Справа № 591/1191/25
Провадження № 1-кп/591/37/25
10 грудня 2025 року Зарічний районний суд м.Суми в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження №22024200000000444 щодо обвинувачення:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Маріуполь Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
ОСОБА_7 , являючись уродженцем і мешканцем м. Маріуполь Донецької області, не будучи прихильником української державності, самостійності та незалежності України, перебуваючи під інтелектуальним впливом виховання в дусі комуністичних ідей та імперської російської ідеології, після подій 2014 року вирішив порушити правовий зв'язок з державою Україною, який до того знаходив свій вияв у взаємних правах та обов'язках, та набути громадянство російської федерації без позбавлення українського.
З цією метою, ОСОБА_7 , перебуваючи в умовах політичних подій в Україні з початку 2014 року, маючи паспорт громадянина України серійний номер НОМЕР_1 від 26.06.1996, виїхав на територію російської федерації до м. Владивосток, де отримав паспорт громадянина росії за № НОМЕР_2 , виданий 24.01.2024 (російською мовою) «умвд россии по приморскому краю, код подразделения 250-0006», із зазначенням місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст.ст. 2 та 5 Конституції України територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою та право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу. Відповідно до ст. 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум.
Питання про зміну території або конституційного ладу в Україні вирішуються виключно на всеукраїнському референдумі, який може бути назначений тільки Верховною Радою України, при цьому остання не надавала свого дозволу на проведення всеукраїнського референдуму щодо зміни меж території України та конституційного ладу в України.
Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно ст. 2 Конституції України, суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Відповідно до ст. 5 Конституції України, Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, основні засади якого визначено в розділах І, III, XIII Конституції України, належить виключно народові. Тобто, тільки народ має право безпосередньо, шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Згідно ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 8 Конституції України зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Таким чином, ОСОБА_7 , не маючи патріотичних переконань, проігнорував ту обставину, що в умовах 2014 року Україна була змушена докладати необхідних зусиль щодо забезпечення своєї безпеки, а тому й вдалася до внутрішньодержавного заходу, що створило надалі відповідні умови для протистояння загрозам. При цьому введення особливого стану в державі було вимушеною мірою під якою слід розуміти надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу.
24.02.2022 російською федерацією (далі - рф), державою-агресором, було першою застосовано збройну силу проти України і розпочато вчинення агресії, зумовлену з окупацією території держави Україна.
Згідно з Конституцією України, вона є суверенною та незалежною державою, а її суверенітет поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагською конвенцією 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
В порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент рф, а також інші представники військово-політичного керівництва рф, всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), підготували та розв'язали із залученням підрозділів збройних сил рф агресивну війну та військовий конфлікт на території України.
В результаті вчинення вказаних дій військовими формуванням держави-агресора рф було тимчасово окуповано частину територій України, перелік яких затверджено Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004.
У відповідь на вказані дії держави-агресора 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було неодноразово продовжено у встановленому законодавством України порядку.
У свою чергу, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що він є громадянином України, військовозобов'язаним, оскільки під час дії воєнного стану за законом мобілізувати можуть такі категорії чоловіків, як придатних за станом здоров'я віком від 25 до 60 років без досвіду військової служби, так і обмежено придатних з досвідом та без досвіду служби, але, не маючи патріотичних переконань, у ситуації, що склалася, та з особистих інтересів і вигоди, оцінивши обстановку в умовах військового стану, за відсутності фізичного чи психологічного впливу з боку представників держави-агресора вирішив стати на шлях протиправної діяльності та вчинив злочин проти основ національної безпеки України, пов'язаний з державною зрадою, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_7 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов'язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, умисно, з корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно не пізніше вересня 2024 року вирішив прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора) - рф.
Реалізуючи свій протиправний злочинний умисел, ОСОБА_7 , перебуваючи у м. Владивосток, Приморського краю, рф, за власною ініціативою, діючи на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеціУкраїни, перейшов на бік ворога, а саме: 13.09.2024 уклав контракт з міністерством оборони рф про проходження військової служби в збройних силах рф строком на 1 рік. Одразу після підписання контракту, був направлений та 15.09.2024 року прибув для проходження служби до в/ч НОМЕР_3 у АДРЕСА_3 , ( НОМЕР_4 окрема гвардійська бригада морської піхоти збройних сил російської федерації) на посаду стрільця 1 відділення 2 взводу 1 роти 2 батальйону та близько двох тижнів перебував за місцем постійної дислокації в/ч НОМЕР_3 у АДРЕСА_3 , де з 17.09.2024 року проходив навчання із військової підготовки.
При цьому, ОСОБА_7 не вчинив жодних дій направлених на ухилення від проходження служби в зс рф, або на добровільну здачу в полон Збройним Силам України (далі - ЗСУ).
Надалі, у період часу не пізніше 08.10.2024 року, ОСОБА_7 у складі НОМЕР_4 окремої гвардійської бригади морської піхоти зс рф був передислокований до Суджанського району Курської області, рф, де будучи озброєним стрілецькою зброєю АК-12, виконував бойові завдання проти ЗСУ. Під час виконання бойових завдань використовував позивний « ОСОБА_8 ».
Під час наступу ЗСУ 12.10.2024, ОСОБА_7 отримав вогнепальні поранення та був взятий в полон військовослужбовцям ЗСУ, тим самим було припинено його протиправну діяльність.
Таким чином, ОСОБА_7 у зазначений період часу з 13.09.2024 року по 12.10.2024 року вчинив кримінально карані дії, пов'язані з державною зрадою, вчиненою в умовах воєнного стану, основними складовими взаємозв'язаними ознаками та мотивами якого є:
- спеціальний антидержавницький мотив - вчинення діяння на шкоду інтересам України та корисливий мотив;
- мета - заподіяння шкоди національній безпеці України;
- перехід на бік ворога та здійснення ним підривної діяльності проти України у вигляді участі в бойових діях на боці ворога у складі в/ч НОМЕР_3 у зв'язку з добровільним укладанням контракту з міністерством оборони рф;
- добровільний характер його протиправної, злочинної діяльності, здійснений з власного бажання, без фізичного та психічного примусу.
Тобто ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні державної зради - діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
В судовому засіданні ОСОБА_7 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення не визнав, пояснивши, що паспорт громадянина України отримав у 16 років, коли мешкав у м.Маріупіль. Після цього, отримав паспорт рф, у 2015 році, при цьому писав до посольства України відмову від громадянства України. Інших дій щодо відмови від громадянства України не вчиняв. Долею написаної заяви не цікавився. 13.09.2024 через тяжкий фінансовий стан, добровільно уклав контракт на проходження військової служби у Збройних силах рф. У Криму він проходив навчання, отримав позивний « ОСОБА_8 », потім їх перевезли до м.Курськ, де видали зброю, а через декілька днів він попав у полон.
За участю обвинуваченого були досліджені письмові докази. Клопотань про їх неналежність чи недопустимість стороною захисту не заявлялось та судом неналежності та недопустимості доказів не було встановлено.
Суд вважає, що не дивлячись на позицію обвинуваченого, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, підтверджується дослідженими судом доказами, наданими стороною обвинувачення, зокрема:
- інформація здобута на виконання доручення слідчого про те, що ОСОБА_7 з родиною зареєстрований у м.владивосток рф та користувався мобільним телефоном російського оператора мобільного зв'язку; що ОСОБА_7 уродженець м.Маріуполь Донецької області та документований паспортом рф, а також - копія такого паспорту рф (а.с. 56-63);
- інформація ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_7 - стрілець НОМЕР_5 окремої бригади морської піхоти Чорноморського флоту ВМФ зс рф, позивний « ОСОБА_8 », 12.10.2024 потрапив у полон в АДРЕСА_4 , а також - окрема справа військовополоненого, згідно якої ОСОБА_7 уклав контракт зі зс рф та, перебуваючи в Курській області, отримав поранення та добровільно здався у полон (а.с. 64-90);
- інформація управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Сумській області про те, що ОСОБА_7 є уродженцем м.Мариуполь Донецької області та документований паспортом України (а.с. 91);
- відповідь Департаменту консульської служби про те, що відсутня інформація про звернення ОСОБА_7 з клопотанням про вихід з громадянства України та з оформлення подання про втрату ним громадянства України (а.с. 93);
- відповідь УДМС в Сумській області про те, що ОСОБА_7 за даними «Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами» документований паспортом України (а.с. 95);
- досліджений у судовому засіданні відповідно до ч.11 ст. 615 КПК України відеозапис допиту свідка ОСОБА_9 від 12.11.2024 та протокол огляду такого диску з відеозаписом, відповідно до яких свідок повідомив, що є військовополоненим. ОСОБА_7 він знає, познайомився з ним під час військової служби в зс рф у 2024 р. Знає, що він народився у м.Мариуполь, а проживав у м.Владивосток. Їх разом взяли в полон у Курській області (а.с. 96-101);
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.11.2024 проведеного зі свідком ОСОБА_9 , який на одному із фотознімків упізнав військовослужбовця зс рф ОСОБА_7 , який відомий йому під позивним « ОСОБА_8 », з яким вони проходили службу у складі НОМЕР_4 окремої гвардійської бригади морської піхоти зс рф та з яким був взятий у полон (а.с. 102-106);
-протокол огляду від 15.11.2024 мобільного телефону «SamsungS24Ultra» оперуповноваженого ДВКР СБ України в додатку WhatsApp Bussinnes якого міститься діалог з користувачем ОСОБА_10 , з якого вбачається, що остання надіслала фотознімки: (російською мовою) «контракта о прохождении военной службы» та копію паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_7 (а.с. 107-116), а також - протокол огляду вказаних документів від 20.11.2024 (а.с. 117-122).
Крім того, в суді допитано як свідка - працівника СБУ ОСОБА_11 , який зазначив, що ОСОБА_7 потрапив у полон восени 2024 року, після чого він його опитував. Під час такого опитування ОСОБА_7 повідомляв йому, що проживав до 2015 року в м.Маріуполь Донецької області, а потім виїхав в рф та вступив за контрактом на військову службу в зс рф. Після такого опитування свідок зв'язувався з дружиною ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , яка у месенджері надсилала йому документи: паспорт України на ім'я ОСОБА_7 та контракт, який останній укладав з зс рф
Після допиту обвинуваченого та дослідження вищезазначених письмових ОСОБА_7 було передано в якості військовополоненого державі агресору. У зв'язку із цим ухвалою суду від 22.08.2025 року прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження, відповідно до ст.323 КПК України, у відсутність обвинуваченого (in absentia).
При цьому, судом було враховано те, що відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).
Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
Крім того, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Також, суд зважає на те, що розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених законом, та не суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно з рішенням якого від 24 травня 2007 року у справі «Да Лус Домингеш Ферейра проти Бельгії» судове засідання за відсутності підсудного не суперечить вимогам ст. 6 Конвенції, якщо останній зможе згодом домогтися нового судового рішення за його участю, в якому містилася б оцінка висунутих проти нього обвинувачень за фактичними і юридичними обставинами справи.
В даному випадку, наявні у справі документи (щодо розміщення повісток та оголошень про виклик ОСОБА_7 до суду на стадії судового розгляду на офіційних сайтах Зарічного районного суду м.Суми, а також - у газеті «Урядовий кур'єр») свідчать про обізнаність ОСОБА_7 щодо продовження розгляду кримінального провадження стосовно нього і можливість здійснення свого права постати перед українським судом за діяння, які йому інкримінують.
Водночас, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи обізнаний, що стосовно нього в суді слухається справа, у подальші судові засідання не з'являвся, будучи належним чином повідомленим про розгляд кримінального провадження відповідно до вимог ст. 323 КПК України, шляхом опублікування повісток про виклик на офіційному сайті Зарічного районного суду м. Суми і в газеті «Урядовий кур'єр».
Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Також судовий розгляд відбувався з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
За таких обставин та враховуючи, що у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 здійснювалося спеціальне судове провадження (in absentia), судом досліджено, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_7 як обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Також кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника. Під час судового розгляду захисник не заперечував щодо продовження судового розгляду за спеціальною процедурою. Водночас, захисник вважав, що вина його клієнта не доведена, оскільки ОСОБА_7 набув громадянства рф і діяв як громадянин рф, тому не є суб'єктом інкримінованого йому злочину.
Але вважає таку позицію захисту необґрунтованою, оскільки ОСОБА_7 не вжито жодних заходів направлених на припинення громадянства України, і, відповідно, в суді відсутні докази того, що він припинив громадянство України.
Водночас, вина обвинуваченого ОСОБА_7 доведена сукупністю вищенаведених доказів в повному обсязі та його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.111 КК України, оскільки він вчинив діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.
Відповідно до вимог статей 50,65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо призначення покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
В даному випадку, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме те, що обвинувачений вчинив особливо тяжкий злочин, дані про особу обвинуваченого, який є несудимим, на обліку в псих- диспансері не перебуває, а також те, що обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7 , судом не встановлено.
Враховуючи такі відомості, суд вважає, що в даному випадку основне покарання ОСОБА_7 слід призначити в межах, встановлених санкцією статті, за якою його визнано винуватим, у виді позбавлення волі. Крім того, слід призначити й додаткове покарання у виді конфіскації, що передбачено санкцією ч.2 ст.111 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_7 не обирався.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 373-376, 395 КПК, суд, -
ОСОБА_7 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 111 КК України та призначити йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 15 років, з конфіскацієюмайна.
Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 слід обчислювати з дня його затримання для відбування покарання за даним вироком.
Строк додаткового покарання ОСОБА_7 у виді конфіскації майна обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На даний вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.
Копію вироку, яка підлягає врученню обвинуваченому, вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Судді