09 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/4339/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дашевської Наталі Володимирівни
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2025
(суддя Бєлік В. Г.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025
(головуючий - Чередко А. Є., судді: Мороз В. Ф., Парусніков Ю. Б.)
у справі за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"
до Фізичної особи-підприємця Дашевської Наталі Володимирівни
про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії у загальному розмірі 46 105,77 грн.
1. У жовтні 2024 року Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дашевської Наталі Володимирівни (далі - відповідачка, скаржниця) про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії у загальному розмірі 46 105,77 грн, з яких: основна заборгованість за період з 05.11.2021 по 30.04.2024 у розмірі 41 959,63 грн, сума коштів за абонентське обслуговування за період з 05.11.2023 по 23.03.2024 у розмірі 566,65 грн, збитки від інфляції за період січень-серпень 2024 року у розмірі 1 983,21 грн, 3% річних з 02.01.2024 по 11.09.2024 у розмірі 825,62 грн, пеня з 02.01.2024 по 11.09.2024 у розмірі 770,66 грн.
2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачкою зобов'язань за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги.
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2025, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025, позовні вимоги задоволено повністю.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, в свою чергу відповідачка зобов'язання зі сплати за надану послугу з постачання теплової енергії та абонентське обслуговування за договором не виконала, внаслідок чого склалася заборгованість відповідачки перед позивачем.
5. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що:
- відповідачка є власницею нежитлового приміщення № 26 загальною площею 114,3 кв. м в багатоквартирному будинку № 6 по вул. Степана Бандери (Костенка), у м. Кривому Розі на підставі договору купівлі-продажу, виданого 04.06.2021;
- зазначений будинок № 6 є багатоквартирним, подання теплоносія до нього здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) позивача, які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку, в тому числі нежитлове приміщення № 26, яке є невід'ємною частиною житлового багатоквартирного будинку № 6;
- позивач здійснював теплопостачання у житловому будинку, в якому знаходяться нежитлові приміщення відповідачки;
- опалення до приміщень здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід'ємною частиною системи опалення вказаного будинку, що свідчить про те, що відповідачка фактично отримувала теплову енергію в належних їй приміщеннях;
- між позивачем, як виконавцем, та відповідачкою, як споживачем, фактично укладено Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, і в даному випадку факт подачі теплоносія до будинку є фактом отримання послуги, а тому зазначений договір є укладеним;
- обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення;
- спірне нежитлове приміщення будинку № 6 від'єднане від централізованого опалення, а тому нарахування за надані послуги відповідачці здійснено відповідно до Методики розподілу № 315 від 22.11.2018 (яка є чинною та підлягає застосуванню на теперішній час) за місця загального користування, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та втрати від транзиту;
- Законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації;
- доводи скаржниці щодо безпідставності застосування позивачем Методики, а також посилання на лист Державної регуляторної служби України від 29.03.2024 є необґрунтованими;
6. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що твердження скаржниці про неправомірність розгляду справи в господарській юрисдикції є необґрунтованими, з огляду на безпідставне твердження про цивільну юрисдикцію цього спору, оскільки він виник у господарських правовідносинах щодо оплати комунальних послуг й належить розглядати у господарському суді.
7. 17.11.2025 відповідачка надіслала до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
10. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
11. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.
12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
13. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
14. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
15. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
16. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
17. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
18. Скаржниця посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) щодо застосування статей 50, 51 Цивільного кодексу України в частині незастосування судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/50/19 та наявності різної судової практики із застосування цих норм права, в тому числі і після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.12.2024 у справі № 12-р(ІІ)/2024 (щодо конституційності гарантій прав фізичних осіб-підприємців); статей 12-13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в частині визначення правової природи договорів між виконавцями і споживачами - власниками житлових чи нежитлових приміщень; невідповідність положень частини п'ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" положенням частини другої статті 4, частин першої статей 626, 627, 634, статті 640 Цивільного кодексу України в частині невідповідності порядку укладання публічного договору, коли споживач без його волевиявлення, без вчинення ним будь-яких дій, що свідчили про його волевиявлення на укладання такого публічного договору; не дивлячись на численні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду правова проблема залишається не повністю вирішеною і суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що статус відповідачки, як фізичної особи-підприємця жодним чином не пов'язаний з нежитловим приміщенням, за яким нібито позивач надавав свої послуги, оскільки, відповідачка не використовувала дане приміщення в своїй господарській діяльності, так як воно фактично не функціонує, а сама відповідачка тривалий час взагалі перебуває за межами України.
19. Скаржниця зазначає, що на сьогоднішній день існують зазначені питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосувальної практики з огляду, як на вже існуючу застосувальну практику, яка на рівні апеляційних судів, як господарської юрисдикції (постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі № 904/4244/23, від 18.09.2024 у справі № 904/5161/23), так і апеляційних судів цивільної юрисдикції (постанови Дніпровського апеляційного суду від 15.10.2024 у справі № 216/2965/24, від 18.02.2025 у справі № 214/1575/24, від 24.09.2024 у справі № 212/5545/23, від 25.02.2025 у справі № 212/9259/24) не є єдиною в питаннях визначення фактів приєднання споживачів комунальних послуг, які не вживали активних дій, що підтверджували би їх приєднання до Індивідуальних договорів за умови, що належні їм на праві власності приміщення не були приєднані до систем централізованого опалення житлового будинку і вони не мали фізичної можливості ці послуги отримувати, а отже це вимагає формування нових правових висновків з огляду на застосування принципів цивільного законодавства, передбачених пунктами 3, 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.
20. Крім того, скаржниця зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має для неї виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки питання правомірності застосування Методики, яка затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315, викликає питання у багатьох людей і в інших державних органів України, але органи виконавчої влади України не квапляться привести її у відповідність до правових норм на сьогодні.
21. Щодо виняткового значення скаржниця зазначає, що придбала дане приміщення у ТОВ "Текстильімпекс" вже відключеним від системи централізованого опалення будинку № 6, тому відповідачка не могла укласти з позивачем Індивідуальний договір, оскільки фізично не могла отримувати послуги теплопостачання у зазначеному приміщенні, оскільки воно не обладнане системою централізованого опалення і не підключене до внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення.
22. Верховний Суд вивчив доводи скаржниці щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
23. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
24. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
25. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
26. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
27. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
28. Однак скаржниця належним чином не обґрунтувала існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
29. Колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржниці на судові рішення в інших справах, оскільки такі судові рішення в кожній справі ухвалені з урахуванням установлених фактичних обставин справи.
30. Отже, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржницею у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тому наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.
31. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
32. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
33. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
34. За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її значний суспільний інтерес та виняткове значення для скаржника, оскільки доводи у їх сукупності зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
35. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
36. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
37. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
38. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
39. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
40. Таким чином скаржниця не дотримала умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 46 105,77 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
41. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).
42. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/4339/24 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дашевської Наталі Володимирівни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко