Справа № 127/25499/25
Провадження № 22-ц/801/2483/2025
Категорія: 60
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Сопрун В. В.
10 грудня 2025 рокуСправа № 127/25499/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Копаничук С.Г., Матківської М.В.,
за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/25499/25 запозовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії,
за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року,яке ухвалив суддя Сичук М.М. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 08 жовтня 2025 року,
В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії, мотивуючи її тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/802/22-а від 15 лютого 2022 року, яке набрало законної сили, було визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_2 з 71 % до 70 % відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії.
Цим же рішенням суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 71 % сум грошового забезпечення, та виплатити перераховану пенсію з урахуванням раніше виплачених сум.
Також було визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку та виплаті пенсії відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 травня 2021 року № ХЛ46926, яка містила відомості про основні та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії).
Суд зобов'язав відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням зазначених у довідці даних, починаючи з 01 квітня 2019 року, виходячи із 71 % суми грошового забезпечення та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Станом на 14 серпня 2025 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/802/22-а від 15 лютого 2022 року не виконано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, про що 19 травня 2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис № 1757.
Єдиним спадкоємцем його майна за законом є позивач ОСОБА_1 , онука померлого, що підтверджується довідкою № 8661/02-14 від 19 грудня 2023 року.
04 грудня 2023 року відповідач у відповідь на запит державного нотаріуса Другої Вінницької державної нотаріальної контори від 16 листопада 2023 року повідомив, що у померлого відсутня недоотримана пенсія. Однак у тій же відповіді зазначив, що згідно з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/802/22-а сума заборгованості становить 187 371,57 грн.
Саме з цієї відповіді позивачка вперше дізналася про наявність заборгованості та про саме рішення суду, оскільки раніше їй про це не було відомо, як і про те, що померлий дід був пенсіонером та мав право на вказані суми.
Таким чином, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму недоотриманої пенсії в розмірі 187371,57 грн, а також судовий збір.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії у розмірі 187371,57 грн, а також судовий збір у розмірі 1498,97 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, не надав належної оцінки характеру обставин, що мають вирішальне значення для розгляду справи. Просило скасувати рішеннята ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач вказав, що дана справа мали би розглядатися по нормам КАС України - окружним адміністративним судом. Так, дійсно ОСОБА_2 отримував в Головному управлінні пенсію за Законом № 2262. Заборгованість управління згідно зазначеного рішення становить 187371,57 грн. Позивачу надано роз'яснення щодо процедури виконання рішення суду після смерті її діда. Головним управлінням вжито всіх можливих заходів у відповідності до законодавства щодо виконання судового рішення на користь позивача.
Вказана заборгованість буде виплачена після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету України. Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших додаткових рішень. За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки завершальною стадією судового провадження є виконавче провадження.
Спір у справі про стягнення заборгованості з виплати пенсії є тотожним спору у справі № 120/802/22-а, які уже розглянуті Вінницьким окружним адміністративним судом, рішення набули законної сили та перебувають на стадії виконання.
Неотримання донарахованих коштів позивачу відбулося не з вини відповідача, а через брак коштів на виконання рішень суду, що проводиться в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат
Відповідач вважає, що рішення суду відображає виключно позицію позивача, що свідчить про його однобічність та упередженість, тому є таким, що підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Денисов М.С. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Учасники справи подали заяви про розгляд зазначеної справи у їх відсутність, тому апеляційний суд ухвалив розглянути справу у їх відсутність.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за життя її дід ОСОБА_2 оскаржував дії ГУ ПФУ у Вінницькій області, було ухвалено рішення суду, що набрало законної сили, і він набув право отримання 187371,57 грн пенсійних виплат, проте кошти залишилися не одержаними, а відтак не виплачена сума пенсії підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь спадкоємиці, позивачки у справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 120/802/22-а визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_2 з 71 % до 70 % грошового забезпечення та відмови у проведенні її перерахунку з урахуванням довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 травня 2021 року № ХЛ46926. Зазначеним рішенням суд зобов'язав відповідача провести відповідний перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року та виплатити нараховану, але невиплачену суму з урахуванням раніше здійснених виплат.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом ДРАЦС 19 травня 2023 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з довідкою № 8661/02-14 від 19 грудня 2023 року та поданими позивачкою документами про родинні відносини (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, архівний витяг із актового запису про народження її батька), позивачка є єдиним спадкоємцем майна померлого (а.с.12 - 17, 20).
Після смерті діда позивачка звернулася до нотаріуса для відкриття спадщини, під час чого нотаріус надіслав запит до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо наявності у спадкодавця недоотриманої пенсії. Листом від 04 грудня 2023 року Пенсійний фонд повідомив, що за ОСОБА_2 не рахується недоотриманої пенсії, однак при цьому зазначив, що сума заборгованості, визначена відповідно до рішення суду, становить 187 371,57 грн (а.с.26).
Саме з цього листа позивачка дізналася про існування судового рішення, яке набрало законної сили, а також про суму коштів, нарахованих, але не виплачених померлому.
Після цього позивачка 20 грудня 2023 року звернулася до Пенсійного фонду із заявою про виплату зазначеної суми як спадкоємиця. Однак листом від 18 січня 2024 року відповідач відмовив у задоволенні звернення, мотивуючи це необхідністю здійснення процесуальної заміни сторони у виконавчому провадженні (а.с.21, 25).
В подальшому ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі № 120/802/22-а у задоволенні клопотання позивачки про заміну сторони було відмовлено, оскільки вимоги у вказаній справі мають особистий характер і не передбачають правонаступництва.
Статтею 41 Конституції України і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майно, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1). Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини 2).
За правилами статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).
За змістом статей 1216, 1217, 1218, 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Статтею 1219 ЦК України визначено, що складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства у об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Порядок виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера врегульований статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частин 1-3 цієї статті суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, цими законами визначений спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, не обмежуючи право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Положеннями цих законів визначено подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Так, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо вони у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості, вона переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Таке узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 та від 30 січня 2024 року у справі № 420/8604/21.
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначено про те, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:
- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, про зобов'язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом частини третьої статті 12 і частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
За правилами статті 77 ЦПК України належними є докази, які місять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами 1-2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінені на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 120/802/22-а, які ухвалено за життя спадкодавця ОСОБА_2 , та набрали законної сили, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату пенсії в загальному розмірі 187371,57 грн, що належали діду позивача, залишилися ним недоодержаними у зв'язку з його смертю, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції в тому, що позивач ОСОБА_1 успадкувала належну спадкодавцю - її діду ОСОБА_2 , суму пенсії, відповідно до положень статті 1227 ЦК України, а тому заявлена нею вимога про стягнення грошових коштів з органу пенсійного фонду є ефективною в розрізі поновлення порушених спадкових прав.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку з незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця за законом, на отримання належного їй спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою ним за життя.
Доводи апеляційної скарги в тому, що справа мала б розглядатися за нормами КАС України окружним адміністративним судом, згідно вимог частини 1 статті 5 і частини 1 статті 19 КАС України, спростовуються таким.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Статтею 19 КАС України у пункті 1 частини 1 визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У даній справі спір між сторонами виник з приводу захисту іншим позивачем - спадкоємцем ОСОБА_2 - ОСОБА_1 свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії, яка належала спадкодавцю за життя, тому цей спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2024 року в справі № 461/5878/22 (провадження № 61-10302св23).
Доводи апеляційної скарги про тотожність спору у даній справі про стягнення заборгованості з виплати пенсії у сумі 187371,57 грн, із спором у справі № 120/802/22-а, є неспроможними, оскільки тотожними є спори між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Спори у цих справах різняться і сторонами, і предметом спору і підставами.
Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Копаничук С.Г.
Матківська М.В.