Справа № 489/8222/25
Номер провадження 2/489/3685/25
Іменем України
03 грудня 2025 року місто Миколаїв
Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до ОСОБА_2 (далі-відповідач), треті особи - Миколаївська міська рада, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
встановив
Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що в 1982 році на підставі договору найму житлового приміщення від 18.10.1982, Ордеру №1113 від 18.10.1982 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 отримали в користування квартиру АДРЕСА_1 . В 2021 році син позивача ОСОБА_2 у зв'язку із зміною міста проживання, звільнив квартиру та більше в ній не проживає. Відповідач не проживає в жилому приміщенні з 2021 року та по теперішній час, тобто вже 4 роки без поважних причин.
З цих підстав просив суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 та зобов'язати відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб ММР зняти з реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надійшла на електронну пошту суду заява від імені відповідача, в якій вказав, що позовні вимоги визнає та просить їх задовольнити, розгляд справи проводити без його участі. Проте, заява не підписана електронним цифровим підписом, тому визнання позову не може бути прийнято судом.
Представник третьої особи ММР надав письмові пояснення та просив розглядати справу за їх відсутності.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено проводити заочний розгляд справи.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
Згідно з договором найму житлового приміщення у будинках місцевих Рад депутатів трудящих, державних підприємств та установ кооперативних і громадських організацій Української РСР від 18.10.1982 ОСОБА_1 здано в користування жиле приміщення, окрему квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ордеру №1113 від 18.10.1982 ОСОБА_1 разом з сім'єю, яка складається 3 чоловік має право на зайняття квартири АДРЕСА_3 .
Згідно з довідкою №04 251219 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Довідкою №23068-000393054-037-09 від 27.10.2020 підтверджено факт реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з Актом про не проживання за місцем реєстрації від 01.10.2025, який підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , починаючи з 2021 року по теперішній час.
Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 71 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК України).
В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" №2 від 12.04.1985 зазначено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/5887/17 від 27.08.2021 аналіз норм статей 71,72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 490/12384/16-ц від 24.10.2018 зазначено, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Європейської конвенції з прав людини (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яку ратифіковано Україною 17.07.1997 та яка набрала чинності для України 11.09.1997, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Суд враховує, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично не проживає за цією адресою понад 6 місяців (з 2021 року), що підтверджується Актом про не проживання. Будь-яких доказів, які б спростовували вищевказаний акт суду не надано, тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.
Що стосується вимог про зобов'язання відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб ММР зняти з реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , то суд зазначає таке.
Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71,72,116,156 ЖК України, стаття 405 ЦК), зокрема від вирішення вимог про позбавлення права користування жилим приміщенням.
Відповідно до положень ст. 71 ст. 72, Житлового кодексу України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку. Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі такого судового рішення, яке набрало законної сили.
При цьому, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання, що в повному обсязі відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.
За такого, суд вважає, що вимога про зобов'язання зняття з реєстрації відповідача за вказаною адресою задоволенню не підлягає та є передчасною, оскільки наявність судового рішення про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яке набрало законної сили є самостійною і достатньою підставою для подальшого зняття відповідача місця його реєстрації.
Суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 необхідно визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.89,259,263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
В задоволенні інших вимог відмовити.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .
Третя особа: Миколаївська міська рада, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул.. Адміральська, 20.
Третя особа: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення - з моменту складення повного тексту рішення.
Позивач, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 03.12.2025.
Суддя В. В. Кокорєв