09 грудня 2025 року Справа № 160/25708/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
10.09.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 пенсії, а саме незарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , періоду роботи з 01.11.1992 року по 10.05.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з врахуванням до страхового стажу періоду роботи з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , періоду роботи з 01.11.1992 року по 10.05.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому відповідачем було відмовлено у такому призначенні, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та за результатами розгляду документів за наданими документами до загального страхового стажу не зараховані періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.02.1982, оскільки дописана дата народження та прізвище ОСОБА_2 не відповідає даним паспорту. Довідка про шлюб видана ДНР, в трудовій книжці колгоспника відсутня дата звільнення з колгоспу, не зарахований період роботи по трудовій книжці з 07.11.1992 по 10.05.1994, оскільки виправлена дата наказу на прийом. Позивач вважає бездіяльність відповідача при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 пенсії, а саме незарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , періоду роботи з 01.11.1992 року по 10.05.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 протиправною та такою, оскільки позивачем надано всі наявні та достатні документи, що підтверджують наявність необхідного страхового стажу позивача та позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку Інструкції заповнення трудової книжки, зокрема щодо недоліку оформлення трудової книжки. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
11.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
09.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.
Копія ухвали від 11.09.2025 року та позовні матеріали були направлені відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлені до його електронного кабінету - 10.09.2025 року та 15.09.2025 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 03.06.2025 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №050850001659 від 10.06.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та за результатами розгляду документів за наданими документами до загального страхового стажу періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.02.1982, оскільки дописана дата народження та прізвище ОСОБА_2 не відповідає даним паспорту. Довідка про шлюб видана ДНР, в трудовій книжці колгоспника відсутня дата звільнення з колгоспу, не зарахований період роботи по трудовій книжці з 07.11.1992 по 10.05.1994, оскільки виправлена дата наказу на прийом.
Позивач вважає бездіяльність відповідача при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 пенсії, а саме незарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , періоду роботи з 01.11.1992 року по 10.05.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-ІV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XIІ (далі - Закон №1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХІІ, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, позивачем, при зверненні до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, для підтвердження страхового стажу була надана трудова книжка серії НОМЕР_1 , дата заповнення 25.02.1982 року видана на ім'я ОСОБА_3 , з зазначеними усіма періодами її трудової діяльності.
Підставою не врахування відповідачем до страхового стажу позивача періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.02.1982, оскільки дописана дата народження та прізвище ОСОБА_2 не відповідає даним паспорту. Довідка про шлюб видана ДНР, в трудовій книжці колгоспника відсутня дата звільнення з колгоспу, не зарахований період роботи по трудовій книжці з 07.11.1992 по 10.05.1994, оскільки виправлена дата наказу на прийом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена правова норма кореспондується з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162, виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених випадках законом іншу відповідальність.
У спірному рішенні відповідачем зазначено, підставу неврахування періоду трудової діяльності є запис про звільнення не завірений печаткою підприємства та в записі про прийняття наявне виправлення дати наказу.
Так, зазначені записи в трудовій книжці позивача здійснені на підставі розпоряджень (наказів), що були прийняті на підприємстві, та відповідач не надав жодних зауважень щодо змісту записів в трудовій книжці - вони є чіткими та зрозумілими до сприйняття.
Тобто, вказані записи були внесені до трудової книжки у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та №58, які діяли на момент її заповнення.
Наявні в трудовій книжці недоліки свідчать лише про неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем та жодним чином не мають впливати на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах.
Так, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 (провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Трудова книжка містить записи № 2, 3 про період роботи на посаді завідуючої Кас'янівської сільської бібліотеки-філії в період з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року.
Для підтвердження зміни прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 » позивач надала відповідачу свідоцтво про своє народження НОМЕР_3 , видане Кас'янівским с/загс, Володарського р-ну, Донецької області 04.09.1963 року, згідно якого ОСОБА_5 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ключове Володарського району Донецької області.
Зміна прізвища на « ОСОБА_4 » підтверджується Довідкою про шлюб № 10 від 01.07.2022 року, згідно з якою 15.08.1981 року в виконавчому комітеті Кас'янівської сільської ради Володарського району Донецької області зареєстровано шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , присвоєно прізвище « ОСОБА_4 ». Запис акту про шлюб № 12. Шлюб розірвано 24.02.1995 року в відділі державної реєстрації актів цивільного стану Володарського районного управління юстиції в Донецькій області. Запис акту про розірвання шлюбу № 24.
Щодо застосування зазначеної довідки, виданої установою ДНР, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 22.10.2018 у справі № 235/2357/17 підтвердив обґрунтованість врахування судами першої та апеляційної інстанцій довідок, які видані на тимчасово окупованій території, та зазначив, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані намібійські винятки Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.
На думку Верховного Суду у вказаному рішенні у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Таким чином, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві або архівній установі, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
У розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі № 242/1484/17.
З огляду на вищевикладене, позивач має право на врахування відомостей, що містяться в архівній довідці невизнаної республіки ДНР.
Враховуючи викладене, періоди роботи з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , періоду роботи з 01.11.1992 року по 10.05.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 , підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №050850001659 від 10.06.2025 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому вимоги в частині визнання протиправної бездіяльності задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії, тобто вчинено активі дії.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи, що рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаного періоду та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , періоду роботи з 01.11.1992 року по 10.05.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.06.2025 року про призначення пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №050850001659 від 10.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_7 періоди з 17.04.1986 року по 09.02.1990 року згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , періоду роботи з 01.11.1992 року по 10.05.1994 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2025 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв