08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 755/19092/24
провадження № 61-14859 ск 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Циган Іван Михайлович, на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на спадкове майно,
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом у якому просила:
1) визнати квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
2) визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2. Вимоги позовної заяви позивач обґрунтувала тим, що в період зареєстрованого шлюбу 11 квітня 1992 року батьки позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 . 15 листопада 2007 року шлюб між батьками було розірвано та вони проживали окремо. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_3 , після смерті якої Другою Київською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , після смерті якого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Опанасенком К. І. відкрито спадкову справу. Позивач є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті батьків. Однак, державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_3 , у зв'язку із відсутністю документів, що посвідчують право власності померлої на зазначене майно, а також відсутності реєстрації права власності на це майно, тому позивач вимушена була звернутись з даним позовом до суду.
3. Рішенням від 05 грудня 2024 року Дніпровський районний суд міста Києва частково задовольнив позовні вимоги. Визнав за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині позову відмовив.
4. Київський апеляційний суд постановою від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 (яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції) задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року скасував. Ухвалив нове рішення суду. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на спадкове майно відмовив. Вирішив питання компенсації судових витрат.
5. У листопаді 2025 року до Верховного Суду за допомогою засобів поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Циган І. М., на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року.
5.1. Підставами касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) відповідно до якого, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи з порушення норм процесуального права та всупереч висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, від 20 січня 2020 року у справі № 2-1111/2006.
5.3. Також зазначає, що права, свободи чи інтереси ОСОБА_4 при розгляді справи судом першої інстанції не порушувались, тому належним відповідачем у справі є Київська міська рада, оскільки інших спадкоємців першої черги, крім ОСОБА_1 немає.
6. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.
7. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 08 листопада 1961 року зареєстрували шлюб, що підтверджено свідоцтвом про одруження, актовий запис № 19. Позивач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження від 22 серпня 1962 року, актовий запис № 1582 та свідоцтвом про укладення шлюбу від 12 вересня 1990 року, актовий запис № 1265. За даними свідоцтва про народження від 15 вересня 1972 року, актовий запис № 2244, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У період зареєстрованого шлюбу 11 квітня 1992 року ОСОБА_2 придбано та зареєстровано на своє ім'я квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджено Договором купівлі-продажу квартир, посвідченим державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Громовою Л. В., реєстровий номер № 9-588, номер в реєстровій книзі згідно з Реєстраційним посвідченням № 009814 № 92/31150. Згідно з витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян, 15 листопада 2007 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, актовий запис № 19. За даними свідоцтва про смерть, виданого Відділом реєстрації смерті у м. Києві від 02 лютого 2011 року, актовий запис № 2131 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 71 рік. Після смерті ОСОБА_3 на підставі заяви дочки ОСОБА_1 від 25 лютого 2011 року, сина ОСОБА_6 , державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Погорілою Л. С. відкрито спадкову справу № 136/2011. Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Відділом реєстрації смерті м. Києва від 19 грудня 2011 року, актовий запис № 21736, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 39 років; щодо майна ОСОБА_6 . Другою Київською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу № 44/2012 від 19 січня 2012 року за заявою про прийняття спадщини від спадкоємиці ОСОБА_1 , на ім'я якої 06 липня 2012 року та 11 грудня 2012 року були видані свідоцтва про право на спадщину, - що встановлено державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори у постанові від 20 лютого 2024 року. За даними свідоцтва про смерть, виданого Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУЮ (м. Київ) від 29 грудня 2020 року, актовий запис № 2889 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 80 років. Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Опанасенком К. І. відкрито спадкову справу № 06/2021. 19 травня 2023 року представником ОСОБА_1 - Циганом І. М. подано до Другої Київської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Постановою державного нотаріуса Другої Київської державної нотаріальної контори Погорілої Л. С. від 20 лютого 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_3 , у зв'язку із відсутністю документів, що посвідчують право власності померлої на зазначене майно, а також відсутності реєстрації права власності померлої на це майно.
8. Також з рішення суду першої інстанції убачається, що судом не було встановлено, що ОСОБА_2 укладав інший шлюб, після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 .
9. Отже, частково задовольняючи позовні вимоги, в частині визнання за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що вона є єдиною спадкоємицею першої черги та відповідачем у справі - Київською міською радою не було порушено та/або оспорено спадкових прав позивача.
10. Апеляційний суд ухвалюючи оскаржувану постанову виходив з такого.
11. При розгляді апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції - ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції встановив, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існує спір щодо права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 . Вирішення поданої позовної заяви ОСОБА_1 впливає на розмір часток на спадкове майно. За умови задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири, загальна спадкова маса буде зменшена.
11.1. Після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 мала бути залучена до розгляду вказаного спору в якості відповідача, оскільки є його спадкоємицею першої черги.
12. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги не погодилась із висновками суду першої інстанції, що Київська міська рада є належним відповідачем у цій справі, з таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і Верховний Суд.
13. Оскільки судом першої інстанції не встановились всі обставини, які мають значення для справи та не визначено належного відповідача у справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову з огляду на таке.
14. Шлюбні правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), який діяв до 01 січня 2004 року.
15. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (далі - СК України), цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року.
16. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
17. Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
18. За вимогами статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
19. Стаття 24 КпШС України передбачала, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
20. Крім того, стаття 25 КпШС України передбачала виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало: якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
21. Також визначалося, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України).
22. Аналогічні норми містить і Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року і діяв на час смерті ОСОБА_3 (та діє наразі).
23. У статті 57 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
24. Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
25. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
26. Із рішень судів першої та апеляційної інстанції у цій справи не вбачається, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювали поділ спільно нажитого майна.
27. Шлюбні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виникли після прийняття СК України та ЦК України, відповідно їх шлюбні відносини регулюються зазначеними нормативно-правовими актами.
28. Спірне майно не є спільно нажитим майном ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , але частина квартири входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_2 .
29. У частині першій статті 1216 ЦК України зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
30. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).
31. У частині першій статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
32. У частині першій статті 1261 ЦК України визначено коло осіб, які відносяться до першої черги спадкоємців за законом, а саме це діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
33. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
34. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
35. Спірні правовідносини, окрім норм сімейного законодавства, урегульовано нормами цивільного (спадкового) права, бо потребують визначення спадкової маси, з урахуванням норм сімейного законодавства та перевірки поділу такої маси між спадкоємцями за законом.
36. Судом першої інстанції при розгляді справи не встановлено, що ОСОБА_4 також є спадкоємицею першої черги, щодо майна, яке залишилось у спадок після смерті її чоловіка ОСОБА_2 .
37. У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) (на яку посилався суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».
38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
39. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
40. Проаналізувавши наведені у касаційній скарзі підстави оскарження постанови суду апеляційної інстанції, судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанцій повно та всебічно перевірив та дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, урахував конкретні обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права та ґрунтуються на засадах верховенства права.
41. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, правильне застосування норм права судом апеляційної інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення і виповідає висновкам Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на спадкове майноза касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Циган Іван Михайлович, на постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Пророк
А. А. Калараш
Є. В. Петров