09 грудня 2025 рокуСправа №160/34688/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень в порядку статті 383 КАС України у справі № 160/34688/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
31.10.2025 представник ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з заявою в порядку ст. 383 КАС України, у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 045550027676 від 05.06.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області:- зарахувати до спеціального (пільгового) трудового стажу за Списком № 2 ОСОБА_1 період роботи в Дніпропетровському ВАТ «Дніпрошина» з 20.12.2022 по 03.06.2008;
- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Дніпропетровському професійному технічному училищі № 51 з 01.09.1995 по 22.06.1998;
- прийняти рішення, яким призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з моменту його звернення - з 03.12.2024.
В обґрунтування заяви представник заявника зазначила, що Головне управління ПФУ в Сумській області при добровільному виконанні рішення суду прийняло рішення № 045550027676 від 05.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, проте як виявилось ПФУ розглядав не пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а пенсію згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відділ ПФУ зазначає ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка не регулює вихід на пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що є протиправним, однак суд зобов'язав розглянути повторно заяву про призначення пенсії на підставі пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проте ПФУ цього не зроблено і протиправно відмовлено у виконанні рішенні суду.
З урахуванням вищенаведеного, заявник просить заяву про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених суб'єктом владних задовольнити.
Відповідно до частини 3 статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України - заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Представник заявника надав до суду докази направлення відповідачу копії заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень в порядку статті 383 КАС України, проте станом на день розгляду заяви від відповідача заперечення щодо заяви про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень в порядку статті 383 КАС України до суду не надходили.
Згідно із ч. 5 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
За викладених обставин, враховуючи приписи статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, заяву розглянуто за наявними матеріалами в справі в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали заяви, при її вирішенні по суті суд виходить з такого.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 160/34688/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.12.2024 № 045550027676 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до спеціального (пільгового) трудового стажу за Списком № 2 ОСОБА_1 період роботи в Дніпропетровському ВАТ «Дніпрошина» з 03.06.2008 по 20.12.2022 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Дніпропетровському професійному технічному училищі № 51 з 01.09.1995 по 22.06.1998.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області потворно розглянути заяву позивача від 03.12.2024 року про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих судом періодів роботи позивача.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 160/34688/24 набрало законної сили 01 квітня 2025 року.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 160/34688/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянуто заяву та прийнято рішення № 045550027676 від 05.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
В обґрунтування рішення № 045550027676 від 05.06.2025 відповідач зазначив, що право на пенсію право на пенсію за віком на пільгових умовах визначається статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» а не статтею 12 Закону України № 2262, тому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_2 не має , у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (12 років 6 місяців) і не досягнення пенсійного віку - 55 років.
Позивач не погоджується з прийнятим новим рішенням № 045550027676 від 05.06.2025 про відмову в призначенні пенсії на виконання вимог рішення суду у справі № 160/34688/24, тому звернувся до суду з цією заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам заяви, доводам заявника, викладеним в заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до положень ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з вимогами ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Водночас частиною шостою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень-відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 14.07.2022 року у справі №295/9823/21.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Так з метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, регламентований статтею 383 КАС України.
Як вже було зазначено вище, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 160/34688/24, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області потворно розглянути заяву позивача від 03.12.2024 року про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих судом періодів роботи позивача.
Тобто судовим рішення встановлено право позивача, що останній на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» мав право на зарахування до спеціального (пільгового) трудового стажу за Списком № 2 ОСОБА_1 період роботи в Дніпропетровському ВАТ «Дніпрошина» з 20.12.2022 по 03.06.2008 та зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Дніпропетровському професійному технічному училищі № 51 з 01.09.1995 по 22.06.1998, та з урахуванням зарахованих судом періодів роботи позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повинно потворно розглянути заяву позивача від 03.12.2024 року про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Отже, суд робить висновок про те, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, тоді як рішення суду № 160/34688/24 набрало законної сили та стало обов'язковим до виконання, відповідач поставив під сумнів всю систему правосуддя, проявив неповагу до суду, штучно вчинив певні дії для того, щоб не виконувати рішення суду.
Відповідач посилається на те, що в описовій частині рішення суду зазначено, зокрема «суд з метою ефективного захисту прав позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.12.2014 року про призначення пенсії за вислугу років…..», проте останній мав право звернутись до суду з заявою про роз'яснення судового рішення або про виправлення описки в рішенні суду, а не відмовляти позивачу у призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та приймати рішення про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання рішення суду суперечить вимогам ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Виходячи з вищевикладеного, з метою ефективного судового захисту прав позивача на пенсійне забезпечення, суд вважає, що вимоги заяви ОСОБА_1 в порядку ст. 383 КАС України є такими, що підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
У Рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, регламентований ст.383 КАС України.
Так статтею 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст.383 КАС України є можливим у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Відповідно до положень ч.6 ст.383 КАС України за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу у порядку, передбаченому КАС України.
Таким чином, суд вважає, що відповідач порушив положення ч. 2 ст. 14, ч. 1 ст. 370 КАС України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: не виконано судове рішення адміністративній справі № 160/34688/24, яке набрало законної сили.
Суд враховує, що частиною 6 статті 383 КАС України встановлено, що за наявності підстав для задоволення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених рішенням суду, суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 249 КАС України встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Відповідно до частини 5 статті 249 КАС України з метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Враховуючи викладене вище, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) щодо виконання не в повному обсязі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 160/34688/24 стосовно потворного розглянути заяву позивача від 03.12.2024 року про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих судом періодів роботи позивача, у зв'язку з чим заява ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду та зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) у місячний термін з моменту отримання цієї ухвали надати Дніпропетровському окружному адміністративному суду відповідь про виконання вказаної ухвали. У задоволенні решти вимог заяви слід відмовити.
Керуючись статтями 14, 229, 241-243, 248-249, 370, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень в порядку статті 383 КАС України у справі № 160/34688/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013), які полягають у невиконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 160/34688/24.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області вжити заходів щодо усунення причин та умов невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 160/34688/24.
У задоволенні решти вимог заяви - відмовити.
Копію ухвали направити Головному управління Пенсійного фонду України в Сумській області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Про виконання цієї ухвали повідомити суд не пізніше одного місяця після її надходження.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук