Дата документу 09.12.2025 Справа № 331/1178/25
Єдиний унікальний № 331/1178/25 Головуючий в 1-й інстанції - Світлицька В.М.
Провадження №22-ц/807/2137/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
09 грудня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Онищенка Е.А.,
Полякова О.З.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
за апеляційною скаргою представника Новоолександріської сілької ради Запорізького району Запорізької області Мормуля Павла Васильовича на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2025 року, повний текст якого складено 08 вересня 2025 року,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Зазначав, що розпорядженням сільського голови по особовому складу Новоолександрівської сільської ради від 20.12.2019 № 27-к «Про звільнення» ОСОБА_1 було звільнено з посади водія Григорівської сільської ради з 21.12.2019. згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2023 у справі № 331/3742/21 його було поновлено на роботі та стягнуто з сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.12.2019 по 09.07.2021 у розмірі 76 164,40 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Вказане рішення суду набрало законної сили 16.03.2023 та в частині виплати середнього заробітку виконано в повному обсязі.
Однак, станом на дату подання даного позову рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконано, що має наслідком застосування приписів ст. 236 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь працівника середнього заробітку за період з 10.02.2023 та по день ухвалення рішення у справі.
Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 10.02.2023 по 04.09.2025 у розмірі 211 954 гривні 50 копійок, з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, а також судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області Мормуль П.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2023 у справі №331/3742/21 встановлено, що ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зараховано до списків особового складу Збройних Сил України, тобто позивач є діючим військовослужбовцем. За таких обставин відповідач вважав, що позивач працевлаштований на іншій роботі та не прагне до поновлення. Діюча посада позивача є несумісною з посадою водія, на яку останнього поновлено рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2023 у справі №331/3742/21.
Зазначає, що оскільки позивача розпорядженням сільського голови від 21.06.2024 поновлено на посаді водія, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Від представника позивача - адвоката Нечипоренко Л.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Зазначає, що посилання відповідача на те, що в рішенні, яким позивача поновлено на роботі, та яке набрало законної сили, суд не надав певних обґрунтованих висновків, не заслуговує на увагу, оскільки відповідне рішення відповідачем не оскаржувалось. Вказане рішення суду було виконано відповідачем в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що спростовує твердження відповідача про те, що він не знав про обов'язок поновити позивача на роботі.
Щодо посилання на фактичне виконання рішення суду шляхом винесення розпорядження №15-к від 21.06.2024, яким позивача поновлено на посаді водія, суд першої інстанції правильно зазначив, що працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи.
В засідання апеляційного суду представники сторін не з'явилися, просили розглядати справу за їх відсутності, про що подали суду відповідні заяви.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що рішення суду від 09.02.2023 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає негайному виконанню, при цьому 21.06.2024 відповідачем фактично видано розпорядження про поновлення на роботі працівника, яке не було доведено до відома останнього, не забезпечено його допуск до роботи, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 10.02.2023 по 04.09.2025 в розмірі 211 954, 50 грн.
Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2023 у справі № 331/3742/21, яке набрало законної сили 16.03.2023, поновлено ОСОБА_1 на посаді водія Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та стягнуто з останньої середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.12.2019 по 09.07.2021 у розмірі 76 164,40 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів (а.с. 5-9).
Рішенням цього ж суду від 05.04.2024 у справі № 331/829/24, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19.06.2024, стягнуто з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання судового рішення за період з 10.07.2021 по 18.07.2022 у розмірі 82 745, 00 грн.
Розпорядженням сільського голови Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області Корнієнко О. «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 » № 15-к від 21.06.2024 зобов'язано скасувати розпорядження сільського голови по особовому складу Новоолександрівської сільської ради від 20.12.2019 № 27-к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади водія та поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів з 21.06.2024(а.с. 33).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника виконується негайно.
Аналогічне положення міститься також у ч. 8 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Приписами статті 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно з пунктом 5 якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Як зазначалось, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2023 у справі № 331/3742/21 поновлено ОСОБА_1 на посаді водія Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов'язок його виконання щодо поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді, який має бути здійснений шляхом видання відповідачем відповідного наказу.
Розпорядженням № 15-к від 21.06.2024 поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів з 21.06.2024.
Затримка з боку відповідача виконання судового рішення є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки.
Позивач просив стягнути середній заробіток за період з 10.02.2023 по день ухвалення рішення у цій справі.
Проте, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не врахував, що ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.
Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2023 у справі № 331/3742/21 було встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи без дотримання вимог трудового законодавства України, в період проходження ним військової служби. Суд встановив, що позивача було прийнято на військову службу 14.06.2018, яку він продовжував проходити на час ухвалення рішення у справі (09.02.2023).
Також у постанові Запорізького апеляційного суду від 19.06.2024 у справі № 331/829/24, якою залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05.04.2024, встановлено таке.
Згідно витягу із наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 27.02.2019 № 25 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком на три роки, з 26.06.2019 по 26.06.2022.
Згідно з довідкою від 01.07.2021 № 483, виданою військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 з 18.06.2019 перебував на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_3 в якості військового комісара за контрактом.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на всій території Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 і до сьогодні введено та діє воєнний стан.
Відповідно до положень п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану.
Таким чином контракт позивача про проходження ним військової служби у Збройних Силах України продовжив свою дію після 26.06.2022 та діє на час ухвалення рішення в справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 про часткову мобілізацію, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні почав діяти особливий період.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17).
Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресію РФ проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який триває і на теперішній час.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено зміни до КЗпП України, зокрема в частині третій статті 119 замінено слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» на «зберігаються місце роботи і посада».
Наведене свідчить, що з 19 липня 2022 року припинено нарахування середнього заробітку працівникам у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Таким чином, у правовідносинах, які склались у цій справі, застосуванню підлягають приписи статті 236 КЗпП України у сув'язі зі статтею 119 КЗпП України, положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і до 19 липня 2022 року - середній заробіток на підприємстві, у якому вони працювали на час призову.
З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Подібні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2023 року в справі № 210/4198/22, від 20 листопада 2024 року в справі № 560/4660/23, від 10 липня 2024 року в справі № 545/1584/23, від 23 жовтня 2024 року в справі № 760/23063/21.
Варто зауважити, що наразі Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання, а, тому виплата середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювала особа на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності цього Закону.
Апеляційний суд наголошує, що застосування частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, не є порушенням норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99,від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2023 року в справі № 210/4198/22, від 23 жовтня2024 року в справі № 760/23063/21, від 17 лютого 2025 року в справі № 210/4825/22.
Вищевказане свідчить про відсутність у позивача з 19 липня 2022 року права на отримання середнього заробітку в Новоолександрівській сільській раді Запорізького району Запорізької області, оскільки лише у період до 18 липня 2022 року включно за позивачем зберігалось право на отримання середнього заробітку за посадою.
Зважаючи на те, що на час видання відповідачем розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на роботі останній перебував на військовій службі, а відтак не міг бути ознайомлений з відповідним розпорядженням, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції помилково виснував про наявність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 10.02.2023 по 04.09.2025 та, задовольняючи позовні вимоги, не застосував частину третю статті 119 КЗпП України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника Новоолександріської сілької ради Запорізького району Запорізької області - Мормуля Павла Васильовича задовольнити.
Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2025 року в цій справі скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2025 року.
Головуюча: І.В. Кочеткова
Судді: Е.А. Онищенко
О.З. Поляков