04 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 237/3566/17
провадження № 61-11305св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна,
особа, яка не брала участі у справі, -ОСОБА_5 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Мар'їнського районного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Лазарєва Л. І., у якому просив:
- визнати недійсною заяву від 07 березня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстровану в реєстрі за № 650, № 651, згідно з якою розрахунок між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року проведений повністю;
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 борг за договором позики від 05 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 537, у розмірі 22 516 500 грн, що еквівалентно 850 000 доларам США та 8 000 грн судового збору (т. 1 а. с. 1-5).
2. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну позовних вимог, у якій просив:
- визнати недійсною заяву від 07 березня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстровану в реєстрі за № 650, № 651, згідно з якою розрахунок між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року проведений повністю;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34174027 від 07 березня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І.;
- визнати діючим (не припиненим) договір позики від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 537;
- визнати діючим (не припиненим) іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 538;
- поновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта про іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 538 (т. 1 а. с. 34-36).
3. Позов (із урахуванням заяви про зміну позовних вимог) мотивовано тим, що 05 березня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 до підписання договору отримала від ОСОБА_1 13 245 000 грн, що в еквіваленті становило 500 000 доларів США.
4. Крім того, на виконання умов договору після його підписання ОСОБА_2 додатково отримала 200 000 доларів США та 150 000 доларів США.
5. Згідно з умовами договору позики ОСОБА_2 зобов'язана була повернути ОСОБА_1 борг у розмірі 850 000 доларів США до 01 грудня 2017 року, що мало бути підтверджено заявою (розпискою) ОСОБА_1 .
6. 05 березня 2016 року з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики між останньою та позивачем укладено договір іпотеки, за умовами якого позичальник передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
7. 03 березня 2017 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про необхідність виправлення помилок в договорі іпотеки, зняття заборони та іпотеки з квартири з метою її продажу, який планувався на 06, 07 березня 2018 року, для проведення повного розрахунку за договором позики від 05 березня 2016 року.
8. Так, у тексті договору позики від 05 березня 2016 року виявлено помилку: позикодавцем у договорі значилась - ОСОБА_2 , яка фактично є позичальником, а позичальником було зазначено - ОСОБА_1 , який фактично є позикодавцем.
9. З метою виправлення цієї помилки ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_1 звернутися до нотаріуса та формально припинити позику з подальшим поновленням впродовж декількох днів позики на тих самих умовах, якщо квартиру не буде продано.
10. 07 березня 2017 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса КМНО Лазарєвої Л. І. з метою виправлення помилок в договорі позики та нотаріального посвідчення заяви, в якій ОСОБА_1 просив зняти заборону на відчуження квартири.
11. Приватний нотаріус заяву задовольнила, заборону відчуження предмета іпотеки зняла.
12. Однак угода купівлі-продажу квартири у зазначений час укладена не була, жодних грошей в рахунок погашення боргу за договором позики ОСОБА_2 не передала, надавши обіцянки про укладення угоди найближчим часом, які нею так і не були виконані.
13. ОСОБА_2 пояснювала, що повний розрахунок буде в день угоди, яка постійно відкладається покупцями з причин збору великої суми коштів, адже сума угоди мала перевищувати один мільйон доларів США.
14. Починаючи з 28 березня 2017 року ОСОБА_2 не виходить на будь-який зв'язок з позивачем, не вчиняє дій з виконання домовленостей та повернення боргу.
15. З метою невиконання зобов'язань за договором позики ОСОБА_2 28 березня 2017 року фіктивно здійснила відчуження всього належного їй майна на користь ОСОБА_4 .
16. Така поведінка ОСОБА_2 дає підстави стверджувати, що позику грошей здійснено нею без наміру їх повертати, а нотаріально посвідчена заява, за якою розрахунок між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за договором позики ніби то проведений, підписана позивачем будучи введеним в оману та складена помилково, тому цей правочин є недійсним та не створює жодних юридичних наслідків.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, мотиви їх прийняття
17. Мар'їнський районний суд Донецької області заочним рішенням від 10 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав недійсною заяву від 07 березня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І., за якою розрахунок між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І., зареєстрованому реєстрі за № 537, проведено повністю. Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34174027 від 07 березня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. Визнав діючим (не припиненим) договір позики від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 537. Визнав діючим (не припиненим) іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 538. Поновив запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта про іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 538 (т. 1 а. с. 48-52).
18. Донецький апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив. Заочне рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 травня 2018 року скасував, справу направив для розгляду за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (т. 2 а. с. 12-16).
19. Печерський районний суд м. Києва рішенням від 14 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив (т. 6 а. с. 134-141).
20. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсною заяви про повернення боргу, діючими (не припиненими) договорів позики та іпотеки є неналежним способом захисту, оскільки факти припинення чи не припинення зобов'язань за договорами позики та іпотеки, дійсність, недійсність чи нікчемність заяви про виконання умов договору позики мають бути встановлені у справі про стягнення заборгованості за договором позики від 05 березня 2016 року, однак позивач не просив стягнути заборгованість за договором позики чи звернути стягнення на предмет іпотеки. Вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса та припинення запису залежать від наявності/відсутності правових підстав для стягнення боргу чи захисту порушеного права на підставі предмета іпотеки.
21. Київський апеляційний суд постановою від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав недійсною заяву від 07 березня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І. та зареєстровану в реєстрі за № 650, 651, згідно з якої був проведений повний розрахунок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 537. Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34174027 від 07 березня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І. Визнав діючим (не припиненим) договір позики від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І., зареєстрований в реєстрі за № 537. Вирішив питання про розподіл судових витрат (т. 7 а. с. 76-93).
22. Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із наявності підстав для визнання недійсною заяви від 07 березня 2017 року, згідно з якої був проведений повний розрахунок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як такої, що вчинена внаслідок введення ОСОБА_1 в оману.
23. Вирішуючи питання про наявність підстав для скасування рішень про державну реєстрацію, індексний номер: 34174027, від 07 березня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І., суд апеляційної інстанції вважав, що зазначена позовна вимога є відповідним та законним способом захисту в спірних правовідносинах.
24. Вирішуючи позовну вимогу про визнання діючим (не припиненим) договору позики від 05 березня 2016 року, апеляційний суд виходив з того, що можливість застосування такого наслідку як визнання чинним (діючим, не припиненим) договору за умови, якщо визнання чинним (діючим, не припиненим) договору відбувається при одночасному визнанні недійсним договору, що був підставою для його припинення. Тобто, у разі визнання недійсною заяви від 07 березня 2017 року, згідно якої був проведений повний розрахунок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року, суд може застосувати вимогу про визнання діючим (чинним, не припиненим) договору позики від 05 березня 2016 року.
25. Разом з тим апеляційний суд вважав, що не підлягає задоволенню вимога
ОСОБА_1 про визнання діючим (не припиненим) іпотечного договору, оскільки на час звернення до суду із цим позовом власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . ОСОБА_1 не оспорив іпотечний договір, а також договір купівлі-продажу, судом недійсними вони не визнавалися та не містять ознак нікчемності.
26. Київський апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат з ОСОБА_4 відмовив. Заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишив без розгляду (т. 7 а. с. 144-146).
27. Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 було відмовлено, тому відсутні підстави для стягнення з останнього на користь позивача і судових витрат. Заява про стягнення судових витрат з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 всупереч вимогам частини восьмої статті 141 ЦПК України була подана поза межами п'ятиденного строку після ухвалення рішення суду, а саме 25 серпня 2023 року, а тому апеляційний суд залишив її без розгляду.
28. Верховний Суд постановою від 04 грудня 2024 року у задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 - адвоката Воротиленка О. С. про закриття касаційного провадження, передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та вжиття заходів процесуального примусу у вигляді штрафу відмовив. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання діючим (не припиненим) договору позики від 05 березня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 537 скасував. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання діючим (не припиненим) договору позики від 05 березня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 537 залишив в силі, змінивши мотиви відмови у задоволенні цієї позовної вимоги. Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання діючим (не припиненим) іпотечного договору від 05 березня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазаревою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 538 змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишив без змін. Ухвалу Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат (т. 8 а. с. 235-345).
29. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що доказів, які б підтверджували факт розрахунку ОСОБА_2 із ОСОБА_1 за договором позики від 05 березня 2016 року матеріали справи не містять, а відчуження майна, яким було забезпечено виконання договору позики ОСОБА_2 було здійснене дуже швидко, тому правильним є висновок суду апеляційної інтонації, що за встановлених обставин у справі наявні правові підстави для визнання заяви такою, що вчинена внаслідок обману, оскільки ОСОБА_1 належними та допустимими доказами довів неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, та того, що обман з боку контрагента ОСОБА_2 мав місце при підписанні ним заяви від 07 березня 2017 року.
30. Враховуючи, що спірна заява є правоприпиняючим юридичним фактом, двостороннім правочином, яким, з одного боку, зафіксовано виконання договору, а, з іншого боку, договір позики припиняється його виконанням, колегія суддів вважала правильними висновки апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання заяви від 07 березня 2017 року недійсною.
31. Водночас апеляційний суд не встановив, чи передбачений нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) такий спосіб захисту як визнання договору діючим та чи є такий спосіб захисту ефективним. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що вказана вимога за своєю правовою природою є вимогою про визнання (встановлення) юридичного факту (тобто факту, який має юридичне значення), у вигляді визнання договору діючим, а підтвердження (визнання) чи, навпаки, непідтвердження факту не є належним способом судового захисту прав та/або законних інтересів і не може здійснюватися як результат розгляду відповідної позовної вимоги.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
32. 01 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 , подана через підсистему «Електронний суд» представником - адвокатом Копитко Є. К., на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року та постанову Верховного Суду від 04 грудня 2024 року, в якій заявник просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
33. Касаційна скарга мотивована тим, щона момент подання позову у цій справі право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за чоловіком ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , який придбав квартиру за договором купівлі-продажу від 28 березня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Козаєвою Н. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1663.Зазначений договір укладений ОСОБА_4 за письмової, нотаріально посвідченої згоди дружини ОСОБА_5 , про що зазначено в пункті 11 договору.
34. З огляду на те, що предметом розгляду цієї справи є позовні вимоги про визнання недійсною заяви, скасування рішення державного реєстратора про припинення іпотеки квартири та поновлення запису про іпотеку квартири, то ОСОБА_5 мала бути залучена до участі у розгляду цієї справи як співвідповідач.
35. Проте ОСОБА_5 не була залучена до участі у розгляді цієї справи ні як співвідповідач, ні як третя особа, що порушило її право на доступ до правосуддя.
36. Внаслідок ухвалення оскаржуваної постанови апеляційного суду ОСОБА_5 , яка є співвласником квартири АДРЕСА_1 , фактично повністю втратила титул розпорядження цією квартирою, суттєво обмежена в титулі її користування, а також поза власної волі набула прав та обов'язків іпотекодержателя (майнового поручителя) за договором іпотеки.
37. Апеляційний суд повинен був відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів для відмови в позові ОСОБА_1 , залишивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції без змін.
38. Крім того, суд апеляційної інстанції порушив норму статті 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не врахувавши, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції спочатку із заявою від 18 травня 2018 року про зміну позовних вимог, а 28 січня 2020 року - із доповненнями до позовної заяви, які фактично є новим позовом, оскільки містять самостійні підстави та предмет позову, нові докази.
39. 27 жовтня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Воротиленко О. С., надійшла заява про недопустимість доказів, наданих до матеріалів справи, у якій просить:
- вважати подані до справи № 237/3566/17-ц копії свідоцтва про шлюб, укладеного між ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , виданого 15 вересня 1990 року в будинку одруження м. Ашгабат (Туркменська РСР), свідоцтва про шлюб, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , серії НОМЕР_2 , виданого міським відділом РАГС м. Ашгабат 03 жовтня 1995 року, недопустимими, неналежними та недостовірними доказами;
- вважати копію свідоцтва про шлюб, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , серії НОМЕР_2 , виданого міським відділом РАГС м. Ашгабат 03 жовтня 1995 року, підробленою з урахуванням доводів, наведеній у цій заяві, а також у раніше поданих ОСОБА_1 документах у справі;
- вважати, що подання копії свідоцтва про шлюб, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , серії НОМЕР_2 , виданого міським відділом РАГС м. Ашгабат 03 жовтня 1995 року, вчинено з пропущенням процесуального строку;
- вважати заяву-згоду ОСОБА_5 від 01 березня 2017 року щодо надання ОСОБА_4 згоди на купівлю-продаж нерухомого майна недопустимим та недостовірним доказом;
- вважати заяву-згоду ОСОБА_5 від 01 березня 2017 року щодо надання ОСОБА_4 згоди на купівлю-продаж нерухомого майна підробленою з урахуванням доводів, наведеній у цій заяві, а також у раніше поданих ОСОБА_1 документах у справі.
40. Від інших учасників справи не надходило відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
41. Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2025 року відмовив у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Верховного Суду від 04 грудня 2024 року. Відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
42. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 603/761/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
43. Також як підставу касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо наслідків розгляду цієї справи із неналежним складом учасників (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
44. Крім того підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
45. У листопаді 2025 року матеріали цивільної справи № 237/3566/17 надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
46. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 05 березня 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 537, в порядку та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням виправлень, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 850 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день підписання цього договору становило 22 516 500 грн (т. 1 а. с. 8, 9).
47. На забезпечення належного виконання умов договору позики 05 березня 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л. І., зареєстрований в реєстрі за № 538, за умовами якого ОСОБА_2 як іпотекодавець передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 10-14).
48. 07 березня 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса КМНО Лазарєвої Л. І. з метою подання заяви про повний розрахунок між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року та виправлення помилок у ньому (т. 1 а. с. 17).
49. На підставі зазначеної заяви приватний нотаріус КМНО Лазарєва Л. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34174027 від 07 березня 2017 року та внесла запис до Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно й виключила запис про іпотеку щодо квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 21).
50. 28 березня 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Козаєвою Н. М., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 868411980000, за умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 придбав нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 67, 68).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
51. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
52. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
53. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
54. У частині четвертій статті 389 ЦПК України визначено, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
55. Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
56. Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов'язки, або породжують для них правові наслідки.
57. Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на касаційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.
58. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.
59. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд під час визначення його цивільних прав і обов'язків.
60. Схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постановах від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14, від 20 травня 2024 року у справі № 0827/11217/2012 та від 18 березня 2025 року у справі № 161/20282/21.
61. Таким чином, суд касаційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити касаційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на касаційне оскарження рішення суду.
62. Обґрунтовуючи своє право на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, ОСОБА_5 як особа, яка не брала участі у справі, зазначила, що постановою апеляційного суду вирішено питання про її права та обов'язки, оскільки заявлені ОСОБА_1 у цій справі вимоги стосувалися скасування рішення державного реєстратора про припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1 та поновлення запису про іпотеку квартири, яку її чоловік ОСОБА_4 придбав у період перебування із нею у шлюбі, на що вона дала нотаріально посвідчену згоду.
63. Посилаючись на вказане, ОСОБА_5 вважала, що суд апеляційної інстанції порушив її права як співвласника квартири АДРЕСА_1 .
64. У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що за змістом пункту 11 договору купівлі-продажу квартири від 28 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Козаєвою Н. М., дружина покупця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надала згоду на підписання даного договору та на купівлю чоловіком квартири АДРЕСА_1 .
65. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
66. Згідно зі статтею 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
67. Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
68. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
69. Згідно з частинами першою, четвертою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
70. Презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї передбачає, що вчинки будь-якого з подружжя здійснюються у спільних, а не у власних інтересах.
71. За своєю суттю згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином. Під час вчинення такого правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони.
72. Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 зробив висновок про те, що право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано у статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Законодавець у зазначеній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного із подружжя на укладення другим із подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним і позовних вимог до нього не пред'явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим із подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.
73. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
74. Предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання діючим (не припиненим) іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , та поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо суб'єкта про іпотечний договір, предметом якого є вказана квартира.
75. Встановлено, що станом на час розгляду справи та ухвалення судового рішення апеляційним судом власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 березня 2017 року.
76. ОСОБА_4 як титульний власник зазначеної квартири залучений відповідачем у цій справі.
77. У касаційній скарзі ОСОБА_5 не посилається на існування спору між подружжям щодо поділу спільного сумісного майна на час розгляду справи та ухвалення судового рішення апеляційним судом.
78. Таким чином, враховуючи презумпцію спільності інтересів подружжя і сім'ї, під час розгляду цієї справи у спірних правовідносинах права ОСОБА_5 захищалися другим із подружжя, а саме відповідачем ОСОБА_4 , який скористався своїм правом на оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в касаційному порядку.
79. Отже, відповідач ОСОБА_4 діяв у цій справі в спільних інтересах - своїх та своєї дружини ОСОБА_5 як співвласників квартири АДРЕСА_1 .
80. З огляду на зазначене апеляційний суд не розглядав і не вирішував питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_5 і, відповідно, в останньої відсутнє право на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.
81. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 рок у справі № 199/7376/16-ц,від 25 грудня 2024 року у справі № 645/5439/17, від 14 травня 2025 року у справі № 676/4537/23, від 09 липня 2025 року у справі № 520/548/18, від 02 жовтня 2025 року у справі № 757/64192/19.
82. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету, і має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, § 22).
Щодо клопотання сторони позивача про закриття касаційного провадження
83. 27 жовтня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Воротиленко О. С., надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, у якому заявник просить закрити касаційне провадження у справі № 237/3566/17 за касаційною скаргою ОСОБА_5 з тих підстав, що апеляційний суд не розглядав і не вирішував питання про права, свободи, інтереси та обов'язки останньої.
84. З огляду на висновки Верховного Суду, зроблені в цій ухвалі, зазначене клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Воротиленко О. С., про закриття касаційного провадження підлягає задоволенню.
Щодо клопотання ОСОБА_5 , в інтересах якої діє представник - адвокат Копитко Є. К., про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін
85. У прохальній частині касаційній скарзі ОСОБА_5 , в інтересах якої діє представник - адвокат Копитко Є. К., просить розглядати справу у судовому засіданні за участю представника - адвоката Копитко Є. К.
86. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
87. Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
88. Оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв'язку із чим у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
Щодо клопотання сторони позивача про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
89. 27 жовтня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Воротиленко О. С., надійшло клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у якому заявник просить передати справу № 237/3566/17-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
90. У вказаному клопотанні зазначено: «Якщо в межах розгляду касаційного провадження у справі № 237/3566/17-ц у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наразі є підстави вважати, що:
- оспорюване рішення суду апеляційної інстанції, підтверджене постановою Верховного Суду є правомірним,
- в прийнятих рішеннях судів апеляційної інстанції та касаційної інстанції у справах № 237/3566/17-ц та № 757/64192/19-ц було застосовано невірні правові підходи, які суперечать практиці Верховного Суду і слід відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,
- та відсутні підстави для закриття касаційного провадження, з огляду на практику КЦС ВС наведену в ухвалі КЦС ВС від 02.10.2026 року у справі № 757/64192/19-ц;
вбачаємо за необхідне клопотати про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».
91. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
92. Частинами четвертою, п'ятою статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
93. Вивчивши доводи клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів передбачених частинами четвертою, п'ятою статті 403 ЦПК України підстав для такої передачі.
94. Отже, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.
Щодо клопотання сторони позивача про вжиття заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб до ОСОБА_5 та її представника
95. Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
96. Статтею 144 ЦПК України визначені види заходів процесуального примусу, в тому числі і штраф.
97. Згідно з частиною першою статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
98. Чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу, в тому числі й штрафу, оскільки це є правом суду, а не його обов'язком. Аналіз клопотання свідчить про відсутність підстав для застосування заходів процесуального примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України, оскільки сторона позивача не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_5 та її представником - адвокатом Копитком Є. К. дій, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 148 ЦПК України.
99. Посилання у клопотанні на те, що подана ОСОБА_5 , в інтересах якої діє представник - адвокат Копитко Є. К., касаційна скарга є безпідставною, необґрунтованою, має очевидно штучний характер та поданою із численними процесуальними порушеннями, не можуть бути підставою для застосування заходів процесуального примусу, оскільки в силу вимог пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка не брала участі у справі та яка вважає, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право оскаржити у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції. Отже, дії ОСОБА_5 щодо подання касаційної скарги не є зловживанням процесуальними правами.
Щодо клопотання сторони позивача про постановлення окремої ухвали щодо ОСОБА_5 та її представника
100. Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
101. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
102. Згідно з частиною другою статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
103. Обов'язковими умовами для винесення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування у чому саме полягає таке порушення.
104. Правові підстави для постановлення окремої ухвали у цій справі відсутні, у зв'язку з чим, клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Воротиленка О. С. про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.
105. Посилання у клопотанні на те, що ОСОБА_5 та її представник - адвокат Копитко Є. К. подали до Верховного Суду завідомо недостовірні або підроблені докази (свідоцтво про шлюб від 15 вересня 1990 року серії НОМЕР_1 , свідоцтво про шлюб від 03 жовтня 1995 року серії НОМЕР_2 , заяву-згоду ОСОБА_5 від 01 березня 2017 року) є необґрунтованими, оскільки належних доказів на підтвердження таких обставин стороною позивача не надано.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
106. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
107. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що оскаржуваною постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_5 як особи, яка не брала участі у справі, касаційне провадження за її касаційною скаргою підлягає закриттю.
108. Щодо оскарження ОСОБА_5 постанови Верховного Суду від 04 грудня 2024 року, то колегія суддів керується тим, що за змістом частини третьої статті 405 ЦПК України за результатами розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, суд приймає постанову відповідно до статті 416 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.
109. Скасування раніше ухваленої постанови суду касаційної інстанції може бути лише наслідком розгляду по суті касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, якщо суд касаційної інстанції дійде висновку, про наявність підстав для ухвалення іншого рішення за результатами касаційного перегляду судових рішень.
110. Оскільки касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у цій справі підлягає закриттю, то, враховуючи зміст частини першої статті 389 ЦПК України, постанова суду касаційної інстанції не може бути самостійним предметом касаційного оскарження.
Керуючись статтями 389, 396, 400, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_5 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовити.
У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вжиття заходів процесуального примусу у вигляді штрафу та постановлення окремої ухвали відмовити.
Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження задовольнити.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання заяви недійсною, визнання договорів діючими (не припиненими), скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та поновлення запису закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік