10 грудня 2025 рокуСправа №160/29555/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)", в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899), щодо не проведення нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу установи суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за термін проходження служби 25 років, 4 місяці, 00 днів;
- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)»
(ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з служби та виключенні зі списків особового складу установи за термін проходження служби 25 років, 4 місяці, 00 днів у розмірі - 134052,20 грн;
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що віна проходила військову службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)». 31.12.2022 її було звільнено зі служби відповідно до наказу начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» від грудня 2022 №394/ОС-22, однак повного належного розрахунку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, не проведено, а саме: не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно. Позивач вказує, що його представником 27.08.2025 до відповідача було направлено запит щодо отримання документів за період проходження служби з проханням, у разі виявлення не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням всіх належних складових та не нарахування та виплати інших компенсаційних виплат провести їх виплату. Однак відповідачем проігноровано таке звернення в частині проведення належних доплат.
За викладених обставин, позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що порушує його права та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
31.10.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні вимог позовної заяви, посилаючись на те, що беручи до уваги основне завдання речового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, суть і призначення механізму грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, виплата компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покриття фактичних (дійсних) витрат, які понесла особа у зв'язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов'язаних з проходженням служби (виконанням завдань), тобто це не є, а ні грошовим забезпеченням, ані заробітною платою. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням). Грошова компенсація за неотримане речове майно має разовий характер і може бути виплачена під час звільнення зі служби та на підставі особистої заяви у зв'язку із неотриманням особою речового майна на день звільнення, отже не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Тож, виплата даної компенсації не може підпадати під дію та бути підставою для застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Щодо не проведення неналежного розрахунку при звільнені, а саме невиплата грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідачем зауважено, що виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється на підставі Порядку № 925/5. Остаточний розрахунок ОСОБА_1 був проведений своєчасно під час звільнення зі служби, спору про виплачені суми не існувало і підстав для перерахунку вже нарахованого та виплаченого грошового забезпечення відповідно до Порядку №925 не існує. Глава 1 розділу ІІІ Порядку № 925 визначає порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. При цьому, Порядок № 925 не містить вказівки щодо строків виплати даної компенсації. Невиплата ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за не отримане ним в період служби речове майно особистого користування, не може вважатись, як не проведення з позивачем повного розрахунку при звільнені. Отже, грошова компенсація за неотримане речове майно не є частиною щомісячного грошового забезпечення. Фінансування на дану виплату не затверджено кошторисом на відповідний рік, оскільки завчасно таке фінансування є безпідставним та неможливим. Після виникнення підстав для здійснення виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, а саме наказу про звільнення ОСОБА_1 від 31.12.2021 року №394/ОС-22, особистої заяви від 12.12.2021 та Довідки №27 від 31.12.2022року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, відповідні документи на проведення додаткового фінансування були направлені до Міністерства юстиції України. Після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок установи, грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна згідно довідки №27 від 31.12.2022року у сумі 18 698,87грн. з урахуванням належних утримань буде повністю виплачено позивачу. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 проходила службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Відповідно до наказу Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 06.12.2022 року №394/ОС-22 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень установи, , звільнено 31.12.2022 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Вислуга років станом на 31.12.2022 в календарному обчисленні складає 25 років 04 місяці 00 днів.
12.12.2022 позивач звернувся із заявою до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо виплати грошової компенсації належних до видачі предметів речового майна.
31.12.2022 Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» складено довідку №27 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, загальна сума компенсації позивачу складає 18698,87 грн.; однак грошову компенсацію не виплачено.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати при звільненні суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 30.04.1998 по 31.12.2021, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV).
Соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України визначений положеннями статті 23 Закон №2713-IV, відповідно до частини 5 якої на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Схема тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби визначена додатком 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу) визначений Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі - Порядок №925/5, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби врегульований главою 22 розділу II Порядку №925/5.
Відповідно до пункту 1 глави 22 розділу II Порядку №925/5 днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі №420/1717/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578 в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно (пункт 3 Порядку №578).
Згідно із пунктом 8 Порядку №578 право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади.
Пунктом 27 Порядку №578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Відповідно до пункту 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», державної установи «Центр пробації» відповідно до їх закупівельної вартості.
Пунктом 60 Порядку №578 визначено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Отже, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення зі служби на підставі їх заяви виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, у зв'язку з чим оформляється відповідна довідка.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)» та 31.12.2022 звільнений зі служби.
12.12.2022 позивач звертався із заявою до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо виплати грошової компенсації належних до видачі предметів речового майна.
31.12.2022 Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» складено довідку №27 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, загальна сума компенсації позивачу складає 18698,87 грн.
Отже, сума компенсації розрахована відповідачем, про що свідчить довідка №27 від 31.12.2022, тож фактично не заперечено право позивача на грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, які він не отримав в період проходження служби.
Поряд з цим, матеріали справи не містять і доказів виплати позивачу нарахованої суми компенсації за неотримане речове майно за час служби відповідачем.
Посилання відповідача у відзиві на відсутність коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно як на підставу невиплати позивачу вказаної компенсації, суд оцінює критично.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення Кечко проти України, Сук проти України, Ромашов проти України, Шевченко проти України).
Європейський суд з прав людини у справах зауважив, що посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У судовій правозастосовчій практиці Верховного Суду України (постанова від 13.06.2017 у справі №21-1393а17), а також Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 13.12.2018 у справі №800/434/17 та інших) неодноразово висловлювалась правова позиція про те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо виплати нарахованої позивачу суми грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 18698,87грн.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно без застосування пропорційності часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу, що на час звільнення зі служби в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)» та звернення позивача до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» із заявою щодо виплати грошової компенсації належних до видачі предметів речового майна пунктом 27 Порядку №578 чітко передбачено, що розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
При цьому, наведені судом нормативно-правові акти не містять можливості застосування інших умов при нарахуванні такої компенсації.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на їх безпідставність.
Поряд з цим, довідка №27 від 31.12.2022 року, що міститься в матеріалах справи, відповідає додатку 7 до вказаного Порядку, та включає в себе такі дані, як: найменування речового майна, одиниця виміру, рік і місяць виникнення права на отримання предметів речового майна, кількість предметів, вартість за одиницю, сума грошової компенсації. Вказана довідка сформована за результатами розгляду заяви позивача від 12.12.2022 про виплату компенсації за неотримане речове майно.
Суд зазначає, що судовому захисту підлягає лише порушене право, захист непорушених прав не узгоджується із завданням та принципами адміністративного судочинства.
При вирішенні спору суд зобов'язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.
Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2024 у справі №160/14647/22.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дії у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача у сумі 605,60грн.
Позивачем заявлено в позовній заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм, дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи представником позивача додано:
- копія договору про надання правової допомоги №1509/1 від 15.09.2025 року;
- акт приймання-передачі виконаних робіт від 09.10.2025р.
- платіжну інструкцію про сплату 5000 грн.
- ордер адвоката.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат входить розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №160/29555/25 в силу частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Крім того, суд зазначає, що спори даної категорії справ є типовими, підготовка таких позовних заяв не потребує значних зусиль та часу.
Таким чином, суд вважає, що визначена позивачем сума понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., за результатами розгляду даної справи є не належним чином обґрунтованою.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу не є співмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, враховучи часткове задоволення заявлених позлвних вимог, суд вважає, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 2000,00 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 139,241-246,250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2, код ЄДРПОУ 14316899, 50066,) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо виплати нарахованої ОСОБА_1 суми грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» виплатити ОСОБА_1 нараховану грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 18 698,87грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (код ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін