26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 752/6588/22
провадження № 61-4260св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гугін Дмитро Юрійович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року в складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в складі колегії суддів Фінагеєва В. О., Журби С. О., Яворського М. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів, трьох відсотків річних, інфляційних збитків та пені,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом та просив стягнути з фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 011 822,00 грн, 3 % річних у розмірі 38 329,15 грн, інфляційні збитки у розмірі 226 078,63 грн, пеню у розмірі 971 349,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2020 році між ОСОБА_3 , що діяв в інтересах ФОП ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 виникли правовідносини на підставі усних домовленостей щодо купівлі-продажу будівельних товарів та техніки для здійснення ремонту квартири. Сторони не підписували жодних письмових договорів чи документів, які б підтверджували домовленості щодо купівлі-продажу товарів, оскільки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були дружні стосунки. ФОП ОСОБА_2 сформувала рахунки на загальну суму 1 011 822,00 грн, що були одразу сплачені ОСОБА_1 , однак оригінали рахунків-фактур не були передані позивачу. Всі усні переговори щодо придбання товару позивач здійснював з ОСОБА_3 , який був посередником між позивачем та ФОП ОСОБА_2 .
Позивач зазначав, що ОСОБА_3 запевняв його, що сплачений позивачем товар є в наявності та розміщений на складах. 23 грудня 2021 року після чергових усних прохань позивача надати докази існування сплаченого ним товару та порушення ОСОБА_3 чергових усних домовленостей позивач направив відповідачу лист від 23 грудня 2021 року з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 1 011 822,00 грн. Однак на час звернення до суду з цим позовом відповідач не здійснив передання жодного товару та не повернув грошові кошти за непоставлений товар.
У зв'язку з чим ОСОБА_1 просив суд задовольнити його вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 27 червня 2023 року позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав у розпорядження суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту погодження усіх істотних умов усного правочину із ФОП ОСОБА_2 , а також порушення останньою зобов'язання за усним договором, що є його процесуальним обов'язком. Не містять таких доказів і матеріали справи. Сам факт наявності платіжних доручень про перерахування ФОП ОСОБА_2 грошових коштів у період з 09 жовтня 2020 року до 11 жовтня 2021 року у розмірі 1 011 822,00 грн, враховуючи заперечення відповідача проти укладення усного договору між сторонами спору, не може бути єдиною і безумовною підставою для висновку про те, що сторони спору дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору поставки будівельних товарів та техніки для здійснення ремонту квартири, зобов'язань сторін договору, ціни договору, а також порядку та строків його виконання і відповідальності сторін.
Київський апеляційний суд постановою від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов укладення правочину із ФОП ОСОБА_2 , а також порушення нею зобов'язання за усним договором поставки, що є його процесуальним обов'язком. При цьому суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18 та від 19 листопада 2018 року у справі № 372/4949/15.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
21 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гугін Д. Ю., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди не дослідили всіх обставин справи, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а також не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2024 року в справі № 752/16778/22, від 24 вересня 2020 року в справі № 761/9737/18, від 11 листопада 2020 року в справі № 761/21897/16, від 24 лютого 2021 року в справі № 487/6183/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач на підтвердження своїх вимог та існування між сторонами правовідносин з усної домовленості купівлі-продажу будівельних матеріалів та техніки надав докази, зокрема квитанції про оплату рахунків-фактур на суму 1 011 822,00 грн та вимоги, які надіслані відповідачу щодо поставки товару та повернення коштів. Водночас відповідач на спростування викладених позивачем обставин не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування між сторонами інших за змістом правовідносин, ніж тих, що заявлені в позові, що є його процесуальним обов'язком.
Також звертає увагу на недобросовісну та непослідовну поведінку відповідача, яка полягає у визнанні відповідачем факту отримання коштів та вимог щодо передання товару і повернення коштів від позивача, а також у відмові повертати кошти позивачу у зв'язку з тим, що між сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору. Крім того, зазначає, що відповідач за 4 роки не вчинив жодних дій щодо передання товару та не звертався до позивача з проханням / вимогою погодити істотні умови договору.
Заявник вважає, що позиція відповідача про помилкове отримання 19 платежів від позивача на банківський рахунок ФОП ОСОБА_2 протягом року, а також вимог від позивача щодо поставки товару та повернення коштів, є менш переконливою і вирогідною, ніж позиція позивача, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу товару.
Також заявник не погоджується з висновками судів про те, що позивач не надавав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору поставки будівельних товарів та техніки для здійснення ремонту квартири, зобов'язань сторін договору, ціни, порядку та строків його виконання, а також відповідальності за його невиконання. Вважає, що зазначені підстави для відмови у задоволенні позову є такими, що не відповідають законодавству України та висновкам Верховного Суду. Суди під час застосування частини першої статті 638 ЦК України неправильно визначили істотні умови договору купівлі-продажу.
Крім того, звертає увагу на те, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів».
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 15 травня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва.
Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2025 року.
Ухвалою від 19 листопада 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
У період з 09 жовтня 2020 року до 11 жовтня 2021 року позивач здійснив перерахування грошових коштів на загальну суму у розмірі 1 011 822,00 грн на користь ФОП ОСОБА_2 відповідно до таких платіжних доручень:
- платіжне доручення від 09 жовтня 2020 року № 41864353 про оплату рахунку-фактури від 09 жовтня 2020 року № 09102020 у сумі 20 300,00 грн (а. с. 23);
- платіжне доручення від 26 жовтня 2020 року № 43098446 про оплату рахунку-фактури від 26 жовтня 2020 року № 26102020-5 у сумі 74 985,00 грн (а. с. 24);
- платіжне доручення від 27 жовтня 2020 року № 0410001 про оплату рахунку-фактури від 27 жовтня 2020 року № 27102020-1 у сумі 84 050,00 грн (а. с. 25);
- платіжне доручення від 17 грудня 2020 року № 47768877 про оплату рахунку-фактури від 17 грудня 2020 року № 17112020-1 у сумі 71 500,00 грн (а. с. 25);
- платіжне доручення від 12 лютого 2021 року № 52212583 про оплату рахунку-фактури від 12 лютого 2021 року № 12122021-1 у сумі 207 500,00 грн (а. с. 26);
- платіжне доручення від 17 лютого 2021 року № 52648539 про оплату рахунку-фактури від 17 лютого 2021 року № 17022021-3 у сумі 26 200,00 грн (а. с. 27);
- платіжне доручення від 26 лютого 2021 року № 53496484 про оплату рахунку-фактури від 26 лютого 2021 року № 16022021-3 у сумі 10 480,00 грн (а. с. 27);
- платіжне доручення від 10 березня 2021 року № 54640708 про оплату рахунку-фактури від 10 березня 2021 року № 10032021-7 у сумі 69 900,00 грн (а. с. 28);
- платіжне доручення від 18 березня 2021 року № 55382423 про оплату рахунку-фактури від 18 березня 2021 року № 18032021-1 у сумі 65 000,00 грн (а. с. 29);
- платіжне доручення від 09 квітня 2021 року № 57357814 про оплату рахунку-фактури від 09 квітня 2021 року № 09042021-1 у сумі 107 474,00 грн (а. с. 30);
- платіжне доручення від 13 квітня 2021 року № 57708030 про оплату рахунку-фактури від 13 квітня 2021 року № 130420021-4 у сумі 85 475,00 грн (а. с. 31);
- платіжне доручення від 17 червня 2021 року № 63908218 про оплату рахунку-фактури від 17 червня 2021 року № 17062021-2 у сумі 22 094,00 грн (а. с. 32);
- платіжне доручення від 29 червня 2021 року № 64990060 про оплату рахунку-фактури від 29 червня 2021 року № 29062021-1 у сумі 45 861,00 грн (а. с. 33);
- платіжне доручення від 21 вересня 2021 року № 73166190 про оплату рахунку-фактури від 21 вересня 2021 року № 21092021-1 у сумі 49 931,00 грн (а. с. 33);
- платіжне доручення від 12 лютого 2021 року № 52212583 про оплату рахунку-фактури від 12 лютого 2021 року № 12122021-1 у сумі 207 500,00 грн (а. с. 26);
- платіжне доручення від 06 жовтня 2021 року № 74693969 про оплату рахунку-фактури від 06 жовтня 2021 року № 06102021-1 у сумі 5 760,00 грн (а. с. 33);
- платіжне доручення від 08 жовтня 2021 року № 74986367 про оплату рахунку-фактури від 08 жовтня 2021 року № 08102021-1 у сумі 28 654,00 грн (а. с. 34);
- платіжне доручення від 18 жовтня 2021 року № 75979980 про оплату рахунку-фактури від 18 жовтня 2021 року № 18102021-3 у сумі 9 596,00 грн (а. с. 35);
- платіжне доручення від 20 жовтня 2021 року № 76224092 про оплату рахунку-фактури від 20 жовтня 2021 року № 20102021-1 у сумі 14 212,00 грн (а. с. 36);
- платіжне доручення від 21 жовтня 2021 року № 76358253 про оплату рахунку-фактури від 21 жовтня 2021 року № 21102021-1 у сумі 12 850,00 грн (а. с. 37).
Перерахування вказаних коштів сторони не спростовують.
Зазначені у платіжних дорученнях рахунки-фактури у матеріалах справи відсутні та позивач суду не надав.
24 грудня 2021 року ОСОБА_1 на адресу ФОП ОСОБА_2 направив засобами поштового зв'язку вимогу про виконання зобов'язання на суму 1 011 822,00 грн, у якій просив поставити товар, оплачений відповідно до рахунків-фактур, у семиденний строк з дня отримання вимоги (а. с. 40-45). Зазначену вимогу відповідач отримала 29 грудня 2021 року (а. с. 47, 48).
14 січні 2022 року ОСОБА_1 на адресу ФОП ОСОБА_2 направив засобами поштового зв'язку вимогу про розірвання договірних відносин у зв'язку із невиконанням зобов'язання та повернення грошових коштів у розмірі 1 011 822,00 грн (а. с. 49-52).
06 лютого 2022 року ОСОБА_1 на адресу ФОП ОСОБА_2 повторно направив засобами поштового зв'язку вимогу про розірвання договірних відносин у зв'язку з невиконанням зобов'язання та повернення грошових коштів у розмірі 1 011 822,00 грн (а. с. 58-61). Зазначена вимога вручена особисто адресату 11 лютого 2022 року (а. с. 63, 64).
Позиція та висновки Верховного Суду
Під час оцінки застосування судами норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин Верховний Суд керується системним аналізом.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
У частині першій статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
Мотиви передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Предметом розгляду цієї справи є стягнення грошових коштів у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань, які виникли на підставі усного договору купівлі-продажу будівельних товарів та техніки.
На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав суду платіжні доручення щодо оплати рахунків-фактур на ім'я ФОП ОСОБА_2 у період з 09 жовтня 2020 року до 11 жовтня 2021 року на загальну суму у розмірі 1 011 822,00 грн, а також вимогу про виконання зобов'язання та вимоги про розірвання договору купівлі-продажу та повернення грошових коштів.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту погодження усіх істотних умов усного правочину із ФОП ОСОБА_2 , а також порушення останньою зобов'язання за усним договором, що є його процесуальним обов'язком. Суд визнав, що сам факт наявності платіжних доручень про перерахування ФОП ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 011 822,00 грн, з урахуванням заперечення відповідача проти укладення усного договору між сторонами спору, не може бути єдиною і безумовною підставою для висновку про те, що сторони спору дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору поставки будівельних товарів, зобов'язань сторін договору, ціни договору, а також порядку та строків його виконання і відповідальності сторін.
При цьому апеляційний суд посилався на висновки Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18 та від 19 листопада 2018 року у справі № 372/4949/15.
Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, ОСОБА_1 як на підстави касаційного оскарження посилається на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду 20 березня 2024 року в справі № 752/16778/22.
Проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилався апеляційний суд та на які посилається заявник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вони є протилежними, хоча зроблені у подібних правовідносинах.
Так, у справі № 752/16778/22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, предметом спору є розірвання договору поставки басейну, укладений між сторонами в усній формі, та стягнення коштів, сплачених за товар, і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у зазначеній справі, скасовуючи постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог та залишаючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, керувався тим, що між сторонами був укладений саме усний договір купівлі-продажу басейну вартістю 3 500,00 євро, як зазначено в квитанції від 10 листопада 2020 року № 0439, на умовах попередньої оплати без визначення строків передання товару покупцю, а не договір поставки, оскільки позивач у цих правовідносинах не виступає суб'єктом підприємницької діяльності, а басейн мав бути встановлений у належному їй домоволодінні. Посилання апеляційного суду та відповідача на те, що позивач не надала суду доказів, що між сторонами існували домовленості саме щодо поставки обладнання для басейну, чи самого басейну, Верховний Суд визнав помилковими, оскільки позивач надала суду квитанцію до прибуткового касового ордера від 10 листопада 2020 року № 0439 про оплату ФОП 3 500,00 євро за басейн, а тому саме відповідач мав би спростовувати доводи позивача та доводити, що між ними склалися інші правовідносини, ніж ті, що заявлені позивачем у позові, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з наведеними висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 442/7428/22.
Однак у справах № 724/970/18 та № 372/4949/15, на які посилається апеляційний суд, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежного висновку.
Так, у справі № 724/970/18 предметом спору було стягнення боргу за усним договором поставки товару. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов укладення правочину із відповідачем, а також порушення нею зобов'язання за усним договором поставки, що є її процесуальним обов'язком. Крім цього, суд зазначив, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року в справі № 372/4949/15.
Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18 та від 19 листопада 2018 року у справі № 372/4949/15.
Наявність різної правозастосовної практики щодо вирішення подібних спорів за однакових фактичних і правових обставин та у подібних правовідносинах на рівні Верховного Суду зумовлюватиме ухвалення судами першої та другої інстанцій протилежних за змістом судових рішень, що свідчить про виключну правову проблему.
Верховний Суд зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передання справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів, трьох відсотків річних, інфляційних збитків та пені.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
В. В. Сердюк