Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 грудня 2025 року Справа№200/8508/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), про:
- визнання протиправним та скасування рішення 057050012663 від 03.10.2025;
- зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 12.01.2022 року, на підставі положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до загального трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки з 06.07.1990 року по 18.08.1990 року, з 07.10.1991 року по 28.03.1992, з 13.04.1992 року по 12.10.1992 року, з 12.10.1992 року по 12.01.1998 року, з 28.01.1998 по 31.12.1998 року, зарахувавши до пільгового стажу роботи за списком №1 періоди роботи з 01.09.1987 по 02.07.1990 року, з 06.07.1990 року по 18.08.1990 року, з 13.04.1992 року по 12.10.1992 року , з 28.01.1998 року по 31.12.2000, зарахувавши до пільгового стажу роботи за списком №2 періоди роботи з 12.08.2015 по 31.08.2015, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.03.2019 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 30.11.2021 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №057050012663 від 03.10.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Також вказано про незарахування стажу по трудовій книжці так як помилка у прізвищі позивача. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на отримання пільгової пенсії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року відкрито провадження у справі № 200/8508/25, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи, відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення у справі. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
21 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.07.1990 року, частково зараховано згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, навчання та строкової військової служби), оскільки вказане прізвище має розбіжність з паспортними даними заявника ( ОСОБА_2 ), що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993. Пільговий стаж за Списком 1 та Списком 2 враховано згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.10.2025 № 057050012663, (яке розглядало заяву по принципу екстериторіальності) відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст.114 Закону 1058 в зв'язку з відсутністю необхідного страхового пільгового стажу роботи та недосягненням пенсійного віку, оскільки питання призначення пенсій за віком на пільгових умовах на даний час врегульовано саме частиною 2 статті 114 Закону 1058. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.09.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2.
За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.10.2025 року № 057050012663 позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст.114 Закону 1058 в зв'язку з відсутністю необхідного страхового пільгового стажу роботи та недосягненням пенсійного віку.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.07.1990 року, частково зараховано згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, навчання та строкової військової служби), оскільки вказане прізвище має розбіжність з паспортними даними заявника ( ОСОБА_3 ), що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993.
Пільговий стаж за Списком 1 та Списком 2 враховано згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вік заявника становить 53 роки 08 місяців 15 днів. Згідно наданих документів страховий стаж становить 28 років 0 місяців 16 днів (з урахуванням в подвійному розмірі за Сп.1) в тому числі пільговий стаж за сп.1 - 04 роки 04 місяці 05 днів, за списком 2 - 06 років 03 місяці 16 днів (з урахуванням стажу за сп.1).
Як вбачається з розрахунку стажу позивача за формою РС-право, до страхового стажу позивача не зараховані періоди з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 07.10.1991 по 28.03.1992, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 12.10.1992 по 12.01.1998, з 28.01.1998 по 31.12.1998; до пільгового стажу позивача за Списком №1 не зараховано періоди роботи з 01.09.1987 по 02.07.1990, з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 28.01.1998 по 31.12.2000; до пільгового стажу позивача за Списком №2 не зараховано періоди роботи з 12.08.2015 по 31.08.2015, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.03.2019 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 30.11.2021.
В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 04.07.1990 року на титульній сторінці зазначено прізвище позивача ОСОБА_3 , в якій містяться записи, в тому числі, про роботу:
- з 01.09.1987 по 02.07.1990 навчання;
- з 06.07.1990 по 18.08.1990 підручним сталевара;
- з 07.10.1991 по 28.03.1992 печатник плоскої печаті;
- з 13.04.1992 по 12.10.1992 вальцівник стану гарячої прокатки;
- з 12.10.1992 по 01.01.1997 слюсарем по ремонту обладнання;
- з 02.01.1997 по 12.01.1998 водієм;
- з 28.01.1998 по 31.08.2001 слюсарем-ремонтником по ремонту металургічного обладнання;
- з 12.08.2015 по 31.12.2017 слюсарем-ремонтником на дільниці по ремонту металургійного обладнання;
- з 01.01.2018 по 31.07.2020 слюсарем-ремонтником;
- з 01.08.2020 по 30.11.2021 слюсарем-ремонтником у листопрокатному цеху.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи.
Спірним є питання зарахування до загального трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки з 06.07.1990 року по 18.08.1990 року, з 07.10.1991 року по 28.03.1992, з 13.04.1992 року по 12.10.1992 року, з 12.10.1992 року по 12.01.1998 року, з 28.01.1998 по 31.12.1998 року, зарахування до пільгового стажу роботи за списком №1 періоди роботи з 01.09.1987 по 02.07.1990 року, з 06.07.1990 року по 18.08.1990 року, з 13.04.1992 року по 12.10.1992 року, з 28.01.1998 року по 31.12.2000, зарахування до пільгового стажу роботи за списком №2 періоди роботи з 12.08.2015 по 31.08.2015, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.03.2019 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 30.11.2021 року.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом - Закон 1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно п.2 Розділу ХУ «Прикінцеві положення» Закону 1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі за текстом - Закон 1788).
Закон 1788 відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Даний Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
На підставі пункту "б" частини 1 статті 13 Закону 1788 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вищевказана норма закону кореспондується з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, названими нормами матеріального права встановлені умови, за яких особа має право на призначення пенсії на пільгових умовах.
У відповідності до ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Таким чином, трудова книжка позивача, зокрема, в частині записів про його роботу:
- з 01.09.1987 по 02.07.1990 навчання;
- з 06.07.1990 по 18.08.1990 підручним сталевара;
- з 07.10.1991 по 28.03.1992 печатник плоскої печаті;
- з 13.04.1992 по 12.10.1992 вальцівник стану гарячої прокатки;
- з 12.10.1992 по 01.01.1997 слюсарем по ремонту обладнання;
- з 02.01.1997 по 12.01.1998 водієм;
- з 28.01.1998 по 31.08.2001 слюсарем-ремонтником по ремонту металургічного обладнання;
- з 12.08.2015 по 31.12.2017 слюсарем-ремонтником на дільниці по ремонту металургійного обладнання;
- з 01.01.2018 по 31.07.2020 слюсарем-ремонтником;
- з 01.08.2020 по 30.11.2021 слюсарем-ремонтником у листопрокатному цеху,
є належним доказом роботи позивача на вказаних посадах і у наведений період часу, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами, оскільки спірні періоди роботи підтверджуються трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками №1 та №2 деталізоване у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (надалі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, якщо пільгова робота продовжується після 16 січня 2003 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36, якщо пільгова робота продовжується після 03 серпня 2016 року (або тільки почалась після цієї дати) - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461.
Списком № 1 Розділу ІІI постанови Ради Міністрів СРСР №1173 передбачено посади сталевари та їх підручні, старші сталевари; вальцівники та їх підручні і старші вальцівники гарячого прокату.
Списком № 1 Розділу ІІI постанови Кабінету Міністрів України №163 передбачено посади: 1030100а-1753а слюсарі-ремонтники
Списком № 2 Розділу ІІI постанови Кабінету Міністрів України №163 передбачено посади: слюсарі-ремонтники.
Крім того, згідно відомостей по спеціальному стажу у довідці індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) позивача вбачається, з 2015 року по 01.2021 код підстави для обліку спец стажу - ЗПЗ013Б1, з 02.2021 по 11.2021 код підстави для обліку спец стажу - ЗПЗ013А1.
У відповідності до Довідника кодів підстав обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, в редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року № 511:
код підстави ЗПЗ013Б1 з 05 листопада 1991 року проставляється працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;
код підстави ЗПЗ013А1 з 05 листопада 1991 року проставляється працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, і за результатами атестації робочих місць.
У свою чергу, згідно з пунктом 6 Роз'яснення «Про порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого Міністерством праці України від 10.05.1994 № 06-649 та Міністерством соціального захисту населення України від 10.05.1994 № 01- 3/406-02-2, навіть якщо в списках № 1 і № 2 зазначені виробництва без переліку професій і посад, правом на пенсію на пільгових умовах користуються всі працівники цих виробництв незалежно від назви професії або посади, яку вони займають.
Отже, періоди роботи позивача з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 28.01.1998 по 31.12.2000, з 01.02.2021 по 30.11.2021 мають бути зараховані до пільгового стажу позивача за Списком №1, періоди роботи з 12.08.2015 по 31.08.2015, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.03.2019 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 31.01.2021, мають бути зараховані до його пільгового стажу за Списком №2.
