10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 758/6001/23
провадження № 61-15401ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» в особі Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного ДЕПО № 3 про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до комунального підприємства «Київпастранс» в особі Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного ДЕПО № 3 (далі - КП «Київпастранс»), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 24 березня 2022 року № 26-к «Про призупинення дії трудових договорів»;
- зобов'язати КП «Київпастранс» нарахувати та виплатити йому середню заробітну плату за період з 24 березня 2022 року до дня фактичного допуску до роботи.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня
2025 року, позов ОСОБА_1 до КП «Київпастранс» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ виконувача обов'язків директора Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного ДЕПО №3 Філії КП «Київпастранс» Наталії Смирнової № 26-к від 24 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів» у частині призупинення з 24 березня 2022 року дії трудового договору
з водієм тролейбуса (маневрові роботи) ОСОБА_1 .
Стягнуто з Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного ДЕПО №3 Філії КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2022 року по 06 березня 2023 року у розмірі 236 472,52 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного ДЕПО №3 Філії КП «Київпастранс» у дохід держави судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.
Рішення в частині стягнення заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору за один місяць допустити до негайного виконання.
05 грудня 2025 року КП «Київпастранс» засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду
м. Києва від 03 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 22 жовтня 2025 року (повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2025 року, касаційна скарга надійшла до суду 08 грудня 2025 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а саме: справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі
ЦПК України.
Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Зазначена справа є справою незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,
а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, ціна позову якої не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Загальна ціна позову у даній справі становить 236 472,52 грн, що станом на
01 січня 2025 року не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00*80= 242 240,00 грн).
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08,
від 09 жовтня 2018 року).
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Верховний Суд з власної ініціативи не може застосовувати зазначені випадки.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що посилання
в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу,
з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій у межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки КП «Київпастранс» подало касаційну скаргу на судове рішення у справі незначної складності, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» в особі Тролейбусного ремонтно-експлуатаційного ДЕПО № 3 про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк