судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ступак О. В.
до постанови Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 554/983/20(провадження № 61-2213св25)
1. 26 листопада 2025 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , про виділ в натурі частки у праві спільної власності, визнання права власності й визначення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про визначення порядок користування земельною ділянкою.
2. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в цій справі прийняв постанову, якою касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бибика В. А. задовольнив частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року в частині вирішення вимог позовів про визначення порядку користування земельною ділянкою скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про виділення в окремий об'єкт нерухомого майна, окрему садибу та визнання права власності на останню за ОСОБА_2 змінив шляхом виключення із мотивувальної частини оскаржуваної постанови посилання на необхідність узгодження висновку експерта щодо варіантів поділу майна з органами пожежної і санітарної інспекції, органів електро- та газо постачання, інших відповідних органів в разі такої необхідності.
В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року залишив без змін.
3. З результатами вирішення судом касаційної інстанції вимог первісного та зустрічного позовів про визначення порядку користування земельною ділянкою не погоджуюсь, а тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаю свою окрему думку з таких міркувань.
Історія справи
4. У лютому 2020 року ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Шевченківської районної в м. Полтаві ради, про виділ в натурі частки у праві спільної власності, визнання права власності та визначення порядку користування земельною ділянкою.
5. Позов мотивував тим, що сторони у справі є співвласниками домоволодіння на АДРЕСА_1 . Зокрема, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2018 року визначено розмір часток позивача (3/10) та відповідачки (7/10) в праві спільної часткової власності на спірне майно в розмірі.
6. Водночас позивач уважав, що частки співвласників неодноразово змінювалися внаслідок здійснення ними добудов, у зв'язку із чим його частка в праві спільної власності, на його переконання складає 2/3, а частка відповідачки - 1/3.
7. З огляду на викладене позивач просив суд:
- виділити в окремий об'єкт нерухомого майна окрему садибу на АДРЕСА_2 в будинку літ. А-1, у складі приміщень: кухня (1-1) площею 10,6 м?, кімната (1-2) площею 20,7 м?, кімната (1-4) площею 15,0 м?, кімната (1-5) площею 10,7 м?, санвузол (1-6) площею 2,3 м?., сіни (1-7) площею 2,4 м?, загальною площею 61,7 м?; господарські споруди: гараж літ. «Г», сарай літ. «Д», сарай літ. «д», вбиральня літ. «Е», сарай літ. «М», навіс літ. «Р», погріб літ. «г1», колодязь питний №1, огорожа № 3, хвіртка № 5, ворота огорожі № 6;
- визнати за ним право власності на вказаний об'єкт;
- визначити порядок користування земельною ділянкою, площею 1 177 м? на АДРЕСА_2 згідно варіанту № 1 висновку експерта № 26 від 21 червня 2023 року, виділивши у його користування земельну ділянку, площею 785 м? (додаток № 2 до висновку № 26 від 21 червня 2023 року, зафарбовано в зелений колір), відповідачці виділити в користування земельну ділянку площею 392 м? (додаток № 2 до висновку № 26 від 21 червня 2023 року, зафарбовано в жовтий колір).
8. У травні 2020 року ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом
до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Шевченківська районна у м. Полтаві рада, про визначення порядку користування земельною ділянкою.
9. Зустрічний позов мотивувала тим, що при вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою суд повинен виходити з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно, а також наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого співвласниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.
10. Просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками відповідно до ідеальних часток співвласників у праві спільної власності на домоволодіння, виділивши їй земельну ділянку площею 666 м?, що зафарбовано у жовтий колір, а ОСОБА_4 - земельну ділянку площею
511 м?, що зафарбована у зелений колір.
11. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2024 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, азадоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
12. Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Божко Т. Б., задоволено частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2024 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 жовтня
2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким вимоги первісного позову про виділення в окремий об'єкт його частини домоволодіння та визнання за ним права власності на цей об'єкт залишено без задоволення.
Вимоги первісного позову про визначення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково, а аналогічні вимоги зустрічного позову - задоволено.
Визначено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння на АДРЕСА_1 ) відповідно до ідеальних часток
у праві спільної власності на домоволодіння ( ОСОБА_3 - 7/10, ОСОБА_2 - 3/10) за варіантом № 4 висновку судового експерта Федорова Д. Ф. № 26 від 21 червня 2023 року, виділивши у користування ОСОБА_3 земельну ділянку площею 666 м?, що зафарбовано у жовтий колір, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 511 м?, що зафарбовано у зелений колір.
13. У лютому 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бибика В. А., на постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у вказаній справі.
14. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення районного суду залишити в силі.
15. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо неможливості виділення в самостійний об'єкт нерухомості 3/10 частин спірного житлового будинку, адже за висновком експерта такий виділ є технічно можливим. Уважає, що чинне законодавства не встановлює обов'язку погоджувати таку технічну можливість із відповідними контролюючими органами.
16. Заявник також не погоджується з обраним апеляційним судом варіантом встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки, на його переконання, запропонований судом варіант порушує його права.
Основні мотиви постанови Верховного Суду
17. Постановою від 26 листопада 2025 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бибика В. А. задовольнив частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року в частині вирішення вимог позовів про визначення порядку користування земельною ділянкою скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про виділення в окремий об'єкт нерухомого майна, окрему садибу та визнання права власності на останню за ОСОБА_2 змінив шляхом виключення із мотивувальної частини оскаржуваної постанови посилання на необхідність узгодження висновку експерта щодо варіантів поділу майна з органами пожежної і санітарної інспекції, органів електро- та газо постачання, інших відповідних органів в разі такої необхідності.
В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 27 січня 2025 року залишив без змін.
18. У частині вирішення вимог первісного позову про виділ в натурі частки у праві спільної власності постанова мотивована тим, що такі вимоги фактично спрямовані на виділ та визнання права власності на нерухоме майно, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, що чинним законодавством не допускається.
19. Водночас суд зауважив, що погодження такого висновку з органами пожежної і санітарної інспекції, органів електро- та газо постачання, інших відповідних органів не передбачена нормами чинного законодавства, у зв'язку із чим виключив посилання на цю підставу відмови в позові з оскаржуваного судового рішення.
20. Відмовляючи в задоволенні вимог первісного та зустрічного позовів про визначення порядку користування земельною ділянкою, суд касаційної інстанції виходив із того, що як позивач за первісним позовом, так і позивачка за зустрічним просили визначити порядок користування земельною ділянкою більшої площі, ніж зареєстровано за домоволодінням, у зв'язку із чим підстави для задоволення таких вимог відсутні, адже їх задоволення призвело б до безпідставного збільшення площі земельної ділянки, наданої в користування.
Мотиви окремої думки
21. Не заперечуючи правильності висновків Верховного Суду в частині вирішення вимог первісного позову про виділ в натурі частки у праві спільної власності та визнання права власності на виділений об'єкт нерухомого майна, не можу погодитися з результатом розгляду касаційним судом вимог первісного й зустрічного позовів про визначення порядку користування земельними ділянками.
22. Так, підставою для відмови в задоволенні згаданих вимог Верховний Суд визначив те, що в цій справі сторони просять визначити порядок користування земельною ділянкою площею 1 177 м?, у той час як за спірним домоволодінням закріплено земельну ділянку площею 870 м?. Оскільки задоволення вимог первісного та зустрічного позовів про визначення порядку користування земельною ділянкою призведе до безпідставного збільшення площі земельних ділянок, переданих у користування кожної зі сторін, суд касаційної інстанції виснував про відсутність правових підстав для задоволення позовів у цій частині.
23. Безумовно, узаконення користування земельною ділянкою більшої площі без погодження з уповноваженими органами та затвердження проєкту землеустрою чи іншої технічної документації не відповідає вимогам чинного законодавства і правопорядок, за загальним правилом, не мав би допускати такої ситуації.
24. Водночас повноваження суду касаційної інстанції не є необмеженими - найвищий суд у системі правосуддя не варто розглядати як «панацею» від будь-якої несправедливої ситуації, що склалася в суспільстві. Для прийняття касаційним судом будь-якого рішення повинні існувати відповідні передумови, прямо передбачені процесуальним законом. Стримуючими факторами у цьому контексті є насамперед принцип диспозитивності судового процесу загалом та межі касаційного перегляду зокрема.
25. Так, згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
26. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
27. У справі, яка переглядалася Верховним Судом, постановою апеляційного суду встановлено такий порядок користування земельною ділянкою, за якого у користування ОСОБА_3 виділено земельну ділянку площею 666 м?, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 511 м?.
28. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просив постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, яким у його користування виділено земельну ділянку площею 785 м?, а в користування відповідачки - земельну ділянку площею 392 м?.
29. По суті, метою звернення ОСОБА_2 до суду касаційної інстанції було досягнення такого результату, за якого площа наданої йому в користування земельної ділянки збільшиться з 511 м? до 785 м?. Саме такі вимоги і були визначені ним у касаційній скарзі і мали вирішуватися судом у ході касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.
30. Натомість унаслідок скасування Верховним Судом постанови апеляційного суду та ухвалення нового рішення по суті спору сторонам повністю відмовлено у визначенні порядку користування земельною ділянкою із залишенням її у спільному користуванні позивача та відповідачки.
31. У частині третій статті 400 ЦПК України визначені випадки, за яких суд може вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги, а саме якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
32. Втім, по-перше, у справі № 554/983/20 Верховний Суд не встановив наявності передбачених процесуальним законом передумов для виходу за межі доводів і вимог касаційної скарги та, по-друге, такий вихід все одно не може призводити до того, що особа, яка звернулася до суду з касаційною скаргою, отримає судове рішення, що погіршує становище, якого ця особа досягла в судах попередніх інстанцій.
33. Цей висновок ґрунтується на принципі заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
34. Тобто за відсутності скарги іншої сторони не можна допускати випадки, коли особа, намагаючись покращити своє становище, досягнуте у судах попередніх інстанцій, отримує рішення суду вищої інстанції на гірших умовах, ніж були нею вже досягнуті і які не охоплюються вимогами її скарги.
35. Такого підходу дотримується і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, що правило заборони повороту до гіршого означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
36. Оскільки до суду касаційної інстанції звернувся лише ОСОБА_2 і в касаційній скарзі просив збільшити площу наданої йому апеляційним судом у користування земельної ділянки з 511 м? до 785 м?, то Верховний Суд, установивши, що площа земельної ділянки, про визначення порядку користування якою просили сторони, перевищує площу документально закріпленої за спірним домоволодінням землі, мав лише констатувати такі порушення в мотивувальній частині постанови та все одно залишити оскаржуване судове рішення без змін, адже не мав процесуальних підстав для відмови в задоволенні позову за скаргою особи, позов якої частково задоволено судом попередньої інстанції.
37. У цьому контексті зауважу, що, дійсно, внаслідок прийняття Верховним Судом постанови від 26 листопада 2025 року у цій справі спірна земельна ділянка (уся її площа) повертається у спільне користування ОСОБА_2 і ОСОБА_3 без конкретизації, якими саме її частинами може користуватися кожна зі сторін.
38. Водночас метою пред'явлення як первісного, так і зустрічного позовів було набуття сторонами в користування конкретно визначеної частини земельної ділянки з перспективою подальшого набуття такої земельної ділянки у власність як самостійного об'єкта нерухомого майна. Користування земельною ділянкою в разі визначення судом порядку користування нею здійснюється співвласниками домоволодіння відокремлено та, як правило, зі спорудженням огорож, парканів чи інших некапітальних споруд, призначених для чіткої та однозначної ідентифікації меж земельних ділянок, що перебувають у користуванні кожного зі співвласників.
39. Саме такий правовий режим користування земельною ділянкою забезпечувався для ОСОБА_2 постановою апеляційного суду, яку він оскаржив з мотивів незгоди з площею земельної ділянки, наданої йому в користування, вважаючи її недостатньою.
40. Відтак прийнята Верховним Судом постанова, яка позбавила ОСОБА_2 як співвласника домоволодіння правомочностей з відокремленого користування частиною земельної ділянки, є такою, що погіршує його становище, порівняно з тим, якого він досяг у судах попередніх інстанцій.
41. Оскільки відмова у задоволенні позову, який був частково задоволений апеляційним судом, не є частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2 , який просив свій позов задовольнити повністю, то вважаю, що у Верховного Суду були наявні усі підстави для залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуваного судового рішення в частині вирішення вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою - без змін.
Суддя: О. В. Ступак