Справа № 642/5362/24 Головуючий суддя І інстанції Бородіна О. В.
Провадження № 22-ц/818/3188/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: визнання права власності
27 листопада 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Гєрцика Р.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради в особі представника Василенко Ігоря Юрійовича рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: державний нотаріус Другої Харківської міської нотаріальної контори Пилипенко Ольга Володимирівна про визнання права власності,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_2 , на житловий будинок АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що вона успадкувала вказану нерухомість після смерті свого батька, ОСОБА_2 , на підставі чого звернулася до Державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини.
11 липня 2024 року Позивачка отримала постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок, з тих підстав, що відсутня державна реєстрація на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Проте позивач вказує, що житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 не є самовільно побудованим, оскільки побудований ОСОБА_3 на підставі дозволу виконавчого комітету Ленінської Районної Ради депутатів трудящих міста Харкова (рішення № 4 від 03.02.1959 року). Для будівництва вказаного житлового будинку з надвірними будівлями на підставі вказаного рішення виконкому договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п'яти включно від 20.07.1959 року ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку з надвірними будівлями була надана в безстрокове користування земельна ділянка, яка використана ОСОБА_3 за її цільовим призначенням, а саме, вона в строк, вказаний у договорі побудувала житловий будинок з надвірними будівлями. З 1970 року проживала по день смерті була прописана в будинку ОСОБА_3 , здійснювала господарський клопіт за будинком та надвірними будівлями, вона як власник володіла, користувалися та розпоряджалися своїм майном на власний розсуд.
ОСОБА_4 була матір'ю спадкодавця, ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 202 від 02.06.1966 року про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_2 , де в графі «мати» вказана ОСОБА_5 , а в графі «батько» вказаний ОСОБА_6 .
Дід позивачки - ОСОБА_6 одружився з гр. ОСОБА_3 11.11.1965 року, про що свідчить Свідоцтво про шлюб, видане Ленінським Р/б РАЦС м. Харкова, 11.11.1965 року ((свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 ).), де наречена після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка та стала « ОСОБА_5 ».
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько спадкодавця, ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати спадкодавця, ОСОБА_5 .
Син ОСОБА_5 - спадкодавець ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спірну спадщину, оскільки він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, так як на день смерті проживав за вказаною адресою, здійснював господарський клопіт за будинком та надвірними будівлями, він як власник володів, користувався та розпоряджався своїм майном на власний розсуд.
Позивачка ОСОБА_1 , є донькою спадкодавця ОСОБА_2 , тобто спадкоємцем першої черги.
Після смерті батька позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину у відповідності до закону.
Вказала, що відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, який був чинний на день прийняття спадщини після ОСОБА_5 , - ОСОБА_2 був єдиним спадкоємцем за законом, прийняв спадщину після останньої, але не оформив права на спадщину в установленому порядку та право власності на вказане нерухоме майно не зареєстрував в реєстрі прав на нерухоме майно.
Отже, вказаний спірний житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , який був успадкований ОСОБА_2 після ОСОБА_5 та входить до складу спадщини, яку позивачка успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 березня 2025 року позовні вимоги було задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (і.н. НОМЕР_2 ) право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 75,5 кв.м., житловою площею 32,8 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 , який був прийнятий ним у спадщину за законом за життя після його померлої матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З таким рішенням не погодилась Харківська міська рада та в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11.03.2025 у справі № 642/5362/24 та прийняте нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На обґрунтування скарги вказані наступні доводи.
Позивачка не довела наявність права власності на спадщину у спадкодавця - ОСОБА_2 .
За життя спадкодавець ОСОБА_2 не зареєстрував права власності на вищевказаний житловий будинок на ім'я своєї матері та не визнавав права власності на вказаний житловий будинок своє ім'я у судовому порядку.
Згідно Довідки № 1098800, виданої Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 16.03.2021 року про зареєстровані права на об'єкт нерухомого майна з перевіркою відомостей з відкритих інформаційних ресурсів - інформація з паперових носіїв до 31.12.2012 року реєстрація права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 - відсутня. Інформація за результатами перевірки внесених відомостей до Реєстру прав власності на нерухоме майно до 21.12.2012 року - не зареєстровано.
Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.
Згідно ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини (день смерті спадкодавця).
Таким чином, на думку апелянта права власності у померлої гр. ОСОБА_5 на житловий будинок в цілому, що розташований в АДРЕСА_1 - (три літ. «А») немає, у зв'язку з чим, вказаний спірний житловий будинок не увійшов до складу спадщини її сина, гр. ОСОБА_2 , тому видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, нотаріус не мав можливості .
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року державна реєстрація прав є обов'язковою. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Апелянт вважає неналежним наданий позивачкою доказ безспірного введення в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 , а саме: незаповнену та не затверджену копію Акта приймання індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , який надано як доказ введення вказаного будинку в експлуатацію, який внаслідок цього суд не повинний був брати до уваги. На цій копії відсутні, як технічні характеристики будинку, так і підписи членів комісії та відсутній підпис та печатка секретаря виконкому який має бути затверджений рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради депутатів трудящих міста Харкова у 1970 році. Такі докази мають надаватися позивачем до суду або в оригіналах або їх архівних копіях.
Також вказано, що позивачкою не надано до суду належних та допустимих доказів існування станом на час звернення до суду та розгляду цієї справи № 642/5362/24 житлового будинку по АДРЕСА_1 , як предмету спору з тими самими технічними характеристиками, що були під час будівництва та завершення будівництва в 1959 році, як стверджує позивач, вказаного домоволодіння.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю реєстрації права власності за ОСОБА_4 та в подальшому за ОСОБА_2 , як її спадкоємцем, апелянт вважає, що є наявні підстави вважати спірне нерухоме майно, яке належало померлій - ОСОБА_4 , відумерлою спадщиною.
Крім того, зазначено, що оскаржуване рішення не містить належних та обґрунтованих мотивів та підстав, якими керувався суд задовольняючи позовну заяву.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька, який ІНФОРМАЦІЯ_5 помер, що прийняла спадщину фактом постійного проживання зі спадкодавцем на час його смерті.
В 1970 році індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 був збудований у передбаченому відповідним договором та рішенням органу місцевого самоврядування порядку на земельній ділянці, яка була з цією метою надана забудовникам у безстрокове користування, та прийнятий в експлуатацію в присутності ОСОБА_5 , в якому зазначено що будівництво розпочато в 1959 році, а закінчено в 1970 році.
Суд врахував, що всі господарсько-побутові будівлі та споруди у домоволодіннях, які належать громадянам і були побудовані до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 січня 1979 року "Про боротьбу з самовільним будівництвом господарсько-побутових будівель", і під час технічної інвентаризації не були відображені в матеріалах інвентаризації як самовільні, не відносяться до категорії самовільних (самочинних).
3 огляду на вищевикладене суд вважав доведеним обставини набуття ОСОБА_5 права власності на побудований нею у період 1959 -1970 роки спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
На момент смерті, ОСОБА_5 спадкоємцем першої черги був її син ОСОБА_2 - батько позивачки, який відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР фактично прийняв спадщину внаслідок проживання за адресою спірного житлового будинку.
Суд вказав, що до часу набрання чинності ЦК 2003 року та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Також до 05 серпня 1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст.ст.1217-1218 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть № 00016553789 від 15.04.2016 року.
ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 20.01.1995 року.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 21.02.2007 року шлюб розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 .
Батькі спадкодавця ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з актового запису № 202 від 02.06.1966 року Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.11.1965 ОСОБА_6 одружився з гр. ОСОБА_3 , де наречена після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка та стала « ОСОБА_5 ».
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько спадкодавця, ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданого повторно серії НОМЕР_5 від 18.02.2021 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати спадкодавця, ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданого повторно серії НОМЕР_6 від 21.04.2016 року.
Щодо наявності права власності ОСОБА_5 на нерухоме майно.
Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.
Згідно наданих документів вбачається, що згідно «акта указания границ» від 04.02.1956 року були проведено винос меж земельної ділянки в натурі площею 485 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та передано у використання громадянці ОСОБА_9 , на підставі рішення виконавчого комітету Ленінського районної ради депутатів трудящихся від 17.01.1955 року №2.
У 1956 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року №8502-II, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Оади СРСР від 26 серпня 1938 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селиш, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
З досліджених судом письмових доказів, вбачається, що згідно «акта указания границ» від 04.02.1956 року були проведено винос меж земельної ділянки в натурі площею 485 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та передано у використання громадянці ОСОБА_9 , на підставі рішення виконавчого комітету Ленінського районної ради депутатів трудящихся від 17.01.1955 року №2.
23.09.1959 року ОСОБА_9 розірвала шлюб з ОСОБА_10 .
Згідно Витягу з протоколу № 4 засідання Виконкому Ленінської Районної Ради депутатів трудящих м. Харкові від 03.02.1959 року, розглянули заяву ОСОБА_11 про переоформлення договору забудови 10/ІІ від 1956 року на неї та її чоловіка ОСОБА_12 по АДРЕСА_1 , та вирішили про зобов'язання РЖУ Ленінського району м. Харкова укласти Договір забудови з гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_12 замість Договору забудови від 10.02.1956 року з гр. ОСОБА_3 ).
Відповідно до Договору надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з кількістю кімнат від однієї до п'яти включно від 29.06.1959 року , посвідчений Другою Харківською нотаріальною конторою, 30 липня 1959 року за реєстром № 3-842, був посвідчений на ім?я гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_12 ,
Відповідно до Рішення № 20/14 виконавчого комітету Ленінської районної Ради депутатів трудящих від 09 лютого 1965 розглянуто заяву громадянки ОСОБА_3 , про оформлення документів про право власності, де вирішено:
- угоду забудови з гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_12 з РЖУ Ленінського району м. Харкова на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 вважати розірваною.
- після закінчення будівництва і здачі будинку в експлуатацію Райжитлуправлінню Ленінського району видати свідоцтво про право власності на все домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 замість угоди забудови.
У 1970 році індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію в присутності ОСОБА_5 , в якому зазначено що будівництво розпочато в 1959 році, а закінчено в 1970 році.
Всі господарсько-побутові будівлі та споруди у домоволодіннях, які належать громадянам і були побудовані до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 січня 1979 року "Про боротьбу з самовільним будівництвом господарсько-побутових будівель", і під час технічної інвентаризації не були відображені в матеріалах інвентаризації як самовільні, не відносяться до категорії самовільних (самочинних).
Відповідач вказаних обставин та правових висновків суду першої інстанції належним чином не спростував, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з огляду на вищевикладене ОСОБА_5 набула право власності на побудований нею у період 1959 -1970 роки спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року до правовідносин щодо прийняття спадщини після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , слід застосовувати норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який діяв на час їх виникнення.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» до правовідносин, що виникли до прийняття 15.04.1991 Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство
Частиною першою статті 524 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року зазначається, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 527 ЦК УРСР, спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
Відповідно до статті 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
На момент смерті, ОСОБА_5 спадкоємцем першої черги був її син ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
ОСОБА_2 фактично вступив в управління домоволодінням, що підтверджується будинковою книгою для реєстрації громадян у будинку АДРЕСА_1 , та копією паспорта на ім'я ОСОБА_2 , з яких вбачається його постійне місце проживання за вказаною адресою з 23.06.1982 року.
Ст. 548 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
До часу набрання чинності ЦК 2003 року та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Відповідно до абз. 60 п.3.3 Інструкції про проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 не належить до самовільного будівництва індивідуальні житлові будинки, садові, дачні будинки господарські /присадибні/ будинки і споруди, прибудови до них, що побудовані до 05 серпня 1992 року.
Державна реєстрація права на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затверджене Наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18.02.2002 № 157/6445 з подальшими змінами. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будівлі та споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом та Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (наразі втратила чинність) було вперше встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва. Тобто, до 05 серпня 1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.
Тому з урахуванням легальної забудови земельної ділянки, яка була з цією метою надана забудовникам, не можна вважати, що у них не виникло внаслідок цього права власності. Отже, наведені з цього приводу у скарзі заперечення - є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, у передбачений законом спосіб, встановленому в ст. 549 ЦК УРСР, який діяв на момент виникнення правовідносин щодо прийняття спадщини після ОСОБА_5 , ОСОБА_2 був єдиним спадкоємцем першої черги за законом, прийняв спадщину після останньої, але не оформив права на спадщину в установленому порядку та право власності на вказаний житловий будинок не зареєстрував в реєстрі прав на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер.
У відповідності до ст. 346 ЦК України смерть власника є однією з підстав припинення права власності.
Відповідно до ст.ст.1217-1218 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями, який був прийнятий ним у спадщину за законом за життя після його померлої матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У відповідності до ст.ст.1268, 1269 ЦК України спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, у разі якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, згідно ч.1ст. 1270 ЦК України, якщо він не заявив про відмову від неї.
Враховуючи те, що до складу спадщини входить нерухоме майно, виконуючи свій обов'язок визначений ст. 1297 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця ( ч. 1 ст. 1221 ЦК України).
18.10.2016 було зареєстровано і внесено до Спадкового реєстру спадкову справу за номером № 428/2016 за фактом відкриття спадщини, про що є відповідний витяг № 45442214 від 18.10.2016.
Позивач, як спадкоємець першої черги, звернулася до державного нотаріуса Другої Харківської міської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька, оскільки спадщину вина прийняла фактом свого постійного проживання за однією адресою зі спадкодавцем на час його смерті.
Крім того, як вбачається з матеріалів спадкової справи № 428/2016 заведеної після померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з заявою від про відмову від спадщини на користь дочки померлого - ОСОБА_1 , звернулась спадкоємиця першої черги за законом - дочка померлого - ОСОБА_13 .
З заявою від про відмову від спадщини на користь дочки померлого - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 звернулась також спадкоємиця першої черги за законом - дочка померлого - ОСОБА_14 .
Відповідно до ст.ст.1296-1298ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька що прийняла спадщину, фактом постійного проживання зі спадкодавцем на час його смерті.
11.07.2024 державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Пилипенко О.В., керуючись ст. 49 Закону України "Про нотаріат", ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв'язку із відсутністю реєстрації права власності на нерухоме майно за спадкодавцем. При цьому ніяких заперечень щодо права спадкування після смерті спадкодавця та порушення порядку прийняття спірної спадщини - нотаріус не вказала.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку
Отже, доводи скарги не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.
З огляду на вищевказані обставини, які відповідачем не спростовані, суд першої інстанції відповідно до вказаних норма матеріального права ухвалив законне та обґрунтоване рішення про захист права спадкування позивачки.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Харківської міської ради в особі представника Василенко Ігоря Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 березня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 10 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Р.В.Гєрцик.
Н.П.Пилипчук.