Іменем України
09 грудня 2025 року
м. Харків
справа №953/7670/24
провадження № 22-ц/818/4615/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в зв'язку із затримкою видачі копії наказу про звільнення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 07 липня 2025 року, постановлене під головуванням судді Дяченка О.М.,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в зв'язку із затримкою видачі копії наказу про звільнення.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 07 липня 2025 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в зв'язку із затримкою видачі копії наказу про звільнення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом не взято до уваги той факт, що при звільненні відповідач не виконав вимоги статті 47 КЗпП і по сьогодні не надав позивачу копію наказу про звільнення і тим самим порушив закон у вигляді імперативної норми матеріального права. Наголошує, що додані до відзиву письмові докази неправдиві і суперечливі, між тим суд в рішенні приймає ці матеріали до уваги і посилається на них, не перевіривши їх правдивість і об'єктивність. Крім того, вказує, що до відділу кадрів його для підписання ніхто не викликав. Зазначає, що акт від 31 серпня 2021 року, складений робітницями відділу кадрів, містить неправдиві відомості, щодо телефонної розмови із запрошенням «отримати трудову книжку і ознайомитися з наказом про звільнення», наголошує, що такої розмови з ним не було. Цей акт неналежно оформлений, не має реквізитів і реєстрації, не має навіть дати складання внизу під текстом. Наголошує, що повідомлення про звільнення у вигляді копії виписки з наказу (а не копії наказу) вперше отримав лише 16 грудня 2021 року рекомендованим повідомленням. Тому висновок суду про те, що позивача було своєчасно і належним чином повідомлено про звільнення - є безпідставним. Зазначає, що з боку відповідача не було пропозицій і наполягань а) отримати копію наказу про звільнення згідно зі ст. 47 КЗпП, б) ознайомитися з наказом про звільнення під розпис, а також відмови позивача у підписанні вказаних пропозицій. Вважає, що судом неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, а також неправильного їх дослідження та оцінки, неподання відповідачем доказів, що витребувані в позовній заяві, судом не було звернуто увагу на надані докази, при цьому вони відповідачем не спростовуються; рішення ґрунтується на аргументах відповідача, а аргументи позивача не оцінені судом належним чином. Також були неправильно встановлені обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права та порушені процесуальні норми.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ч. 1 ст. 47 КЗпП України дійсно передбачає право працівника отримати в день звільнення копію наказу про звільнення, проте таке право не повинно порушувати права інших учасників трудових правовідносин, зокрема тих, які перераховані в наказі Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова від 25.08.2021 року № 602-02. За таких обставин, суд вважав, що видача витягу з наказу від 25.08.2021 року № 602-02 про звільнення ОСОБА_1 відповідає чинному законодавству. Встановлені у справі обставини, беззаперечно свідчать про те, що позивач безпідставно відмовлявся від отримання витягу з наказу про звільнення. Суд вважав, що відповідач діяв правомірно, а позивач не довів наявність вини відповідача в розумінні ч. 5 ст. 235 КЗпП України при спірних правовідносинах. а
Судова колегія погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.06.2018 року між Харківським національним університетом міського господарства імені О. М. Бекетова та ОСОБА_1 було укладено контракт N 53/2018 на строк до 31.08.2021 року, за умовами якого ОСОБА_1 призначено на посаду професора кафедри електропостачання та електроспоживання міст.
20.05.2021 року ОСОБА_1 було письмово повідомлено про те, що 31.08.2021 року закінчується строк його роботи на посаді, про що свідчить його особистий підпис в графі «З повідомленням ознайомлений». Вказаний факт також підтверджував позивач в судовому засіданні, зазначаючи, що дійсно 20.05.2021 року він повідомлений про закінчення строку дії контракту, однак він не передбачав, що він буде звільнений по закінченню такого терміну.
31.08.2021 року, наказом № 602-02 від 25.08.2021 року ОСОБА_1 було звільнено за основним місцем роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку роботи, з виплатою компенсації за невикористану відпустку.
Листом від 02.09.2021 року вих. № 1691 ОСОБА_1 направлено лист з проханням прибути до відділу кадрів Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова для отримання трудової книжки.
Відповідно до акту від 31.08.2021 року, складеного та підписаного фахівцем І категорії ОСОБА_2 , фахівцем ОСОБА_3 та старшим інспектором Горбовою Н.Г., 31.08.2021 року професору ОСОБА_1 телефонували та в усній розмові його було запрошено до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення та отриманням трудової книжки. Відповідне письмове повідомлення про закінчення строку роботи він отримав та підписав своєчасно. ОСОБА_1 не з'явився.
Відповідно до акту від 02.09.2021 року, складеного фахівцем І категорії ОСОБА_2 , фахівцем ОСОБА_3 , старшим інспектором Горбовою Н.Г., від 02.09.2021 року фахівець відділу кадрів Костюченко К.О. надіслала письмове повідомлення професору ОСОБА_1 про необхідність з'явитися до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення з 31.08.2021 року та отримання трудової книжки. Лист отримав, на прохання не відреагував, не з'явився.
Відповідно до акту від 10.12.2021 року, складеного фахівцем ІІ категорії ОСОБА_4 , фахівцем І категорії ОСОБА_2 , старшим інспектором ОСОБА_5 , 10.12.2021 року професор ОСОБА_1 підійшов до відділу кадрів (до відділу не заходив) знаходився в коридорі, його запросили пройти і забрати трудову книжку та ознайомитись з наказом про звільнення, на що він відповів, що заходити не буде, трудову книжку забирати не буде.
Відповідно до акту від 14.12.2021 року, складеного фахівцем ІІ категорії ОСОБА_4 , фахівцем І категорії ОСОБА_2 , старшим інспектором ОСОБА_5 , вбачається, що 14.12.2021 року вони телефонували професору ОСОБА_1 та повідомили його, що надіслали файл наказу про звільнення в електронній формі йому на електронну пошту та надіслали 2 поштових повідомлення.
Відповідно до акту, складеного фахівцем ІІ категорії ОСОБА_4 , фахівцем І категорії ОСОБА_2 , старшим інспектором ОСОБА_6 вбачається, що 15.12.2021 року ОСОБА_1 знаходився у відділі діловодства, вони особисто запросили його до відділу кадрів пройти та забрати свою трудову книжку, а також ознайомитись з наказом про звільнення та особовою справою, на що ОСОБА_1 відповів негативно.
Відповідно до акту Головного управління Держпраці у Харківській області від 18.01.2022 року № ХК30233/560/АВ було встановлено, що в порушення вимог ст. 47 КЗпП України копію наказу про звільнення працівнику надіслано не у день його звільнення. Цього ж дня Головне управління Держпраці у Харківській області видало припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ХК30233/560/АВ/П.
Судом встановлено, що витяг/копію з наказу про звільнення позивач отримав 20.12.2021 року.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що після отримання трудової книжки, він 24.12.2021 року працевлаштувався на іншу роботу.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківського національного університета міського господарства імені О.М. Бекетова про поновлення його на роботі в Харківському національному університету міського господарства імені О.М. Бекетова з дати звільнення з посади професора кафедри систем електропостачання та електроспоживання міст, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку із розрахунку кількості днів вимушеного прогулу, а також стягнення грошової компенсації за вчинення моральної шкоди - відмовлено.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 31.08.2021 року наказом ректора Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова позивача ОСОБА_1 звільнено з посади професора. Його звільнення було проведено з порушенням трудового законодавства, а саме в день звільнення він не отримав два документа передбаченні ст. 47 КЗпП, а саме: копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні. На підставі ст. 235 КЗпП України просив суд стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі копії наказу про звільнення у розмірі 1 171 197,30 грн.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.
Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку він вільно погоджується. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Відповідно до ст.2 КЗпП працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За змістом ст.21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно ч.3 ст.21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно з пунктом 2 статті 23, пунктом 2 статті 36 КЗпП України звільнення працівника з роботи допускається у разі закінчення трудового договору (контракту), якій був укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Припинення трудового договору у такому випадку можливо на протязі одного дня, та не вимагає від працівника подачі відповідної заяви, а від власника додаткового його попередження про закінчення строку дії договору та наступне звільнення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.06.2018 року між Харківським національним університетом міського господарства імені О. М. Бекетова та ОСОБА_1 було укладено контракт N 53/2018 на строк по 31.08.2021 року, за умовами якого ОСОБА_1 призначено на посаду професора кафедри електропостачання та електроспоживання міст. Отже, сторонами укладено строковий трудовий договір.
У пункті 6.1 контракту визначено, що контракт може бути припинений або розірваний з підстав, передбачених чинним законодавством України та умовами самого контракту.
Пунктом 6.2 контракту передбачені підстави для його розірвання, зокрема, і закінчення терміну його дії.
При укладанні контракту, строк його дії було встановлено за погодженням сторін і визначено конкретним терміном - 31 серпня 2021 року.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Вимога власника оформлюється наказом про звільнення, записом у трудовій книжці і пропозицією отримати трудову книжку та розрахунок по заробітній платі.
Пунктом 6.2 контракту передбачена умова про строк його дії, а саме з 30.06.2018 року до 31.08.2021 року. Наявність підписів сторін на договорі, за загальним правилом, підтверджує їх згоду на дотримання та виконання його положень. Отже, особистий підпис працівника на трудовому договорі, в якому закріплені умови праці, включаючи порядок оплати праці, режим роботи, строк дії трудового договору тощо, є належним підтвердженням факту ознайомлення працівника з його умовами та його згоди на виконання трудових обов'язків у встановлених за погодженням сторін умовах.
20 травня 2021 року ОСОБА_1 було письмово повідомлено про те, що 31 серпня 2021 року закінчується строк його роботи на посаді, про що свідчить його особистий підпис в графі «З повідомленням ознайомлений».
Наказом № 602-02 від 25 серпня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено за основним місцем роботи з 31 серпня 2021 року за п. 2 ст. 36 КУпАП, закінчення строку роботи, з виплатою компенсації за невикористану відпустку.
Листом від 02.09.2021 року вих. № 1691 ОСОБА_1 направлено лист з проханням прибути до відділу кадрів Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова для отримання трудової книжки.
Відповідно до акту від 31.08.2021 року, складеного та підписано фахівцем І категорії ОСОБА_2 , фахівцем ОСОБА_3 та старшим інспектором Горбовою Н.Г., 31.08.2021 року професору ОСОБА_1 телефонували та в усній розмові його було запрошено до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення та отриманням трудової книжки. Відповідне письмове повідомлення про закінчення строку роботи він отримав та підписав своєчасно. ОСОБА_1 не з'явився.
Відповідно до акту від 02.09.2021 року, складеного фахівцем І категорії ОСОБА_2 , фахівцем ОСОБА_3 , старшим інспектором Горбовою Н.Г., від 02.09.2021 року фахівець відділу кадрів Костюченко К.О. надіслала письмове повідомлення професору ОСОБА_1 про необхідність з'явитися до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення з 31.08.2021 року та отримання трудової книжки. Лист отримав, на прохання не відреагував, не з'явився.
Відповідно до акту від 10.12.2021 року, складеного фахівцем ІІ категорії Хватовою В.О., фахівцем І категорії ОСОБА_2 , старшим інспектором ОСОБА_5 , 10.12.2021 року професор ОСОБА_1 підійшов до відділу кадрів (до відділу не заходив) знаходився в коридорі, його запросили пройти і забрати трудову книжку та ознайомитись з наказом про звільнення, на що він відповів, що заходити не буде, трудову книжку забирати не буде.
Відповідно до акту від 14.12.2021 року, складеного фахівцем ІІ категорії ОСОБА_4 , фахівцем І категорії ОСОБА_2 , старшим інспектором ОСОБА_5 , вбачається, що 14.12.2021 року вони телефонували професору ОСОБА_1 та повідомили його, що надіслали файл наказу про звільнення в електронній формі йому на електронну пошту та надіслали 2 поштових повідомлення.
Відповідно до акту, складеного фахівцем ІІ категорії ОСОБА_4 , фахівцем І категорії ОСОБА_2 , старшим інспектором ОСОБА_6 вбачається, що 15.12.2021 року ОСОБА_1 знаходився у відділ діловодства, вони особисто запросили його до відділу кадрів пройти та забрати свою трудову книжку, а також ознайомитись з наказом про звільнення та особовою справою, на що ОСОБА_1 відповів негативно.
Той факт, що позивачу на його вимогу видали витяг з наказу від 25.08.2021 року, а не повний текст наказу не порушує прав позивача, оскільки витяг з наказу містить всі відомості, що стосуються позивача та його звільнення.
Інформація, що міститься у наказі та стосується звільнення інших осіб, на права позивача не впливає.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Як вбачається з рішення Київського районного суду м. Харкова від 20.03.2023 року у справі № 953/824/22 ОСОБА_1 отримав всі належні до виплати суми при звільненні.
Посилання позивача на невидачу письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні є безпідставними. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 звертався за отриманням цього документа до відповідача.
Крім цього, ч. 1 ст.47 КЗпП України, в редакції на час звільнення позивача, не передбачала обов'язок роботодавця видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.
У трудових правовідносинах, як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Реалізація передбаченого ст. 47 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) права працівника отримати в день звільнення копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов'язком роботодавця його видати, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.
Судом встановлено, що 20.05.2021 року ОСОБА_1 було письмово повідомлено про те, що 31.08.2021 року закінчується строк його роботи на посаді, про що свідчить його особистий підпис в графі «З повідомленням ознайомлений» (а.с. 34).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20.03.2023 року у справі № 953/824/22 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про поновленні його на роботі в Харківському національному університету міського господарства імені О.М. Бекетова з дати звільнення з посади професора кафедри систем електропостачання та електроспоживання міст.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що видача витягу з наказу від 25.08.2021 року № 602-02 про звільнення ОСОБА_1 відповідає чинному законодавству.
Встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач безпідставно відмовлявся від отримання витягу з наказу про звільнення, посилаючись, на обставину, що йому мають вручити копію наказу, в тому числі, і щодо звільнення інших працівників.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач діяв правомірно, а позивачем не доведено наявність вини відповідача в розумінні ч. 5 ст. 235 КЗпП України.
Висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Рішення суду ухвалено з додерженням вимог матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 07 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення складено 10 грудня 2025 року.