Справа № 591/9541/25
Провадження № 2-а/591/533/25
09 грудня 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Косар А. І.
розглянув у порядку письмового провадження у м. Суми справу єдиний унікальний номер:591/9541/25
про скасування рішення
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Департамент патрульної поліції Національної поліції України
та установив:
ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду міста Суми з адміністративним позовом, в якому просив:
- скасувати постанову поліцейського 2 взводу 6 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Черкаській області молодшого лейтенанта поліції Шевчука Павла Олександровича Серія ЕНА №5469363 від 13.08.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративне стягнення /штраф у розмірі 340 грн/ на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП;
- закрити справу про адміністративне правопорушення.
Аргументи позивача
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог закону, а притягнення його до адміністративної відповідальності є протиправним з огляду на відсутність належних та достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення, та порушення процедури її прийняття, а саме:
- наявність сумнівів щодо правильності заміру швидкості автомобіля, оскільки технічний прилад фіксації не був стаціонарно вмонтованим;
- відсутність обмежувальних дорожніх знаків та знаку "5.76" на трасі "Київ-Одеса" в місці заміру швидкості;
- оскаржувана постанова винесена неуповноваженою особою. Ні КУпАП, ні відомча Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення №1395 від 07.11.2015, не передбачають колегіального розгляду справ даної категорії декількома працівниками поліції. При винесенні оскаржуваної постанови проводив розгляд справи, роз'яснював права та спілкувався з позивачем на місці зупинки транспортного засобу один інспектор, анкетні дані його позивачу не відомі оскільки він не представився, а спірну постанову виніс зовсім інший інспектор (Шевчук Павло Олександрович), який не проводив розгляд справи, тому не мав жодних повноважень на її винесення. В даному випадку порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення.
22 серпня 2025 року Ухвалою суд відкрив провадження у справі з розглядом справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечення відповідача
Представником відповідача Котух Миколою Володимировичем подано відзив на адміністративний позов з додатками, відповідно до якого заперечується проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та спростовується, у тому числі правове обґрунтування неможливості використання лазерного вимірювача швидкості TruCam у ручному режимі шляхом його тримання на момент вимірювання безпосередньо в руках поліцейського. Водночас надано суду фото і відеозаписи.
Відповідач посилається на те, що 13.08.2025 об 11.17 год. на 210 км + 650 м автомобільної дороги М-05 Київ-Одеса поліцейським за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000340), було зафіксовано, що водій транспортного засобу марки FORD KUGA д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 91 км/год, в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/ год» при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/ год, чим порушив абз. б п. 12.9 ПДР, після чого цей автомобіль було зупинено. Покликався на правомірність дій та передбачений законодавством порядок розгляду справи про адмінправопорушення поліцейським, вказав, що оскаржувана постанова винесена поліцейським у межах повноважень і на підставі встановлених обставин справи.
Позивач подав відповідь на відзив, доводи якої аналогічні до викладених у позовній заяві, та доповнено тим, що матеріали фотофіксації не містять зображення позивача (водія) під час руху з перевищенням швидкості. Разом з цим, позивач вказує на ту обставину, що він рухався у крайній лівій смузі і були відсутні дублюючі дорожні знаки 3.29 на розподільній смузі чи з лівого боку дороги, що є порушенням вимог ПДР та ДСТУ 4100-2014 щодо їх встановлення. Просить скасувати спірну постанову за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення за статтею 122 ч.1 КУпАП і закрити провадження.
У якості додаткового обґрунтування своєї правової позиції сторона позивача посилається на висновки, викладені у постановах адміністративних апеляційних судів, зокрема, Другого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022 №528/657/21, П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2023 у справі № 523/21754/21, Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2023 у справі №537/4293/21, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі №308/344/23, Другого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі №554/6366/22, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі 161/15296/22, Другого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 у справі №638/4844/22, Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі №758/8181/23, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №442/980/24, Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №216/3219/23, Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №398/78/24, Третього апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №404/4110/23, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі №161/8600/24, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі №308/13697/24, Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2024 у справі №337/1097/24, Третього апеляційного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі №201/10754/24, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №466/6448/24, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2025 у справі №308/10755/24, Третього апеляційного адміністративного суду від 06.03.2025 у справі №932/8586/23, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі №344/1132/25, Третього апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі №314/1455/24, Третього апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі №199/7960/24, Третього апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 у справі №336/12208/24 тощо.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, суд ухвалив продовжити строк розгляду адміністративного позову, згідно з положеннями статті 286 Кодексу адміністративного судочинства (КАС)України.
Проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Серія ЕНА №5469363 у справі про адміністративне правопорушення від 13.08.2025, 13.08.2025 об 11 год. 17 хв. 02 сек. (М-05 Київ-Одеса 210 км 650 м) А/Д М-05 Київ-Одеса 211 км водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки FORD KUGA номерний знак НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 91 км/год, в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/ год». Перевищив встановлену швидкість руху більш як на 20 км/ год. Швидкість руху вимірювалась TruCAM ТС 000340, чим порушив п. 12.9.б ПДР - перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху передбачених знаками 3.29, 3.31, 30.3, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Цією постановою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340.00 грн.
Штраф відповідно до постанови підлягав добровільній сплаті протягом п'ятнадцяти днів, а у подальшому у порядку примусового її виконання підлягає стягненню подвійний розмір штрафу 680.00 грн.
Позивач у добровільному порядку 14.08.2025 сплатив штраф у розмірі 340.00 грн відповідно до постанови Серія ЕНА №5469363 від 13.08.2025, що підтверджується копією вкладки «Адмінпрактика» ІПНП, що долучена відповідачем до відзиву.
Разом з цим, не погоджуючись із постановою про притягнення до адміністративної відповідальності Серія ЕНА №5469363 від 13.08.2025, позивач звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
З метою забезпечення безпеки дорожнього руху на дорогах встановлюється безпечна та максимальна швидкість з якою дозволено рухатися транспортним засобам на певних ділянках доріг. Відтак, згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У силу вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.
Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху, безпечна швидкість швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах.
Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху дорожня обстановка сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Відповідно до п. 12.1 Правил дорожнього руху, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Відповідно до підпункту «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості»: забороняється рух зі швидкістю, що перевищує зазначену на знаку.
Знак 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості» - забороняє в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку тощо) рух із швидкістю, яка перевищує зазначену на знаку.
Частиною першою статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами 1, 2, 3, 4, 6 і 7 статті 122 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. (ч. 4 статті 258 КУпАП).
Відповідно до ч. 7 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення щодо виявлення порушень ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.
Згідно з ч. 1 статті 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 13.08.2025 об 11:17:02 (М-05 Київ-Одеса 210 км 650 м) А/Д М-05 Київ-Одеса 211 км водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки FORD KUGA д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 91 км/год, в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/ год». Перевищив встановлену швидкість руху більш як на 20 км/ год., чим порушив п. 12.9.б ПДР - перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху передбачених знаками 3.29, 3.31, 30.3
При цьому, фіксація швидкості руху вказаного транспортного засобу здійснювалась за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM ТС 000340.
За приписами статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Технічні прилади та технічні засоби, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Наведена норма не зобов'язує, а дозволяє поліцейським закріплювати технічні прилади. Крім того, за даними ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів лазерний вимірювач TruCAM відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач TruCAM також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Згідно висновку експерта від 18.09.2024 № 04/04/02-15478/ВН, Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки «TruCAM LTI 20/20» виробництва Laser Technology Inc США №22-01/32624 від 26.11.2024 чинного до 26.11.2025, прилад TruCAM LTI 20/20 (сервісний номер № ТС 000340) відповідає вимогам технічної документації на вимірювач та має допустиму похибку при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах + - 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год та + - 1 % в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год.
До того ж, Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 № 833 «Про функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі», визначено, що технічні засоби (прилади контролю) - це пристрої, що дають змогу в автоматичному режимі здійснювати виявлення та фотозйомку або відеозапис подій, що містять ознаки адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, та інформація в яких захищена згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.
Такі технічні засоби входять до системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі (далі - система), визначення терміну якої встановлює, що це - взаємопов'язана сукупність технічних засобів (приладів контролю), програмних і апаратних засобів обробки отриманих за допомогою технічних засобів (приладів контролю) інформаційних файлів та метаданих, обміну з використанням телекомунікаційних мереж інформацією, необхідною для реалізації організаційних і процесуальних заходів під час здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, що функціонує в єдиній інформаційній системі МВС.
У даному випадку, лазерний вимірювач швидкості TruCAM є засобом саме вимірювальної техніки, а не засобом фото-відеофіксації і відповідає вимогам Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», відповідно до статті 1 якого засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об'єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності.
Таким чином, суд приходить до переконання про те, що засіб вимірюваної техніки TruCAM 20/20 ТС 000340, є належним засобом для встановлення швидкості руху транспортних засобів.
Позицію позивача про неможливість використання засобу вимірюваної техніки TruCAM у ручному режимі, суд не приймає до уваги, оскільки можливість застосування приладу в ручному режимі описана в його методичних рекомендаціях щодо використання та інструкції з використання. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
При цьому, достовірність інформації про порушення Правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam, у тому числі під час її пред'явлення в якості речового доказу в адміністративному судовому процесі.
У свою чергу, на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП відповідачем надано відеозаписи з бодікамери 765303 та відеозапис з приладу TruCAM ТС 000340.
Приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
У даному випадку, на обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Спірна постанова містить посилання на технічні засоби, якими здійснювалась дана відеофіксація вчинення позивачем відповідного правопорушення, що свідчить про дотримання вимог статті 283 КУпАП.
У графі додатків (пункт 7) постанови вказано про долучення таких відеозаписів, що свідчить про дотримання відповідачем норм чинного законодавства.
На долученому до відзиву відповідача фото видно дату - 13/08/2025, час - 11:16:49, зафіксовану швидкість транспортного засобу - 91 км за год, відстань до об'єкту - 130.3 м, допустима швидкість - 50 км за год, швидкість, з якої фіксується перевищення встановлених обмежень швидкості - 91 км за год, ділянка - М-05 Київ-Одеса 210 км 650 м, координати вимірювання швидкості. На фото зафіксовано індивідуальний номерний знак транспортного засобу марки FORD KUGA.
