08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 496/5950/24
провадження № 61-6693св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік 0. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в інтересах якого діє представник Погребняк Олена Григорівна, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2024 року у складі судді Дранікова С. М. та постанову Одеського апеляційного суду у складі суддів Комлевої О. С., Драгомерецького М. М., Сегеди С. М.,
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), у якій просила встановити факт її постійного проживання на території України з 1990 року і по теперішній час, у тому числі і станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кагул Республіки Молдова.
У 1990 році заявник разом з батьками переїхала проживати в Україну, а саме в м. Біляївку Одеського (колишнього Біляївського) району Одеської області, звідки родом був її батько - ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 вступила до Біляївської загальноосвітньої школи №1 І-III ступенів, яку закінчила в 2005 році та отримала свідоцтво про повну загальну середню освіту.
11 лютого 2010 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 .
Такі обставини, на думку заявника, підтверджують факт постійного проживання на території України з 1990 року по цей час.
Підставою для звернення до суду із вказаною заявою став лист ГУ ДМС України в Одеській області № 5127-329/5127.10-24 від 06 липня 2024 року про відмову заявнику у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі підпункту 5 пункту. 82 Постанови Кабінету Міністрів України № 152 від 07 травня 2014 року «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон».
Разом з тим, заявник просила врахувати, що підрозділами Міграційної служби України заявнику неодноразово без будь-яких проблем видавалися паспорти громадянина України, а саме: паспорт № НОМЕР_1 , виданий 02 лютого 2007 року; паспорт № НОМЕР_2 , виданий 23 січня 2009 року; паспорт № НОМЕР_3 , виданий 04 червня 2010 року; паспорт № НОМЕР_4 , виданий 16 грудня2019 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня
2024 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 1990 року і по теперішній час, у тому числі і станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, оцінивши докази у справі, дійшли висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки є встановленим факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України ( АДРЕСА_1 ) з 1990 року і по теперішній час, у тому числі станом на 24 серпня та 13 листопада
1991 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 травня 2025 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області засобами поштового зв'язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
22 липня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня
2020 року у справі № 757/44694/17-ц та від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Рішення суду про встановлення факту постійного проживання на території України жодним чином не вплине на рішення щодо прийняття до громадянства України.
Доводи інших учасників справи
Заявник не скористалась правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кагул Республіки Молдова, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданим 01 листопада
1988 року відділом реєстрації актів громадянського стану Кагульського районного виконавчого комітету Молдавської радянської соціалістичної республіки та копією паспорта № НОМЕР_1 , виданим 02 лютого 2007 року; паспорта № НОМЕР_3 , копією паспорта, виданим 04 червня 2010 року; паспорта № НОМЕР_4 , виданим 16 грудня 2019 року.
У період з 01 вересня 1995 року по 25 червня 2005 рік ОСОБА_4 навчалась у Біляївській загальноосвітній школі №1 І-ІІІ ступенів Біляївського району Одеської області та здобула повну загальну середню освіту, отримавши атестат про повну загальну середню освіту
НОМЕР_6 18 червня 2005 року, про що свідчить довідка в.о. директора Біляївського ліцею № 1 Управляння освіти Біляївської міської ради Одеського району Одеської області, який є правонаступником Біляївської загальноосвітньої школи № 1 І-III ступенів Біляївського району Одеської області, № 88/01-17 від 10 липня 2024 року.
11 лютого 2010 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_3 та змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Біляївського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №16.
Заявник звернулась до Біляївського відділу ГУ ДМС України в Одеській області з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, але листом №5127-329/5127.10-24 від 06 липня 2024 року їй було відмовлено в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон у зв'язку із неможливістю підтвердити факт належності заявника до громадянства України.
Факт безперервного проживання заявника з 1990 року за адресою:
АДРЕСА_1 , підтверджується актом, складеним 12 липня
2024 року депутатом Біляївської міської ради Куценко І.Г. в присутності жителів м. Біляївка - ОСОБА_7., ОСОБА_6 .
Згідно з довідкою, виданою консулом Консульства Республіки Молдови в Одесі № 084 від 28 травня 2020 року,
ОСОБА_4 громадянство Республіки Молдова не отримувала і з питання оформлення документів до Національної паспортної системи не зверталась.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких' випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (тут і далі у редакції, чинній, на час виникнення спірних правовідносин) громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня
1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року
№ 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК Українита статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» передбачені підстави набуття громадянства України.
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду
від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 24 березня 2021 року у справі № 521/6094/19,
від 02 червня 2021 року у справі № 125/1472/19, від 27 лютого 2023 року
у справі № 517/445/19, від 09 серпня 2023 року в справі № 523/7192/19.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року
№ 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом
на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня
1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи
до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України»
і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявником підтверджено належними та допустимими доказами факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року, зокрема: паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 , виданий Біляївським РВ ГУМВС України в Одеській області 02 лютого 2007 року, паспорт громадянина України № НОМЕР_4 від 16 грудня 2019 року (орган, що видав 5127), довідка про реєстрацію місця проживання від 03 червня 2020 року
№ 09-21/447свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_8 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Біляївського районного управління юстиції Одеської області, довідка Консульства Республіки Молдова в Одесі
від 28 травня 2020 року № 084, акт секретаря Біляївської міської ради Одеського району Одеської області від 12 липня 2024 року, довідка Біляївського ліцею №1 Біляївської міської ради Одеського району Одеської області № 88/01-17 від 10 липня 2024 року.
При цьому відомостей про те, що заявниця залишала територію України чи є громадянкою іншої держави матеріали справи не містять.
Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку, що такий факт матиме для заявника юридичне значення при підтвердженні належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
За встановлених обставин, узагальнені висновки судів не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня
2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі
№ 654/3462/17, на які посилалось ГУ ДМС в Одеській області, як на підставу касаційного оскарження.
Незгода ГУ ДМС в Одеській області із висновками судів щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Інші доводи касаційної скарги на висновки судів першої та апеляційної інстанцій не впливають та не є істотними.
Посилання представника ГУ ДМС в Одеській області на недотримання Погребняк О. Г. позасудового порядку підтвердження проживання в Україні не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки ЦПК не передбачено обов'язку досудового врегулювання у такій категорії справ.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в інтересах якого діє представник Погребняк Олена Григорівна, залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська