Справа № 153/1183/25
Провадження № 22-ц/801/2322/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М.
Доповідач:Рибчинський В. П.
09 грудня 2025 рокуСправа № 153/1183/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,
розглянувши в письмовому провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2025 року до суду звернулося ТОВ «Юніт Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 18.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір 699056936 на суму 11 500,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV82YZ8. Шляхом заповнення заявки на офіційному веб сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідач отримав кредит в розмірі 11 500,00 грн на його банківську карту № НОМЕР_1 .
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 214 від 31.01.2023, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
23.02.2024 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №23/0224-01. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
В подальшому, 04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором, заборгованість ОСОБА_1 станом на час звернення з позовом до суду становить 21 874,70 грн, з яких 11 5000,00 грн - заборгованість по кредиту, 10 347,70 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
За вказаних обставин позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором в розмірі 21874,70 грн, судовий збір в розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу правову допомогу в розмірі 7 000 гривень.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ТОВ «Юніт Капітал» Хлопкова М.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, оскільки при поданні позовної заяви була допущена технічна помилка у прізвищі відповідача, тоді як інші установчі дані особи були зазначені правильно.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідачем ОСОБА_1 не було укладено кредитного договору, а тому він не повинен сплачувати за зобов'язання за цим договором, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості, яка утворилася за кредитним договором, до неналежного відповідача, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Колегія суддів не погоджується із цими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Судом встановлено, що 18.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений Договір кредитної лінії №699056936, який підписано останньою електронним підписом відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора MNV82YZ8. Відповідно до умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 11500,00 грн. шляхом ініціювання через банк провайдер на банківську карту № НОМЕР_1 (а.с.35 зворотній бік-38).
Кредитодавцем, на виконання умов договору ОСОБА_1 було надано кредитні кошти в розмірі 11 500,00 грн шляхом перерахунку на банківську картку № НОМЕР_1 . Вказане підтверджується платіжним дорученням від 18.01.2022 (а.с. 19).
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором від 18.01.2022 станом на 25.06.2025 заборгованість за кредитним договором не погашена та складає 21 847,70 грн. за період з 04.06.2025 по 25.06.2025 (а.с. 44).
Із копій розрахунків заборгованості за кредитом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 21 847,70 грн (а.с. 45-47).
28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 214 від 31.01.2023, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
23.02.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №23/0224-01. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу №04/06/25-Ю відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників №б/н від 04.06.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21 847,70 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач звернувся до неналежного відповідача, зокрема відповідачем вказав ОСОБА_1 , тоді як кредитний договір був укладений з ОСОБА_1 .
Проте такий висновок суду є безпідставним, оскільки позивачем окрім прізвища, ім'я та по-батькові було зазначено і інші установчі дані особи, зокрема дату народження відповідача, адресу проживання, ідентифікаційний код особи, при цьому суд першої інстанції не пересвідчився в правильності наданих позивачем даних особи, а саме не залишив позовну заяву без руху для усунення зазначених неточностей. Крім того, судом першої інстанції було направлено запит до Ямпільської міської ради про надання відомостей про місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповіді на який Центром надання адміністративних послуг Ямпільської міської ради було вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований на території Ямпільської територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 .
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не використав усіх можливостей для усунення зазначених невідповідностей у прізвищі відповідача, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав звернення позивача до суду з позовом до неналежного відповідача.
Розглядаючи справу по суті спору слід зазначити наступне.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається».
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 699056936 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли 18 січня 2022 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.
Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Відтак, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв'язку із зверненням позивача до неналежного відповідача, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, однак приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки на момент укладення договору факторингу у відповідача були відсутні кредитні зобов'язання перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги часткового його спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити з інших підстав.
Разом з тим, хоч суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу позивача, проте з наведених в мотивувальній частині підстав відмовив у задоволенні позовних вимог, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав про здійснення перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2025 скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
В.В. Оніщук