При оформленні оскаржуваної постанови зазначено державний реєстраційний номер транспортного засобу марки FORD KUGA - НОМЕР_1 .
У судовому засіданні досліджено відеозапис «clip-0» з нагрудної камери поліцейського № 765303, з якого вбачається наступне:
- з початку запису поліцейський фіксує приладом TruCam швидкість руху транспортного засобу «FORD KUGA»; прилад має відповідний спеціальний плечовий приклад для опори під час використання в ручному режимі, що передбаччено його технічними характеристиками;
- з 11:17:50 поліцейський представився, чути прізвище Шевчук та пояснює причину зупинки, суть правопорушення позивачу;
- з 11:19:10 поліцейський роз'яснює права позивачу;
- з 11:20:00 поліцейський ознайомлює позивача з доказами правопорушення;
- з 11:22:40 поліцейський ознайомлює позивача з винесеною постановою та вручає її копію під підпис;
- з 11:22:40 поліцейський надає позивачу для ознайомлення документи на прилад TruCam і зняття фотокопій.
Отже доводи позивача про відсутність доказів перевищення ним швидкості не знайшли свого підтвердження.
Суд не погоджується з позицією позивача про те, що на фото та відео не видно, що за кермом автомобіля був саме позивач, оскільки під час фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, а не самого водія.
Суд наголошує, що водій при керуванні автомобілем зобов'язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР, не розраховуючи на те, що факт вчинення правопорушення не буде належним чином зафіксований.
Таким чином, суд, виходячи із встановлених у справі обставин, не вбачає протиправності у діях відповідача під час винесення оскаржуваної постанови, натомість вбачає відсутність усвідомлення позивачем своєї відповідальності за керування ним транспортним засобом з перевищенням швидкості.
Суд також відхиляє доводи позивача про те, що спірна постанова складена неуповноваженою особою. Статтею 217 цього ж Кодексу передбачено, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків. Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у пунктах 2, 5 статті 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України. Відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядають Органи Національної поліці. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
При цьому, посилання позивача на висновки, викладені у постановах адміністративних апеляційних судів за 2021-2025 роки суд не приймає до уваги, оскільки, ці судове рішення, відповідно до ст. 7 КАС України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм ч. 5 ст. 242 КАС України, їх висновки не є обов'язковими для врахування.
З огляду на вказане, суд констатує про наявність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого частиною першою статті 122 КУпАП.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданого адміністративного позову, Суд виходить з наступного.
Поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Згідно з вище зазначеними нормами чинного законодавства, Позивач у добровільному порядку 14.08.2025 сплатив штраф у розмірі 340.00 грн відповідно до спірної постанови Серія ЕНА №5469363 від 13.08.2025, що підтверджується копією вкладки «Адмінпрактика» ІПНП, що долучена відповідачем до відзиву.
Як спосіб захисту порушеного права позивач заявляє вимогу про скасування рішення та закриття провадження у справі.
Разом з цим, Позивачем не наведено жодних аргументів щодо вчинення дій, направлених на врегулювання спірного питання, а саме, добровільного виконання спірної постанови відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини у цій справі є неврегульованими.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 червня 2018 року у справі №826/19388/16.
За правилами ст. 9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст. 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Аналізуючи всі доводи сторін, суд також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вищенаведене, факт порушення позивачем ПДР та вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП є належно встановленим та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Спірна постанова складена поліцейським управління патрульної поліції, тобто уповноваженою на це законом особою.
Позивач, в свою чергу, не спростував факту виявленого правопорушення, судом встановлено правомірність притягнення останнього до адміністративної відповідальності, тому відсутні підстави як для скасування оскарженої постанови відповідача, так і для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про залишення рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Відповідно до ст. 139 КАС України, враховуючи відмову у задоволенні вимог позивача, а також звільнення позивача від сплати судового збору в силу закону, зокрема пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати суд відносить на рахунок держави.
Керуючись стст. 5, 9, 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Залишити постанову поліцейського 2 взводу 6 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Черкаській області молодшого лейтенанта поліції Шевчука Павла Олександровича Серія ЕНА №5469363 від 13.08.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративне стягнення /штраф у розмірі 340 грн/ на підставі частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення без змін, а адміністративний позов ОСОБА_1 без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини четвертої статті 286 КАС, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі «Судова влада України» за веб-адресою: http://zr.su.court.gov.ua/sud1805/.
Інформація про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання як тимчасово переміщеної особи: АДРЕСА_2 , Україна;
відповідач Департамент патрульної поліції код ЄДРПОУ:40108646; місцезнаходження юридичної особи: вул. Федора Ернста, буд.3, м. Київ, 03048, Україна; адреса для листування: вул. Лесі Українки,21, м. Черкаси, 18029, Україна; представник Котух Микола Володимирович, довіреність №18045/414/3/01-2024 від 13грудня 2024.
Суддя А. І. Косар