09 грудня 2025 року Справа № 160/25374/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
04.09.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю її звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю його звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з моменту звільнення та до сьогоднішнього часу, відповідачем-1 не проведено з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено належного грошового забезпечення, яке передбачалося. Оскільки відповідачем-1 на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, Позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Під час несення служби у військовій частині НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не в повному обсязі нараховувалася та відповідно не в повному обсязі виплачувалася грошове забезпечення, що призвело до утворення заборгованості та свідчить про відсутність факту повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 .. Позивач вважає вказану бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач просив задовольнити позовні вимоги.
09.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
11.09.2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.
19.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання відповідача-1 та залучено до участі у справі в якості співвідповідача військову частину НОМЕР_2 .
25.09.2025 року від представника позивача додаткові пояснення, відповідно до яких вказано, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
29.09.2025 року від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України не може бути застосована до військової частини НОМЕР_2 , оскільки обставини для застосування такої відповідальності спростовуються висновком суду про відмову у задоволенні позову в частині вимог до військової частини НОМЕР_2 у судовому рішенні від 19 липня 2024 року у справі справа №160/22632/23.
09.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу та знаходився на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач зазначив, що станом на дату подання позову відповідачем-1 не проведено з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено належного грошового забезпечення, яке передбачалося
Позивач вважає бездіяльність відповідача-1 ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю її звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 по справі №813/356/16.
Отже, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення на користь позивача з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, до проведення повного та остаточного розрахунку з ним грошового забезпечення.
Разом з тим суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні після проведення з ним остаточного розрахунку та чіткого визначення суми грошового забезпечення, яка йому належала при звільненні.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, а відтак суд позбавлений можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Тому, у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити у зв'язку із передчасністю такої.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв