Постанова
Іменем України
08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 761/18530/21
провадження № 61-3348 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Калараша А. А., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідач-Державна авіаційна служба України,
розглянувши на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної авіаційної служби України про відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грінцов Іван Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., та
за касаційною скаргою Державної авіаційної служби України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року, ухвалене суддею Рибаком М. А., тана постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
Короткий зміст вимог учасників справи
1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Державної авіаційної служби України (далі - Державіаслужба України) на свою користь моральну шкоду у розмірі 1 200 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн, витрати на проведення психологічної експертизи у розмірі 15 500,00 грн.
2. Позов мотивований тим, що 05 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 826/1003/17, якою визнав протиправним та скасував наказ Голови Державіаслужби ОСОБА_2. від 03 січня 2017 року № 2 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби; постановив поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби з 04 січня 2017 року; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби допущене до негайного виконання.
3. 13 серпня 2020 року з листа Державіаслужби України ОСОБА_1 дізнався, що на виконання постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 826/1003/17 наказом голови Державіаслужби України від 07 серпня 2020 року № 289о/с у порушення Закону «Про державну службу» ОСОБА_1 поновлено на неіснуючій посаді директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України. А наступним наказом від 07 серпня 2020 року № 290о/с «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » з 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 припинено державну службу та звільнено з посади директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України у зв'язку з досягненням 65-річного віку. При цьому ОСОБА_1 не було запропоновано аналогічну існуючу посаду - начальника управління авіаційною безпекою, де вікового обмеження не існує. При звільненні ОСОБА_1 не була виплачена заробітна плата за час, на який його було поновлено на роботі.
4. Внаслідок протиправних дій з боку керівництва Державіаслужби України позивачу спричинено моральну шкоду, що підтверджується фактом визнання судом незаконності його звільнення. Виходячи з обсягу фізичних, душевних та психічних страждань протягом тривалого часу, що відбуваються і по сьогоднішній день, непоправне зниження ділової репутації та фактична неможливість відновити до попереднього стану ділову репутацію та соціальне становище, що мали місце перед звільненням. Враховуючи час та зусилля, необхідні для відновлення його прав, продовження з боку керівництва Державіаслужби України нехтуванням його правами та перепони у їх відновленні. Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, вважає обґрунтованим розмір заподіяної моральної шкоди і просить стягнути на його користь 200 мінімальних заробітних плат.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням від 17 серпня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва позов задовольнив частково.
6. Стягнув з Державіаслужби України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.
7. Стягнув з Державіаслужби України на користь ОСОБА_1 42 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 15 500,00 грн витрат, пов'язаних із проведенням експертизи.
8. Стягнув з Державіаслужби України на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 5 000,00 грн.
9. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
10. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що протиправність дій відповідача була встановлена рішенням суду в адміністративній справі, і ця обставина, в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає. При цьому будь-яких доказів того, що постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 826/1003/17 була виконана Державіаслужбою України належним чином, відповідачем суду не надано. З моменту прийняття адміністративним судом рішення на користь ОСОБА_1 його правомірне очікування на відновлення своїх трудових прав ставало вагомішим. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 доведено протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між ними, розмір завданої шкоди. Однак розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
11. Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу Державіаслужби України задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року змінено шляхом зменшення розміру моральної шкоди, що підлягала стягненню з Державіаслужби України на користь ОСОБА_1 з 500 000,00 грн до 100 000,00 грн, а також суми витрат на професійну правничу допомогу з 42 000,00 грн до 20 000,00 грн.
12. Зменшено розмір судового збору, що підлягає стягненню з Державіаслужби України у дохід держави з 5 000,00 грн до 1 000,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
13. Апеляційний суд, вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалості й тяжкості, істотності вимушених змін у його житті, а також з урахуванням конкретних обставин справи, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про зміну розміру відшкодування моральної шкоди, встановивши його у сумі 100 000,00 грн.
14. Крім того, перевіряючи суму витрат на професійну правничу допомогу, стягнуту з відповідача, колегія суддів зазначила, що предмет заявленого спору не представляє очевидну складність, оскільки фактично зміст позовних вимог ґрунтується на обставинах, установлених Верховним Судом у справі № 826/1003/17 щодо протиправності дій відповідача, пов'язаних зі звільненням ОСОБА_1 з роботи та поновлення його на раніше займаній посаді.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15. Наказом Голови Державіаслужби України від 15 грудня 2014 року № 342/с ОСОБА_1 , директора департаменту авіаційної безпеки та адміністративного забезпечення, переведено на посаду директора департаменту авіаційної безпеки.
16. Наказом Державіаслужби України від 03 січня 2017 року № 2 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » за підписом ОСОБА_2 звільнено позивача 03 січня 2017 року з посади директора департаменту авіаційної безпеки відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 3 Закону України «Про очищення влади», пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, на підставі листа Служби безпеки України (далі - СБУ) від 27 грудня 2016 року № 24/166808-л.
17. Постановою Верховного Суду від 05 січня 2020 року у справі № 826/1003/17 визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державіаслужби України ОСОБА_2. від 03 січня 2017 року № 2 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України з 04 січня 2017 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України допущено до негайного виконання.
18. Наказом голови Державіаслужби України від 07 серпня 2020 року № 289о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України.
19. Наказом від 07 серпня 2020 року № 290о/с «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » з 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 припинено державну службу та звільнено з посади директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України у зв'язку з досягненням 65-річного віку.
20. Відповідно до висновку експерта № 699/05/2021 від 13 травня 2021 року, складеного за результатами проведення психологічної експертизи, у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які негативно впливають на активне соціальне функціонування його як особистості та виникли внаслідок незаконного звільнення та порушення його прав з боку керівництва Державіаслужби України; ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою; можливий розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , становить 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21. У березні 2023 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грінцов І. В., на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023року, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року та залишити в силі рішення першої інстанції.
22. У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державіаслужби України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 березня 2023 року суддею-доповідачем, для розгляду справи № 761/18530/21, визначено ОСОБА_3, судді, які входять до складу колегії: Русинчук М. М., Дундар І. О.
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Дундар І. О. ухвалою від 27 липня 2023 року, після усунення недоліків, відкрив касаційне провадження у справі № 761/18530/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грінцов І. В., на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року та витребував матеріали справи з Шевченківського районного суду міста Києва .
25. Ухвалою від 27 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, після усунення недоліків, відкрив касаційне провадження у справі № 761/18530/21 за касаційною скаргою Державіаслужби України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.
26. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 на підставі службової записки Голови Касаційного цивільного суду Гулька Б. І .
27. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2023 року суддею-доповідачем, для розгляду справи № 761/18530/21, визначено Пророка В. В., судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.
28. 17 квітня 2024 року справа № 761/18530/21 надійшла до Верховного Суду.
29. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.
30. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2024 року суддею-доповідачем, для розгляду справи № 761/18530/21, визначено Пророка В. В., судді, які входять до складу колегії: Петров Є. В., Литвиненко І. В.
31. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.
32. Протоколом повторногоавтоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2025 року суддею-доповідачем, для розгляду справи № 761/18530/21, визначено Пророка В. В., судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.
(1) Доводи ОСОБА_1 .
33. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначене судове рішення на підставі пунктів 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
34. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, згідно з яким апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження.
35. Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № П/811/4240/14, від 09 листопада 2022 року у справі № 462/6463/16-ц, згідно з якими при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.
36. А також не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, згідно з яким апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження.
37. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються предмета касаційного перегляду, а також ті, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
(2) Доводи Державіаслужби України.
38. З урахуванням змісту касаційної скарги Державіаслужба України оскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
39. Державіаслужба України вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 520/1607/2020, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, згідно з якими адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту.
40. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються предмета касаційного перегляду, а також ті, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
(2) Позиція інших учасників справи
41. У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Державіаслужби України, у якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 , просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
42. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо оскарження судових рішень в частині вирішення спору по суті.
43. Спірні правовідносини у справі виникли з приводу права позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення та подальших незаконних дій Державіаслужби України.
44. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
45. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
46. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
47. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
48. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
49. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
50. Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної в сфері трудових відносин або відносин, що тісно пов'язані з ними, настає лише у тих випадках, які передбачені статтею 237-1 КЗпП України (у редакції чинній на момент подання позову).
51. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
52. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
53. За змістом вказаної норми підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
54. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
55. Обов'язок по відшкодуванню такої шкоди покладається на роботодавця, незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
56. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21)).
57. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
58. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
59. Незаконність дій відповідача встановлено постановою від 05 серпня 2020 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/1003/17, за наслідками розгляду якої визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державіаслужби України від 03 січня 2017 року № 2 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади директора департаменту авіаційної безпеки Державіаслужби України з одночасним поновленням його на раніше займаній посаді.
60. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 490/219/17-ц (провадження № 61-30338св18)).
61. Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.
62. У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
64. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
65. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
66. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
67. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
68. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
69. Зі змісту статті 237-1 КЗпП України, в свою чергу, вбачається, що підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника безпосередньо у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
70. Тлумачення змісту статті 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (Постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 761/17947/20 (провадження № 61-14153св21)).
71. Як обґрунтовано вказано судами попередніх інстанцій, визначальним у вирішенні спору є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
72. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував наявність моральної шкоди перенесеними моральними стражданнями внаслідок незаконного звільнення, приниженням честі, гідності та ділової репутації, здійсненими зусиллями з метою поновлення своїх прав та організації свого життя, при цьому зазначав про отримане сильне емоційне потрясіння.
73. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
74. Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
75. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
76. На підтвердження розміру завданої моральної шкоди ОСОБА_1 до суду надавався висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 699/05/2021 від 13 травня 2021 року.
77. Висновок експерта може розцінюватися судом як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в сукупності з іншими доказами.
78. Таким чином, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, надавши належну оцінку доказам у справі у їх сукупності, врахувавши заперечення відповідача, глибину, характер та тривалість душевних страждань, конкретні обставини у справі, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 100 000,00 грн.
79. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
80. Верховний Суд не встановив підстав для перегляду суми відшкодування такої шкоди, визначеної апеляційним судом, оскільки касаційна скарга в цій частині зводиться виключно до переоцінки доказів.
81. Крім того, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги Державіаслужби України про те, що висновок експерта № 699/05/2021 від 13 травня 2021 року, який наданий ОСОБА_1 в якості оцінки розміру відшкодування моральної шкоди, не може бути належним доказом, оскільки не відповідає вимогам законодавства.
82. Як встановлено судами попередніх інстанцій, висновок складено експертом Мінченко О. А. , яка має вищу психологічну освіту, є атестованим судовим експертом та має стаж експертної діяльності з 2020 року. Експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
83. Таким чином, підстав для сумніву в об'єктивності висновку експерта, які не встановили суди попередніх інстанцій, не вбачає і Верховний Суд.
84. Доводи касаційних скарг про неврахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № П/811/4240/14, від 09 листопада 2022 року у справі № 462/6463/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 520/1607/2020, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать вказаним правовим висновкам Верховного Суду.
85. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається (стаття 400 ЦПК України).
(1.2) Щодо витрат позивача на правову допомогу.
86. ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд безпідставно зменшив розмір витрат на правову допомогу, не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.
87. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
88. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
89. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
90. Законом визначено критерії, які слід застосовувати під час визначення розміру витрат на правничу допомогу.
91. Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
92. Згідно з частинами першою - п'ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
93. Відповідно до частин третьої та восьмої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
94. У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
95. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
96. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, § 268).
97. У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. […] У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
98. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
99. Під час визначення суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. У справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
100. Вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано керувався тим, що предмет заявленого спору не представляє очевидну складність, оскільки фактично зміст позовних вимог ґрунтується на обставинах, установлених Верховним Судом у справі № 826/1003/17 щодо протиправності дій відповідача, пов'язаних зі звільненням ОСОБА_1 з роботи та поновленням його на раніше займаній посаді; що адвокатом під час судового розгляду складено відповідь на відзив, який міститься на одному аркуші та не потребував витрат значного часу для її складання, а також те, що розгляд справи відбувся протягом одного судового засідання.
101. Крім того, судом першої інстанції належним чином не враховано ту обставину, що матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання на які адвокат витратив значний час, та те, що вирішений спір особливої складності не представляє.
102. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції не враховано, що заявлена позивачем сума не може бути безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
103. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який зменшив розмір витрат на правничу допомогу, стягнуті судом першої інстанції, із 42 000,00 грн до 20 000,00 грн.
104. У свою чергу, наведені в касаційних скаргах доводи про те, що під час вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, не заслуговують на увагу, оскільки на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
(1.3) Щодо доводів касаційної скарги стосовно поновлення строків подання апеляційної скарги.
105. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права безпідставно поновив Державіаслужбі України пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відповідних мотивів не навів.
106. Статтею 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
107. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.
108. Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти росії»).
109. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
110. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
111. Відповідно до статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
112. Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
113. Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
114. Із матеріалів справи відомо, що 12 жовтня 2022 року засобами поштового зв'язку Державіаслужба України надіслала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року. Державіаслужбою України було заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
115. На обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження посилалося на те, що копію оскаржуваного судового рішення Державіаслужба України отримала лише 12 вересня 2024 року. До апеляційної скарги на підтвердження зазначеного додано роздруківку з підсистеми «Електронний суд» про отримання Державіаслужбою України копії рішення Шевченківського районного суду міста Києвавід 17 серпня 2024 року.
116. Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення 17 серпня 2022 року, повний текст судового рішення складений 19 серпня 2024 року, надісланий судом до ЄДРСР 12 вересня 2022 року.
117. А відтак апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення Державіаслужбі строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києвавід 17 серпня 2024 року.
118. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом апеляційної інстанції строків подання апеляційної скарги Державіаслужбою Українине знайшли свого підтвердження.
(2) Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
119. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
120. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційні скарги ОСОБА_1 та Державіаслужби України без задоволення, а оскаржувані судові рішення ? без змін.
121. Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України залишити без задоволення.
3. Постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в частині, не зміненій апеляційним судом, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. А. Калараш
Є. В. Петров