Дата документу 03.12.2025 Справа № 331/6006/23
Єдиний унікальний №331/6006/23 Головуючий у 1 інстанції Яцун О.О.
Провадження № 22-ц/807/1924/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
03 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, усунення від спадкування та визнання права власності у порядку спадкування за законом,-
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Т.М., про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, усунення від права на спадкування за законом та визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що вона, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 26 січня 2013 року по 21 грудня 2022 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, проживали однією родиною без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, купували меблі у квартиру, побутову техніку, усі свята святкували разом.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, у зв?язку з чим, відкрилась спадщина на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , у тому числі на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач також зазначає, що оскільки вона та померлий ОСОБА_3 проживали разом однією сім'єю протягом останніх 9 років 11 місяців за адресою: АДРЕСА_2 , то відповідно до ч. 2 ст. 1258, ст. 1264 ЦК України вона є спадкоємцем четвертої черги після померлого ОСОБА_3
06 березня 2023 року, у відповідності до законодавства України, позивач протягом шести місяців з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_3 , звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 . Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27.11.2023 року за № 1133/02-31, винесеної приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т.М., нотаріальна дія не могла бути вчинена, оскільки у спадковій справі № 119/2022, розпочатій 28.12.2022 року, відсутній документ, який би підтверджував факт постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Для подальшого оформлення спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , позивачу необхідно встановити факт проживання однією сім?єю з ним не менше п?яти років до часу відкриття спадщини. Це і є підставою для звернення до суду з даним позовом.
Позивачем також звернуто увагу на те, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 09.06.2023 року по справі № 336/2214/23 заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи ОСОБА_1 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Тетяна Михайлівна, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, залишено без розгляду, на підставі наявності спору про право, який розглядається у порядку позовного провадження.
Крім того, позивач зазначає, що з 2021 року померлий ОСОБА_3 важко хворів та йому було поставлено діагноз - злоякісне новоутворення нирки. Йому було встановлено інвалідність. Він важко пересувався, потребував стороннього догляду. Протягом всього часу його хвороби (перебування на стаціонарному лікуванні у медичних закладах) жодна особа, в тому числі і рідна сестра померлого - ОСОБА_1 , не надавали ОСОБА_3 ніякої допомоги, ані фінансової, ані фізичної.
Позивач також вказує, що відповідач ОСОБА_1 вважає себе люблячою сестрою померлого ОСОБА_3 , проте, насправді близьких зв'язків у неї із померлим ніколи не було, та й будь-якої допомоги вона брату ніколи не надавала, але він потребував цієї допомоги. Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_4 добре обізнана про те, що допомогу та догляд померлому ОСОБА_3 надавала лише позивач, яка майже 10 років постійно проживала разом із останнім. При цьому, сестра померлого - ОСОБА_1 намагалась контролювати їх сімейне життя із ОСОБА_3 .
Лікування ж ОСОБА_3 було довгим, важким та коштовним. Позивач змушена була одночасно і працювати, оскільки необхідні були гроші на лікування, і доглядати за цивільним чоловіком, який потребував стороннього догляду, оскільки допомоги з боку його родичів не було. Позивач стверджує, що відповідачу ОСОБА_1 добре було відомо, що позивач одна лікувала її брата і доглядала за ним. ОСОБА_1 бачила, що її брат ОСОБА_3 вже не мав змоги працювати, він лише лежав на ліжку та від болю кричав. На думку позивача, у даному випадку вбачається очевидне ухилення ОСОБА_1 від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, її бездіяльність спрямована на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто, ОСОБА_1 усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій, адже не вважала це за потрібне.
Крім того, позивач зазначила, що у квартирі ОСОБА_3 , де вони проживали разом з останнім, вона мала свої речі, одяг, які там і залишилися у спірній квартирі. Вже після поховання ОСОБА_3 , коли позивач знаходилася на роботі, ОСОБА_1 змінила замки у його квартирі, та до квартири позивач вже не змогла потрапити, навіть не змогла забрати власні речі та одяг, оскільки відповідач відмовилася відчинити позивачу двері. Позивач змушена була звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою, але відповідач так і не повернула речі позивачу ОСОБА_2 . У квартирі залишалися також оригінали документів щодо нерухомого майна, які забрала відповідач та утримує їх у себе, але ці документи є в матеріалах спадкової справи після померлого ОСОБА_3 . Відповідач отримала оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , так як зазначила, що вона повинна підписати договір із похоронним бюро на поховання брата. Оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_3 відповідач залишила у себе. Щодо поховання ОСОБА_3 , то витрати по похованню несли як позивач, так і відповідач, і то, на думку позивача, відповідач несла витрати на поховання ОСОБА_3 , оскільки розуміла, що потрібно. щоб свідки бачили, що вона приймає участь у похованні брата.
Просила суд: встановити факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 26 січня 2013 року по 21 грудня 2022 року (по день його смерті); визнати такою, що не має права на спадкування та усунути від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , як рідну сестру померлого; визнати за ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.66-70).
Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2025 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 26 січня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку про наявність доказів що підтверджують факт проживання однією сімєю позивачки та померлого ОСОБА_3 , оскільки такі докази підтверджують тільки факт періодичного проживання позивачки у квартирі померлого. Окрім цього, скаржниці стверджує, що допитані судом першої інстанції свідки не підтвердили факт ведення спільного господарства позивачкою та померлим. Зазначає, що померлий з 1986 року проживав з ОСОБА_5
06 листопада 2025 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
11 листопада 2025 року від Приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача належними та допустимими доказами підтверджено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 ,. Оскільки, вказані обставини підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, зокрема показами свідків, низкою медичних документів та світлин.
Рішення суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на таке.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у віці 63 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 22 грудня 2022 року, відповідний актовий запис № 3363 (а.с.88).
Згідно копії довідки про причину смерті до форми № 106/о № 6610 від 22 грудня 2022 року, виданої Комунальною установою «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи Запорізької обласної ради», причина смерті ОСОБА_3 , 1959 року народження, гострий трансмуральний інфаркт міжшлуночкової перетинки серця, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 (з.б.а.с.88).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається із спірної квартири.
Так, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 330623723 від 28.04.2023 року, квартира, загальною площею 73,08 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності № 65 від 16.07.1998 року, виданого Жовтневою районною адміністрацією, на праві власності належить ОСОБА_3 (а.с.53).
Відповідно до Звіту з оцінки майна, ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на дату оцінки 20.06.2023 року складає 1 418 982, 78 грн. (а.с.37-49).
Відповідно до матеріалів спадкової справи № 119/2022, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , наданої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т.М. на виконання ухвали суду від 04.12.2023 року, до даного приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу 28 грудня 2022 року звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 його батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 . Дана заява зареєстрована за № 259 (з.б.а.с.87).
На підставі даної заяви було заведено спадкову справу № 119/2022 після померлого ОСОБА_3 (а.с.87-110).
01 травня 2023 року до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя звернувся ОСОБА_7 з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: Вознесенівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про оспорювання батьківства та встановлення батьківства, в якій просив суд встановити батьківство померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо ОСОБА_7 .
Однак, рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 05 квітня 2024 року по цивільній справі №336/3739/23 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оспорювання батьківства та встановлення батьківства, відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року у цій справі було залишено без змін.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20 квітня 1959 року Сталінським рай ЗАГС міста Запоріжжя на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком вказано ОСОБА_8 , а мамою - ОСОБА_9 , відповідний актовий запис № 1127 (а.с.96).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 07 липня 1964 року Жовтневим р/б ЗАГС міста Запоріжжя, на ім'я ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком вказано ОСОБА_8 , а мамою - ОСОБА_9 , відповідний актовий запис № 1129 (з.б.а.с.96).
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 18 вересня 1982 року Відділом ЗАГС міськвиконкому міста Запоріжжя, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уклали шлюб, вчинено актовий запис за № 2225. При укладенні шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_12 » (а.с.97).
Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого 02 червня 1992 року Жовтневим ЗАГС м. Запоріжжя, шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 розірвано, актовий запис № 245 від 02 червня 1992 року (з.б.а.с.97).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого 07 червня 2013 року Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , і ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрували шлюб, відповідний актовий запис № 189. При укладенні шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_15 » (а.с.98).
Таким чином, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 являються рідними братом та сестрою.
16 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 її брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дана заява зареєстрована за № 15 (з.б.а.с.93).
Згідно повідомлення приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Саламатової М.В. за вих. № 75/01-16 від 27.02.2023 року, заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надійшла на адресу нотаріуса 27.02.2023 року та зареєстрована за вхідним № 73/01-16, передано за належністю до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. (а.с.101).
06 березня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дана заява зареєстрована за № 73 (з.б.а.с.105).
27 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бахматської Т.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дана заява зареєстрована за № 456 (з.б.а.с.106).
27 листопада 2023 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматська Т.М. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 було відмовлено та видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 1133/02-31 від 27.11.2023 року (а.с.109-110).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
У цій справі ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку позовного провадження із позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_2 посилалася на необхідність забезпечення її права на отримання спадщини.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту родинних відносин між фізичними особами, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України.
Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21. Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі.
Предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім'єю є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї, але визначає указані вище критерії, за наявності яких особи складають сім'ю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
За вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
На підтвердження факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_3 , позивачка надала низку доказі їх проживання за однією адресою,у тому числі, у картці спадкоємності Жовтневої поліклініки ШМД № 2 від 25.11.2016 року зазначено, що 25.11.2016 року ОСОБА_2 звернулась на ШМД, де адресою проживання пацієнта зазначено: АДРЕСА_2 (а.с.12).
Відповідно до декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-А1K7-4М00 від 26.03.2019 року, виданої пацієнту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адресою місця фактичного проживання або перебування пацієнта зазначено: АДРЕСА_2 ; довіреною особою пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом вказано ОСОБА_3 (а.с.13).
У консультативних висновках приватного дерматовенеролога «Медичний центр» від 23.07.2020 року і 29.07.2020 року, адресою проживання пацієнта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено: АДРЕСА_2 (а.с.14).
Лікарем КНП КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № l» Скрипніковою було видано пацієнту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , направлення на лабораторне тестування матеріалу від особи, яка відповідає визначенню випадку COVID-19 від 25.10.2021 року, де адресою місця проживання пацієнта зазначено: АДРЕСА_2 (а.с.12).
У виписці з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого з КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № l» Запорізької міської ради від 17.11.2021 року, місцем проживання хворої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено: АДРЕСА_2 (а.с.15).
Лист Страхової компанії «NGS» за Вих. №0803-030 від 03.08.2022 року на ім?я ОСОБА_2 містить адресу отримувача: АДРЕСА_2 (а.с.16).
Відповідно до довідки, виданої 06.02.2023 року головою правління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Пентагон» Сиваш Г.В., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 06.09.2005 року, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 26 січня 2013 року, та проживала спільно однією сім'єю із своїм цивільним чоловіком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до самої його смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.19).
Згідно характеристики, виданої 06.02.2023 року головою правління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Пентагон» Сиваш Г.В., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 06.09.2005 року, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з 26 січня 2013 року, та проживала спільно однією сім?єю із своїм цивільним чоловіком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вела спільне з ним домашнє господарство та доглядала його до самої смерті через захворювання, а саме до 21.12.2022 року (а.с.20).Колегія суддів також враховує покази допитаних в суді першої інстанції свідків, які підтвердили у судовому засіданні факт проживання заявниці ОСОБА_2 і ОСОБА_3 однією сім'єю.
Окрім цього, як зазначив суд першої інстанції, спільне проживання позивача по справі разом з ОСОБА_3 також підтверджується наявністю у позивача ОСОБА_2 медичних документів, які мали відношення до померлого ОСОБА_3 .
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик наслідків, пов'язаних із ненаданням доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.
У справі, яка переглядається, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вимог ОСОБА_2 .
Твердження апеляційної скарги щодо всі перелічені докази підтверджують лише одну обставину - проживання позивачки в певні періоди часу в квартирі ОСОБА_3 є особистими припущеннями скаржниці, що суперечить вимогам частини 6 статті 81 ЦПК України, відповідно до якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Натомість на підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 до суду першої інстанції надала документи, які вказують на факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_3 , докази їх проживання за однією адресою.
Не може бути підставою для відмови у встановленні факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстраціє шлюбу відмінна від адреси фактичного проживання адреса реєстрації ( АДРЕСА_4 ), оскільки частинами 1 та 6 статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.
Твердження апеляційної скарги, що всі допитані з боку ОСОБА_2 свідки заявили суду, що не обізнані про ведення спільного господарства позивачкою та померлим, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі твердження спростовуються записами судових засідань під час яких свідки надавали свої пояснення.
Доводи апеляційної скарги щодо проживання ОСОБА_5 разом із ОСОБА_3 з березня 1986 року по 21 грудня 2022 року спростовані судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не потребують додаткового роз'яснення.
Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують зазначене, зводяться до самостійного тлумачення норм чинного законодавства та незгоди скаржника з рішеннями суду першої інстанції по суті спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: