, була лише сама Постанова №168.
Як вже зазначалось, згідно з пунктом 1 Постанови №168 обов'язковою умовою для виплати додаткової винагороди (збільшеної до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах) є встановлення факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях чи забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, на період дії спірних правовідносин не було визначено, які документи підтверджують участь військовослужбовців Збройних Сил України у бойових діях чи у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Згідно наявних матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №58 від 24 лютого 2022 року позивача у складі групи посилення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено до Військової частини НОМЕР_1 . При цьому, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №83 від 21 березня 2022 року позивач вважається таким, що 21 березня 2022 року повернувся до місця дислокації ІНФОРМАЦІЯ_1 після виконання завдань в групі посилення при Військовій частині НОМЕР_1 .
Разом із цим, не є спірним питанням у справі, що з 24 лютого 2022 року позивач перебував в оперативному розпорядження начальника штабу оборони ІНФОРМАЦІЯ_7 - командира НОМЕР_7 бригади оперативного призначення Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ), яка базувалась в АДРЕСА_1 і була безпосередньо залучена до участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) зазначених заходів, зокрема, у м. Маріуполь.
Відтак, актом службового розслідування №1562/2-22 від 01 квітня 2022 року серед іншого встановлено, що з 24 березня 2022 року позивач відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 лютого 2022 року №58 (по стройовій частині), виконував завдання з відбиття збройної агресії Російської Федерації у місті Маріуполь у складі групи посилення від ІНФОРМАЦІЯ_1 Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до підпункту 2.6 пункту 2 розділу І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за №1668/39004, вся територія Маріупольського району Донецької області (в тому числі м. Маріуполь) віднесена до територій України, які тимчасово окуповані Російською Федерацією.
Факт оточення міста Маріуполь з 02 березня 2022 року військовими формуваннями Російської Федерації, а також факт ведення на території цього міста у вказаний період запеклих боїв, під час яких військовослужбовці постійно піддавалися бомбардуванню та масованим обстрілам, є загальновідомим та не заперечується відповідачем по справі.
Водночас, як встановлено судом вище, позивач вважається таким, що 21 березня 2022 року повернувся до місця дислокації ІНФОРМАЦІЯ_1 після виконання завдань в групі посилення при Військовій частині НОМЕР_1 . Відтак, позивач перебував в оперативному розпорядження начальника штабу оборони ІНФОРМАЦІЯ_7 - командира НОМЕР_7 бригади оперативного призначення Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) по 20 березня 2022 року включно.
Крім того, суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що позивача було направлено в оперативне підпорядкування Військовій частині НОМЕР_1 , де він виконував бойові завдання командира Військової частини НОМЕР_1 , який, в свою чергу, повинен був внести особовий склад залучений до виконання бойового завдання в Журнал бойових дій, та в подальшому направляти довідки про безпосередню участь у бойових діях позивача до ІНФОРМАЦІЯ_15 , оскільки відсутність зазначених документів неможливо ставити в вину позивачу, чим обмежувати його конституційне право на належне грошове забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) №80 від 25 березня 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 наказано виплатити додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн. пропорційно у розрахунку на березень місяць 2022 року під час дії воєнного стану (з 01 березня 2022 року по 25 березня 2025 року).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) №87 від 01 квітня 2022 року старшому солдату ОСОБА_1 наказано виплатити додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн. пропорційно у розрахунку на березень місяць 2022 року під час дії воєнного стану (з 26 березня 2022 року по 31 березня 2025 року).
Відповідно до довідки про нараховане та утримане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2022 року позивачу нараховано та виплачено «Премія захисникам» у березні 2022 року у розмірі 29550,69 грн., за лютий 2022 року така премія не нараховувалась та не виплачувалась.
Проте, доказів нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, передбаченої Постановою №168, за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року матеріали розглядаємої справи не містять.
Враховуючи зазначене, оскільки наведеними вище обставинами справи спростовано твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року, у той час, як доказів нарахування та виплати позивачу такої у повному обсязі відповідачем суду не надано, суд висновує, що позивач має право на отримання додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року у збільшеному розмірі до 100000,00 грн. в розрахунку на місяць. Тому, зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої винагороди, у даному випадку, є достатнім способом захисту порушених прав позивача.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №3551-ХІІ) учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації визначаються відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Як вже встановлено судом вище, відповідачем не заперечується, що позивач у період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року перебував в оперативному підпорядкуванні Військовій частині НОМЕР_1 , де він виконував бойові завдання командира Військової частини НОМЕР_1 з відбиття збройної агресії Російської Федерації у місті Маріуполь у складі групи посилення від ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відтак, наявні в матеріалах справи докази підтверджують участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України саме за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року.
Водночас, доказів включення періоду з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року до періоду участі позивача у заходах національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України, матеріали розглядаємої справи не містять.
Отже, позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача врахувати позивачу період 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року до періоду участі у заходах національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації про що видати відповідну довідку підлягають задоволенню частково.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу згідно з правилами статті 139 КАС України судових витрат, суд врахував таке.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо вимоги представника позивача ухвалити додаткове рішення про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, суд враховує, що відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Правилами частини третьої статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Водночас, в порядку частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої розглядаємої статті у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Суд констатує відсутність від відповідача клопотань в порядку цитованих частин шостої-сьомої статті 134 КАС України.
Так, частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, на обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач та його представник не подали до суду жодних заяв, доказів та підтверджень.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Вказаний правовий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц та від 17 травня 2023 року по справі №200/12177/19-а.
Матеріали даної справи не містять жодних належних та допустимих доказів оплати правничої допомоги, понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, зокрема, не надано договору про надання правничої допомоги адвокатом, доказів оплати таких витрат, тому відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.
Отже, вимога представника позивача щодо компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір у даній справі стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 2, 4, 7-14, 19, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Біленка Євгена Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Про питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року додаткову винагороду у збільшеному розмірі до 100000 гривень на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Про питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не включення ОСОБА_1 періоду з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року до періоду участі у заходах національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 включити період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року до періоду участі ОСОБА_1 у заходах національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України, та видати відповідну довідку.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 10 грудня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна