Справа № 638/21196/25
Провадження № 3/638/5977/25
09 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі судді Невеніцина Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративний матеріал, який надійшов від Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №701854 від 14.10.2025 ОСОБА_1 07.10.2025 о 21-06 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила словесний конфлікт та бійку зі своїм співмешканцем, та при цьому був присутній її малолітній син ОСОБА_2 , 2012 року народження, Своїми діями вчинила домашнє насильство психологічного характеру стосовно малолітнього сина.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про місце, час та дату судового розгляду повідомлялася належним чином.
Виходячи з положень ст. 268 КУпАП, під час розгляду даної категорії справ присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
За таких обставин, враховуючи встановлені законодавством строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП, та положення ст. 268 КУпАП, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .
Повно та всебічно дослідивши адміністративний матеріал та надані докази, суд дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження по справі підлягає закриттю, з наступних підстав.
Згідно статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлено, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Диспозиція ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно положень закріплених в ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення до протоколу долучено наступні докази:
- рапорт чергової частини служби «102»;
- рапорт інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області Н. Сівак від 08.10.2025;
- рапорт старшого інспектора СЮП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області Ю. Аліфірова від 14.10.2025;
- письмові пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 07.10.2025;
- паспорт ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження дитини.
При цьому, вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих, фото-, відеофіксацією або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Жодним із здобутих доказів у справі не підтверджено вчинення ОСОБА_1 такої форми домашнього насильства, як завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілої особи, окрім цього не встановлено чи викликали її дії будь-які наслідки, передбачені п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Викладу обставин, щодо того, в чому полягало домашнє насильство, в тому числі, і того, що домашнє насильство було вчинено відносно дитини, протокол не містить, як і немає доказів, які б свідчили про завдання малолітньому ОСОБА_2 шкоди психічному здоров'ю внаслідок дій ОСОБА_1 .
Суд вважає, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження. Долучені до протоколу рапорти поліцейських та пояснення працівників ССД Ізюмської міської ради та швидкої медичної допомоги КНП ХОР не доводять факту вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 , а тому не можуть бути достатніми доказами для доведення її вини. За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, є недоведеним.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка вказує на необхідність оцінки наявності вини особи, виходячи з критерію доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСПЛ «Авшар проти Туреччини») та підхід до стандартів доказування, яке має випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Коробов проти України»), суд констатує відсутність у матеріалах справи достатніх доказів для встановлення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Щодо відомостей, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суд вказує наступне.
У постанові від 26.04.2018 по справі № 338/1/17 Верховним Судом зроблено висновок, згідно із яким саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення, за відсутності інших доказів у справі, не може бути беззаперечним доказом вини, адже у протоколі викладаються фактичні обставини вчинення правопорушення, які повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували винуватість особи.
За приписами ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
За встановлених судом обставин, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у даній справі у розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечними доказом, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
При цьому, суд не може самостійно перебирати на себе функцію обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23 рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України - презумпції невинуватості.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення. Приймаючи дане рішення, суд керується п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», яким визначено, зокрема, що доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ст.62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Враховуючи, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими доказами не є доказом доведення вини, будь-яких переконливих доказів вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суду не надано, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 не вбачається складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП.
З огляду на вищевикладене, оцінюючи, відповідно до ст.252 КУпАП, надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, беручи до уваги, що органом, яким складено протокол про адміністративне правопорушення, не доведено порушення ОСОБА_1 вимог ч. 2 ст.173-2 КУпАП, суд приходить до висновку про недоведеність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП.
В силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки, не доведено поза всяким розумним сумнівом факт вчинення нею домашнього насильства та відсутність таким чином складу і події адміністративного правопорушення, відповідальність за яке настає за ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали, не можуть вважатися достатніми доказами і бути покладеними в основу доведеності вини особи, що притягається до відповідальності, а отже провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. 247, 251-252, 279, 283-285 КУпАП, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.173-2 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Є.В. Невеніцин