Крім того, після закінчення навчання позивач був зарахований на роботу за набутою професією на посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. При цьому, навчання позивач закінчив 30.06.1990 (згідно записам трудової книжки), а працевлаштований був з 06.07.1990, отже перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
За таких обставин, оскільки за наслідками навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990 за спеціальністю «підручний сталевара широкого профілю» позивач працевлаштувався з 06.07.1990 за професією підручним сталевара, то період його навчання має бути зарахований до пільгового трудового стажу за Списком №1.
З огляду на викладене, період навчання позивача з 01.09.1987 по 30.06.1990 слід зарахувати до пільгового стажу за Списком №1.
Щодо посилань відповідача на розбіжність прізвища з паспортними даними заявника ( ОСОБА_3 ), що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для самої особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо періодів роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу.
За таких обставин суд приходить до переконання, що неправильно здійснений запис в трудову книжку не може бути підставою неврахування періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні (перерахунку) пенсії за віком, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Суд зазначає, що не зарахування до стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.07.1990 року буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідач в свою чергу не надав суду доказів того, що в трудовій книжці позивача містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періоду роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні цієї справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, яка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави.
При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку - у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві або архівній установі, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Крім того, суд зазначає, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Доказів того, що записи у трудовій книжці позивача здійснені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх прийняттю, відповідачем не надано.
А отже, періоди роботи з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 07.10.1991 по 28.03.1992, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 12.10.1992 по 12.01.1998, з 28.01.1998 по 31.12.1998 мають бути зараховані до загального трудового стажу позивача.
Щодо пенсійного віку.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" загальний страховий стаж для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам 25 до 30 років.
Крім того Верховною Радою України прийнято Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, яким Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Згідно з частиною 1 статті 114 розділу XIV-І Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 114 розділу XIV-VIII Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону № 2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма є ідентичною за змістом пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення в редакції Закону № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Між тим, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Відповідно до пунктів 2, 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд у Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
У контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
З огляду на юридичну позицію Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
З позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права, а неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
Суд вважає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 і які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" після 23.01.2020 (набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Суд зазначає, що у контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд вважає, що відповідач має застосовувати більш сприятливий закон, який передбачає право особи на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосовує закон, який позбавляє зазначеного права, отже діє всупереч вимог верховенства права.
Враховуючи наведене, позивач має право на призначення пільгової пенсії за умови в наявності в нього необхідного пенсійного віку 55 років, страхового стажу роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах за списком №2.
Однак, позивач на час звернення за призначенням пенсії не досяг 55 років (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ), тому суд дійшов до висновку, що він не має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 057050012663 від 03.10.2025 року в частині незарахування до страхового та пільгового стажу позивача періодів роботи згідно записам трудової книжки НОМЕР_1 від 04.07.1990 року, та зобов'язання відповідача зарахувати до загального трудового стажу позивача періоди роботи з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 07.10.1991 по 28.03.1992, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 12.10.1992 по 12.01.1998, з 28.01.1998 по 31.12.1998, до пільгового стажу за Списком №1 періоди з 01.09.1987 по 30.06.1990, з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 28.01.1998 по 31.12.2000, з 01.02.2021 по 30.11.2021, до пільгового стажу за Списком №2 періоди з 12.08.2015 по 31.08.2015, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.03.2019 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 31.01.2021, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням висновків суду.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що ухвалою суду від 10.11.2025 року позивачу відстрочено сплату судового збору, зі сторін підлягає стягненню по 484,48 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 057050012663 від 03.10.2025 року в частині незарахування до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно записам трудової книжки НОМЕР_1 від 04.07.1990 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 07.10.1991 по 28.03.1992, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 12.10.1992 по 12.01.1998, з 28.01.1998 по 31.12.1998, до пільгового стажу за Списком №1 періоди з 01.09.1987 по 30.06.1990, з 06.07.1990 по 18.08.1990, з 13.04.1992 по 12.10.1992, з 28.01.1998 по 31.12.2000, з 01.02.2021 по 30.11.2021, до пільгового стажу за Списком №2 періоди з 12.08.2015 по 31.08.2015, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.03.2019 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 31.01.2021, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
4. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
6. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Судове рішення складено та підписано 10 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко