справа № 489/6989/25 провадження №2/489/3270/25
Іменем України
04 грудня 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» (далі - КП «Миколаївкомунтранс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
В серпні 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовом в якому, після зменшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання послуг з вивезення побутових відходів за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 в розмірі 2250,44 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 01.04.2015 між КП «Миколаївкомунтранс» та відповідачем було укладено договір про надання послуг з вивезення побутових відходів №8200 (далі - Договір №8200). На момент укладення цього договору, сторони не заявляли про відмову від договору, у зв'язку з чим він вважається таким, що діє та таким, що є чинним на момент подачі позову. Відповідно до рішення виконкому ММР рішення №343 від 17.04.2014, тариф за надання послуги з вивезення побутових відходів при контейнерному завантаженні складав 39,11 грн./куб.м.; рішенням №184 від 27.03.2015 - 50,44 грн./куб.м.; рішенням №488 від 08.06.2018 - на рівні 70,81 грн./куб.м.; за рішенням №240 від 22.03.2019 тариф склав 82,47 грн./куб.м.; за рішенням № 155 від 18.02.2020 - 123,40 грн./куб.м. З моменту укладення Договору №8200 та станом на день подачі позовної заяви, норма утворення ТПВ з розрахунку на одного споживача, який мешкає у будинку індивідуальної забудови (приватному будинку) є незмінною та дорівнює 1,8 куб.м. на рік.
Станом на 31.01.2022, плата за послуги з вивезення побутових відходів, зокрема, для відповідача за адресою його проживання: АДРЕСА_1 , починаючи з 01.03.2020 складає 18,51 грн. з розрахунку на одного мешканця. Кількість осіб, зареєстрованих за адресою відповідача складає 3 особи. Протягом всього часу дії Договору №8200 відповідач жодного разу не звертався до позивача з приводу неякісного надання послуг з вивезення побутових відходів, надання їх не в повному обсязі або не надання взагалі. В порушення вимог вищевказаних нормативно-правових актів та діючого Договору №8200, відповідач частково здійснював оплату за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у відповідача за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 утворилася заборгованість у розмірі 2250,44 грн.
Відповідач надала до суду відзив на позов в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вказаної суми боргу не існує. Вказує, що не зрозуміло яким чином та на підставі чого вона підрахована. З розрахунку ціни позову, який доданий до позовної заяви всі суми знаходяться поза межами строків позовної давності, а тому не підлягають стягненню. Крім того, 22.08.2025 відповідач частково погасив борг на суму 2000,00 грн. За такого, сума боргу, вказана в позовній заяві, не відповідає дійсності.
Представник позивача надав до суду відповідь на відзив в якому зазначив, що твердження відповідача щодо того, що позовні вимоги знаходяться поза межами строків позовної давності не відповідає вимогам чинного законодавства України. Оскільки з 12.03.2020 на всій території України було запроваджено карантин, а також з 24.02.2024 в Україні введений воєнний стан та строк позовної давності продовжився на строк їх дії, тому у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року до 03.09.2025. Посилання відповідача на те, що ним частково сплачено заборгованість за спірний період в розмірі 2000,00 грн. є безпідставним, оскільки відповідно до наданої відповідачем платіжної інструкції , період оплати зазначено як «липень 2025 року», а призначення платежу «оплата за вивіз сміття», тобто оплата цієї суми не має жодного відношення до заборгованості, яка виникла до 31.01.2022. Оскільки відповідачем оплачено поточний платіж за липень 2025 року, позивач зарахував таку оплату за липень 2025 року в розмірі 142,28 грн., а переплату - за розрахункові періоди, починаючи з 01.02.2022.
Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 01.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 07.10.2025 прийнято до розгляду заяву представник позивача про зменшення позовних вимог та встановлено відповідачу строк для надання відзиву на заяву про зменшення позовних вимог.
Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.
У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини п'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.
Дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до наступного.
01.04.2015 між сторонами укладено Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів №8200, відповідно до якого КП «Миколаївкомунтранс» зобов'язується надавати послуги з вивезення побутових відходів, зокрема, за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зобов'язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно пункту 3 Договору №8200 вартість договору визначається, виходячи з різних обсягів вивезення ТПВ, розрахованих згідно до норм накопичення 1,8 на одну людину, тарифу, діючого на момент складання договору, а також кількості проживаючих згідно із домової книги або довідки Ф3. У разі зміни тарифів, вартість договору змінюється, і оплата замовником отриманих послуг здійснюється по нових тарифах без зміни інших умов договору, нові тарифи будуть висвітлені в засобах масової інформації. Вартість Договору на момент його підписання становить 289,44 грн./рік. Зареєстровано за вищевказаною адресою 3 особи.
Згідно пункту 5.4 Договору, споживач зобов'язується оплачувати в установлений договором строк надані йому послуги з вивезення відходів.
Відповідно до пункту 7 Договору сторони несуть відповідальність за невиконання зобов'язань, визначених цим договором і законом.
Згідно з пунктом 10 Договір діє з 01.04.2015 до 31.12.2015 та вважається таким, що продовжений на такий самий строк на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку його дії одна із сторін не заявила про відмову від договору або його перегляд.
Відповідно до пункту 9.8 Правил благоустрою, санітарного утримання територій, забезпечення чистоти і порядку в м. Миколаєві, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 12/21 від 19.04.2007, зі змінами та доповненнями, на території міста Миколаєва впроваджено дві схеми збирання та вивезення відходів: контейнерний збір та ручне завантаження.
Згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.08.2011 №909 «Про визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів у м. Миколаєві», КП «Миколаївкомунтранс» було визнано виконавцем послуг по вивезенню побутових відходів.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва про реєстрацію особи №16.27-54098-2025 від 01.09.2025 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, за адресою проживання відповідача, надання послуги з вивезення побутових відходів за Договору №8200 від 01.04.2015 здійснюється спеціальними автотранспортними засобами за контейнерною схемою.
Протягом дії Договору №8200 від 01.04.2015, розрахунок щомісячної вартості послуги з вивезення твердих побутових відходів на одного мешканця становив:
-з 01.04.2015 по 14.04.2015 (норма утворення побутових відходів на одного мешканця на рік, яка затверджена Рішенням ВК ММР від 25.07.2008 № 1562) х 39,11 грн./куб. м. (тариф, встановлений Рішенням від 24.10.2008 № 1919) / 12 міс. = 5,87 грн. / міс.;
-з 15.04.2015 по 30.06.2018 3,6 куб. м./рік (норма утворення побутових відходів на одного мешканця на рік, яка затверджена Рішенням ВК ММР від 27.07.2008 № 1562) х 50,44 грн./куб. м. (тариф, встановлений Рішенням від 27.03.2015 № 184) / 12 міс. = 8,04 грн. / міс.;
- з 01.07.2018 по 15.04.2019 1,8 куб. м./рік (норма утворення побутових відходів на одного мешканця на рік, яка затверджена Рішенням ВК ММР від 13.11.2015 № 1012) х 70,81 грн./куб. м. (тариф, встановлений Рішенням від 08.06.2018 № 488) / 12 міс. = 10,62 грн./міс.;
-з 16.04.2019 по 29.02.2020 1,8 куб. м./рік (норма утворення побутових відходів на одного мешканця на рік, яка затверджена Рішенням ВК ММР від 13.11.2015 № 1012) х 82,47 грн./куб. м. (тариф, встановлений Рішенням від 22.03.2019 № 240) / 12 міс. = 12,37 грн./міс.;
- з 01.03.2020 по 31.01.2022 1,8 куб. м./рік (норма утворення побутових відходів на одного мешканця на рік, яка затверджена Рішенням ВК ММР від 13.11.2015 № 1012) х 123,40 грн./куб. м. (тариф, встановлений Рішенням від 18.02.2020 № 155) / 12 міс. = 18,51 грн./міс.
Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до статей 67, 162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію тощо) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Разом з тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржника покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються на рівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги, у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (стаття 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги).
Згідно історії фінансового стану послуг абонента за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 ОСОБА_1 має заборгованість за надані послуги з вивезення побутових відходів у загальному розмірі 2250,44 грн.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішення цієї цивільної справи та ухвалення у ній відповідного законного й обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Усі ці складові могли бути з'ясовані лише у процесі доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов'язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (статті 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (стаття 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставин.
Відповідач, всупереч вимог статті 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів відсутності у нього заборгованості за надані позивачем комунальні послуги, не надав свого розрахунку заборгованості на спростування розрахунку, поданого позивачем.
У постанові Верховний Суд від 23.10.2019 (справа № 917/1307/18) розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Враховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати за надані послуги з вивезення побутових відходів належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за надані ним послуги за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 у розмірі 2250,44 грн.
Проте, суд враховує, що відповідач заявив про застосування строків позовної давності до позовних вимог, вирішуючи це питання суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦПК України).
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 02.04.2017.
Строк позовної давності за вимогами, що виникли з 03.04.2017 та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також до закінчення воєнного стану.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо строків позовної давності, зокрема, Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, який з - поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності, встановлені статтями 257-259 ЦК України.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102 IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Правовий режим воєнного стану, запроваджений з 24 лютого 2022 року, неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України.
Отже, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 02.04.2017.
Таким чином, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності може бути застосована судом лише до заявлених позивачем позовних вимог за отримані послуги з вивезення побутових відходів в межах періоду з 01.03.2017 по 01.04.2017.
При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення заборгованості до відповідача є доведеними через порушення останнім права виконавця комунальних послуг на отримання оплати за надані послуги.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням заявленої відповідачем заяви про застосування судом наслідків спливу позовної давності, беручи до уваги те, що відповідач був споживачем послуг, що надавались позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , проте не здійснював оплату за надані послуги, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги з вивезення побутових відходів за період з 01.04.2017 по 31.01.2022 в розмірі 2226,32 грн.
Що стосується твердження відповідача на те, що 22.08.2025 ним було частково погашено борг на суму 2000,00 грн., суд виходить з наступного.
Відповідачем надано до суду платіжну інструкцію №0.0.4513510779.1 від 22.08.2025 про сплату на рахунок позивача грошових коштів у сумі 2000,00 грн. Період платежу зазначено як «07.2025 - 07.2025», особовий рахунок - «8200». В свою чергу, в графі «призначення платежу» вказано: оплата за вивіз сміття, ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .
В свою чергу, згідно відповіді на відзив, оскільки відповідачем оплачено поточний платіж за липень 2025 року відповідно до умов пункту 21 Типового індивідуального договору про надання послуги з побутовими відходами позивач зарахував таку оплату за липень 2025 року в розмірі 142,28 грн., а переплату - за розрахункові періоди, починаючи з 01.02.2022.
Пунктом 21 Типового індивідуального договору про надання послуги з побутовими відходами визначено, що під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначати розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів). У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди в разі її наявності, а в разі відсутності такої заборгованості - в рахунок майбутніх платежів споживача, починаючи з найближчих до дати здійснення платежу розрахункових періодів.
Відтак, приймаючи до уваги зазначені вище обставини, позивачем зараховано оплату відповідача за період «07.2025-07.2025» в сумі 2000,00 грн. на погашення залишку за розрахункові періоди, починаючи з 01.02.2022, оскільки останніми не вказувалось у платіжних документах розрахунковий період за який була здійснена така оплата.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2995,55 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» борг за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 2226,32 грн. (дві тисячі двісті двадцять шість гривень 32 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» судовий збір у розмірі 2995,55 грн. (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень 55 коп.).
В іншій частині позовних вимог Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» - відмовити.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач - Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс», ЄДРПОУ 32459822, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Ковальська, 199;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 04.12.2025.
Суддя І.В.Коваленко