05 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 604/632/23
провадження № 61-1790св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року під головуванням судді Сташківа Н. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 січня 2024 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Костіва О. З., Хоми М. В., у справі за позовом Фермерського господарства «Золотий жайвір» до ОСОБА_1 про визнання укладеним договору оренди на новий строк,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати укладеним договір оренди земельної ділянки, площею 1,5345 га, за кадастровим номером 6124685700:01:001:0369 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської об'єднаної територіальної громади Тернопільського району Тернопільської області в запропонованій редакції на новий строк.
В обґрунтування вимог вказувало, що ФГ «Золотий жайвір» та ОСОБА_1 15 березня 2016 року уклали договір оренди землі № 2/091 строком на 7 років (кадастровий номер земельної ділянки 6124685700:01:001:0369). Державна реєстрація речового права оренди земельної ділянки була проведена 15 квітня 2016 року.
09 березня 2023 року позивач направив власнику земельної ділянки ОСОБА_1 лист-повідомлення від 06 березня 2023 року про намір скористатись переважним правом на укладення на новий строк договору оренди. До листа додано три примірники проєкту договору оренди землі на новий строк.
Вказане повідомлення вручено особисто відповідачу 13 березня 2023 року і жодних заперечень проти поновлення строку договору оренди на протязі місяця після закінчення дії договору від орендодавця не надходило, тому орендар продовжував користуватися земельною ділянкою та її не повертав.
27 березня 2023 року ОСОБА_1 отримав повідомлення позивача від 22 березня 2023 року про те, що орендовану земельну ділянку до закінчення дії договору засіяно сільгоспкультурами, а тому в силу пункту 21 договору повернення земельної ділянки повинно було б здійснитись протягом шести місяців після припинення строку дії договору.
Вважало, що ФГ «Золотий жайвір» як первинний орендар має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, тому відповідачем порушено права позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Підволочиський районний суд Тернопільської області рішенням від 06 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовив.
Стягнув з ФГ «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Скасував заходи забезпечення позову, щодо заборони державним реєстраторам, іншим суб'єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії, до вирішення справи по суті вчиняти дії, пов'язані із передачею у володіння чи користування інших осіб (здійснювати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії щодо внесення записів про інше речове право), земельної ділянки площею 1,5345 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Остапівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, що вжиті ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2023 року.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що орендар не дотримався встановлених законом процедури і строків, а у орендодавця відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі з позивачем на новий строк, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір», оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін.
Крім того, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної роботи адвокатом, часом витраченим на надані послуги та, враховуючи відсутність клопотання представника позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Підволочиський районний суд Тернопільської області додатковим рішенням від 05 січня 2024 року судові витрати понесені у цій справі, що складаються із сплаченого позивачем та документально підтвердженого судового збору у розмірі 2 684 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, поклав на ФГ «Золотий жайвір».
Суд першої інстанції, враховуючи, що у задоволенні позову суд відмовив, тому не вбачав підстав для стягнення з відповідача судових витрат на користь позивача.
Тернопільський апеляційний суд постановою від 11 січня 2024 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року залишив без задоволення.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року залишив без змін.
Прийняв відмову представника ФГ «Золотий жайвір» - адвоката Покотила Ю. В. від апеляційної скарги на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 вересня 2023 року.
Закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ «Золотий жайвір» на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 28 вересня 2023 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Повернув ФГ «Золотий жайвір» сплачений судовий збір у розмірі 2 684 грн, згідно платіжної інструкції від 13 жовтня 2023 року № 342.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції поклав на сторони в межах сум ними понесених.
Апеляційний суд виходив з того, що волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди землі відсутнє, у зв'язку з бажанням власника землі самостійно користуватися своєю землею, тому суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір».
Судом не встановлено порушення переважного права ФГ «Золотий жайвір», оскільки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку вказав на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі з позивачем, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі чи укладення на новий строк з ФГ «Золотий жайвір».
Більше того, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.
Разом з тим, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, а тому підлягав стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 .
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які письмові клопотання чи заперечення щодо заявленої представником відповідача суми витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2024 року ФГ «Золотий жайвір» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 січня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати, понесені відповідачем в суді першої інстанції, покласти на відповідача.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21.
Докази на підтвердження понесення судових витрат у суді першої інстанції сторонам не надсилалися відповідно до вимог частини дев'ятої статті 83 ЦПК України. Таке порушення позбавило позивача права на подання своїх заперечень проти наданих доказів.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Богуша В. Д. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Зазначає, що 15 серпня 2023 року на електронну пошту позивача направлено заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Підволочиського районного суду Тернопільської області.
05 березня 2024 року цивільна справа № 604/632/23 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
15 березня 2016 року ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» уклали договір оренди землі № 2/091, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,53 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0369 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап'ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області.
Пунктом 7 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років. По закінченню строку, на який укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
15 квітня 2016 року внесено відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, згідно якого орендар земельної ділянки площею 1,53 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0369 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап'ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області є ФГ «Золотий жайвір».
01 серпня 2022 року від ОСОБА_1 на адресу ФГ «Золотий жайвір» надіслано лист-повідомлення згідно якого відповідач повідомив позивача, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд. Вказаний лист-повідомлення надіслано рекомендованим листом з повідомленням на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір», проте повернутий у зв'язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою.
06 березня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» надіслало ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк, а також два примірника проєкту договору оренди землі від 06 березня 2023 року № 06/03/23-5.
Згідно з проєктом договору оренди землі від 06 березня 2023 року № 06/03/23-5 орендар ФГ «Золотий жайвір» пропонує орендодавцю ОСОБА_1 укласти договір оренди на строк 10 років з орендною платою в розмірі не менше 3 відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі продукцією.
13 березня 2023 року ОСОБА_1 повторно надіслав на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір» лист-повідомлення у якому зазначив, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб. Пропозицію щодо укладення проєкту договору оренди на новий строк не приймає.
22 березня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавця ОСОБА_1 , надіслано повідомлення про продовження терміну з оренди земельної ділянки. У своєму повідомленні ФГ «Золотий жайвір» посилається на те, що пунктом 21 договору оренди землі термін повернення земельної ділянки може бути продовжений до 6 місяців у випадку необхідності - потреби зібрання орендарем урожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні на орендованій земельній ділянці до закінчення дії договору. Повідомляли, що орендарем до закінчення дії договору оренди землі засіяно орендовану земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв'язку з чим виникла потреба у їх зібранні, а тому у випадку неприйняття пропозиції про укладення договору оренди на новий строк, повернення земельної ділянки буде здійснене у відповідності до вимог статті 34 Закону України «Про оренду землі». Проте будь-яких належних та допустимих доказів проведених робіт (посіву сільгоспкультур) матеріали справи не містять.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав право оренди земельної ділянки площею 1,53 га, кадастровий номер 6124685700:01:001:0369 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Остап'ївської сільської ради Підволочиського району Тернопільської області припинено орендарем ФГ «Золотий жайвір» 18 квітня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки заявник оскаржує рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 січня 2024 року в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд в іншій частині судові рішення не переглядає.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Оскільки склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення заявником свого процесуального обов'язку та ненаправлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасникам судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.
У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви.
Наведені висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18 та від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18.
Проте, положення частини дев'ятої статті 83 ЦПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Богуш В. Д. зазначив, що відповідач уклав договір про надання правничої допомоги та ним будуть понесені відповідні витрати, які він має намір заявити додатково. Разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача надав копію договору про надання правової допомоги від 09 червня 2023 року № 09/06/23, ордеру серії АР № 1128369 від 12 червня 2023 року.
У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Богуш В. Д. звернувся до суду першої інстанції із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та надав копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 09 червня 2023 року, в якій зазначено перелік та вартість послуг: ознайомлення з позовною заявою ФГ «Золотий жайвір» та додатками до неї - 1 500 грн; підготовка відзиву на позовну заяву - 5 000 грн; представництво інтересів у суді за одне судове засідання разом з транспортними витратами - 3 500 грн, копію платіжної інструкції від 09 серпня 2023 року № @2PL904629.
У вересні 2023 року ФГ «Золотий жайвір» направило до суду відповідь на відзив.
У судовому засіданні 06 вересня 2023 року, в якому суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору, був присутнім представник позивача Покотило Ю. В., якому забезпечено можливість подати письмові заперечення щодо розміру заявлених представником ОСОБА_1 - адвокатом Богушем В. Д. до компенсації витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України, проте відповідного клопотання чи заперечення він не заявив.
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Представник позивача не заявляв будь-яких письмових клопотань чи заперечень про зменшення заявленої представником відповідача суми понесених витрат на правничу допомогу у зв'язку з її неспівмірністю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 вказано, що витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
Ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Тому, за наявності ордеру, надавати договір про правову допомогу, його копії або витяг разом із ордером не потрібно.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18.
Згідно із ордером на надання правничої допомоги від 12 червня 2023 року представництво інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції здійснював адвокат Богуш В. Д., тому витрати відповідача на юридичні послуги вказаного адвоката належать до витрат на професійну правничу допомогу та мають бути відшкодовані позивачем, якому відмовлено у задоволенні позову.
Позивач не спростував розмір заявленої представником відповідача суми понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо розподілу понесених сторонами витрат на професійну правничу допомогу не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції немає.
Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» залишити без задоволення.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 06 вересня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 січня 2024 року в частині стягнення з Фермерського господарства «Золотий жайвір» на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров